Європо, це твої найкращі сини

Щоб побачити, в якому стані знаходяться цінності, на яких вона була збудована. І відповісти: чи здатна вона захищати ці цінності на своїх крайніх територіях, та як саме. Перевірити силу своїх інституцій та їхню здатність приходити на допомогу тим, хто за здійснення мрій про доручення до Європи готовий заплатити життям.

Співставити талант ведення політики, що спирається на  «м’яку силу» з «реалізмом» сатрапів, що грабують власний народ і тримаються за владу будь-якими засобами. Включно з розстрілом неозброєних маніфестантів. 

Європа склала іспит декларацій і заяв. Цілком виправданих, бо «Євромайдан – це найбільша проєвропейська демонстрація в історії ЄС», - як підкреслювали європейські політики. Вони часто відвідували Майдан, особливо з початку, коли ще не пролилася кров. Європарламент робив заяви щодо підтримки протестуючих, Кетрін Ештон, шеф дипломатії ЄС, кількаразово гостила в Києві, виступаючи в ролі посередника між Януковичем і опозицією. Так само, як і Штефан Фюле, комісар з питань розширення ЄС.

Європейські інтелектуали і журналісти постійно висловлювали свою солідарність з Україною. Європейські ЗМІ з щоразу більшим співчуттям і співучастю висвітлювали події в Києві. Журналісти мужньо стояли на Майдані у тому числі і тоді, коли це загрожувало їхньому життю і здоров’ю. Також завдяки ним шокуючі фото з Києва облетіли цілу планету. Світ зміг зробити вірну оцінку про те, що кривавим сатрапом з Києва керує довга рука Путіна.

Голос, як з Кремля

Впливовою, однак, виявилася інша тенденція, яка повторювала тези російської пропаганди, а також офіційної української пропаганди: Майдан – це радикали і націоналісти, які хочуть силою повалити законно обраного президента. Стріляють в «Беркут», знущаються з міліціонерів і становлять загрозу для звичайних жителів. Протестами ніхто не керує, опозиція розділена і нездатна до взяття відповідальності за державу. В Майдану немає провідника, який зміг би взяти в руки кермо і бути відповідним партнером для влади. Україні загрожує громадянська війна, бо авантюристи з опозиції захопили владу над половиною країни. Такі тези лунали з Кремля. 

Нам і раніше було відомо, що проросійське середовище на Заході досить сильне. Однак, неприємним сюрпризом стало те, що проросійські сили мають вагу і в Польщі. Навіть сьогодні частина політиків і експертів продовжує твердити, що «опозиція не має контролю над Майданом», не дивлячись на те, що після вступу в дію закону про амністію протестувальники залишили всі урядові будівлі. В кривавий четвер кожен міг переконатися, що комендатура самооборони Майдану здатна керувати своїми членами, хоч багато з них і згинуло від снайперських куль. 

Вони не дали втягнути себе у пастку, коли «Беркут» залишив територію Верховної Ради. Маніфестанти, як планували сили Януковича, не зможуть стриматися, щоб не зайняти парламент. Московська «Комсомольська правда» навіть проінформувала про це на своїй інтернет-сторінці. Та комендатура усього лише наказала самообороні зайняти лінію барикад, втрачених у вівторок. 

Злодій

Світовій і польській громадській думці важко освідомити той факт, що з 19 січня (перший штурм Майдану з застосуванням зброї) великі сили міліції і спеціальних служб вели проти Євромайдану військову операцію. І що влада була готова ужити усіх можливих засобів, включно з застосуванням армії, щоб влаштувати на Майдані криваву баню. Бо люди відмовилися іти з Майдану доти, доки не будуть виконані їхні умови.

Звільнений в середу голова штабу української армії сказав на телебаченні, що Янукович відсунув його з посади за відмову виконання такого наказу. Янукович – це злодій, і завдання світової громадськості полягає у тому, щоб допомогти опозиції покарати його для того, щоб він більше ніколи нікому не нашкодив.

Саме тому шокують заяви польських політиків, що за ескалацію зіткнень 18-19 лютого однаково відповідає опозиція і влада. Важко повірити, що такі думки виражають політики країни, де народилася «Солідарність», де загинули гірники шахти Вуєк, де   польська таємна поліція вбила священика Попелюшка (священик католицької церкви отець Єжи Попелюшко - капелан  «Солідарності», був викрадений агентами польських спецслужб. Його закатоване тіло 30 жовтня 1984 року знайшли на березі річки Вісла. – прим.Еспресо TV). Тоді пропаганда Польської Народної Республіки також говорила про «екстремістів», які зважилися підняти «озброєну руку» на народну владу. У цьому контексті дуже тішить, що польський прем’єр Дональд Туск у своєму виступі в Сеймі відповідальність за київську трагедію поклав виключно на Януковича. 

Помер на моїх руках

Багатьох найбільше захоплює на Майдані той факт, що молоді люди готові віддати своє життя за перемогу загальнолюдських цінностей та ідеалів. «Це відбувається в XXI столітті, в час постмодерну, який мав зруйнувати віру у будь-які тривалі цінності. Все тепер здається відносним», - кажуть люди. Та молоді українці показали, що це не так.

Катерина Гладка, двадцятикількарічна журналістка, під враженням від подій 19-22 січня на вулиці Грушевського (саме там відбулися перші жертви), написала: «Я дитина Незалежності, в моїй реальності не було ув’язнень, не було брехливого телебачення, де центральні канали розповідали би про «щаслівоє дєтство», а зараз я розумію, що ті радянські правила гри, про які доводилося читати і чути стають ЗАГАЛЬНОЮ РЕАЛЬНІСТЮ. В ці дні, я вперше відчула себе створінням із жіночими реакціями (як би це смішно не звучало), бо останнім часом не відчувається здається вже нічого. Бували моменти, коли хочеться забути, що ти журналіст, а просто обійняти, дати води, поїсти, або піти разом із тими хлопцями, які зараз ризикують власним здоров’ям за те, аби в цій країні щось змінилося.»
Назавжди залишиться в пам’яті також виступ молодої лікарки зі сцени Майдану у четвер, яка голосом, що тремтів від сліз і розпуки, однак з залізом в інтонаціях, розповідала про події того трагічного дня. «Я побігла за хлопцями, бо снайпери стріляли в них безперервно. На мені була жилетка зі знаком червоного хреста, та поруч зі мною теж пролітали кулі. Хлопці закрили мене власними тілами. В одного з них влучили, я намагалася врятувати його, та постріл був дуже влучний, його метою було – вбити. Герой помер на моїх руках», - сказала дівчина.

Розчарування

Україна ще десятиліттями переживатиме драму війни, в яку власний народ кинула людина, що виконувала функцію президента. Жертв цієї війни українці визнають героями битви за незалежність і волю. Європа ніколи не має забути, що Янукович наказав убити цих людей, щоб захистити свою владу і втертися в довіру Путіна. А при цьому знищити європейські прагнення українців, позбавити їх національної гідності і перетворити їх на слухняних мешканців відновленої імперії.

В Україні героям Майдану вже ставлять пам’ятники, їхніми іменами називають вулиці і площі. Перед будинком Європарламенту також має бути споруджений монумент, присвячений героям, які віддали життя зокрема і за мрію про те, щоб приєднатися до об’єднаної європейської родини.

Водночас, це буде гідною відповіддю на звернення професора Мирослава Мариновича, який уголос сказав про те, що зараз можна чути в розмовах українців на тему Європи. Ідеться про розчарування її позицією: затримку з застосуванням санкцій, запізнена реакція, коли на вулицях Києва дійшло до злочину за наказом президента. А також пріоритетна оцінка багатств, розміщених в країнах ЄС українськими олігархами, над тими вартостями, за які боровся Майдан.

-    Як може бути, що вони самі є членами ЄС, а в нас відбирають право до цього? 
Вбивають наше майбутнє, а ЄС навіть не приготував списку українських можновладців, щодо яких потрібно застосувати санкції», - дивуються українці.

Жертв на Майдані могло б і не бути, або їх могло б бути значно менше, якби ЄС і США заморозили банківські рахунки олігархів хоча б на тиждень. Цього напевно б вистачило, щоб вони набралися розуму і вплинули на пере голосування в Парламенті рішень, які в п’ятницю прийняв Янукович. 

Європа повинна бути свідомою, що героям Майдану вона винна не тільки відданням пошани. В якійсь мірі вона відповідальна за ці жертви. Адже не хотіла помічати того, що 2010-го владу в Києві прийняв узурпатор і злочинець.

Мирослав Чех для «Газети Виборчої»
21-02-2014