Не дозволимо Путіну виграти

Апетит російського президента був потужним: зайняти Крим і південь України, підірвати новий уряд в Києві, щоб нікому й на думку не спало, що східні обрії Європи можуть приєднатися до ЄС.

Кримський бліцкриг не вдався

Зайняття Криму мало бути легкою прогулянкою. Російські війська, що входили, як відділи «самооборони Криму» мали чекати натовпи аплодуючих мешканців. Українські війська мали стріляти в агресора і дати привід показати усьому світу, що Росія захищає російськомовне населення від «фашистів» з київського Майдану. Український флот мав піддатися і скласти основу «збройних сил Кримської Республіки» - саме так після референдуму мали б назвати «незалежну» Кримську державу. 

Загартовані в кримському бліцкригу російські війська мали б ударити по Півдню України, де владу прийняли б «народні ради», які зголосилися б по захист до «Росії-матінки». На поміч їм вирушила б російська армія з Придністров’я, а також підрозділи, згуртовані коло східних кордонів України. В прикордонних районах населення мало б «попросити» про захист та приєднання до Росії.
В такій ситуації київська влада мала б опинитися сам на сам з гнівом Майдану, який би почав вимагати потужного лідерства, а не керівництва тих, хто довів країну до руїни. А «потужний» уряд було б легко представити в якості екстремістів і націоналістів і лякати ним Захід.

Фіналом цих дій було б зайняття Києва і відокремлення Західної України – бідного і нікому непотрібного регіону, на зразок Албанії.

На разі Схід не піддався

В Сімферополі та інших містах Криму радісних натовпів не було. Жоден підрозділ українських військових не перейшов на бік ворога. Ніхто не стріляв в росіян. Попри те, що Командувач Чорноморського Флоту Російської Федерації особисто переконував українських військових  перейти на бік Росії, на півострові залишилися українські Внутрішні Війська і спеціальні підрозділи, діє також Служба Безпеки.

У великих містах на півдні і сході України, в Донецьку, Харкові і Луганську, проросійські маніфестанти зайняли будівлі обласних адміністрацій. Та сьогодні київська влада вже опанувала ситуацію в усіх областях. В середу в Донецьку відбувся 10-тисячний мітинг проти агресії Путіна  і на підтримку збереження єдності держави. Раніше найпалкішим українським патріотам таке і не снилося. Такі мітинги вже відбулися в усіх великих містах, за винятком Луганська. 

Після падіння режиму Януковича в багатьох регіонах державні установи занепали. Міліція не виконувала своїх обов’язків так само, як Служба Безпеки і Прокуратура. Правоохоронні органи зайняли нейтральну позицію щодо проросійських демонстрантів, які зайняли державні будівлі. З Росії почали масово звозити групи тітушок (хуліганів), щоб посилити сепаратистські настрої. 

Сьогодні тягар відсічі агресії Путіна лежить на мешканцях Сходу і Півдня країни, де домінує російська мова, де сильні проросійські настрої і де до останнього часу домінуючу позицію займала Партія Регіонів Віктора Януковича. Якби люди насправді хотіли приєднання до Росії, у ситуації, що склалася, їх не стримала б жодна влада в Києві. Та виявилося, що, як віднедавна показують соціологічні опитування, мешканцям цих регіонів дорожча незалежна і неподільна Україна, ніж близькість з Росією. 

Влада у Києві швидко мобілізувалася, на підтримку їй виступили олігархи, колишні військові очільники і керівники Служби Безпеки. Олігархів призначили губернаторами в Донецьку і Дніпропетровську, вони також підтримали владу в інших регіонах. Військові дають стратегічні поради. Українська армія, про яку над Дніпром ніхто раніше і доброго слова не сказав би, виявилася на подив дисциплінованим і готовим до дій державним інститутом.

Лють Путіна

Ситуація в Україні стабілізувалася, що викликало нервову реакцію Кремля, який має показати росіянам якийсь «успіх» Путіна. Звідси вчорашнє рішення самопроголошеної кримської влади, яка заявила про приєднання півострова до Росії, переведення Криму на рубль та конфіскацію власності української держави. 

Кримська криза увійшла в найгіршу фазу. Путін вважає, що найкращий вихід з оборони, в яку він сам себе втягнув, є ще більше нахабство, ніж те, яке він репрезентував під час прес-конференції у вівторок. Він сподівається, що українці злякаються, Захід під впливом його сили розм’якшиться і уступить, або, що в когось в Криму не витримають нерви, пролунають постріли і криза стане неконтрольованою. 

Українці усе ще не дають себе спровокувати. Для них українські солдати, що зараз знаходяться у Криму, є продовженням київського Майдану, який героїчно тримав облогу з кінця листопада 2013 року. Тепер саме Крим – це висота, яку вони мають боронити до кінця, щоб уся країна отримала можливість жити спокійно. І нова влада застосовує в Криму таку саму стратегію, як на Майдані – мирну оборону під прицілом автоматів російського спецназу з на очах усього світу. 

Прем’єр Арсеній Яценюк був правий, коли учора заявив в Брюселі, що російсько-українського конфлікту в принципі не існує. Натомість, існує російсько-європейський конфлікт з питання дотримання міжнародної гармонії та рівноваги, утворених після розпаду СРСР. З роллю лідера в особі США та європейською моделлю демократичного шляху, а також добробуту та миру між народами. Українці хочуть іти цією дорогою, саме тому Кремль ударив по ним з шаленою люттю.

Для того, щоб світ був безпечнішим, Путін має програти війну, яку він оголосив Європі. Українці роблять свою справу, та наразі від них мало що залежить. Усі карти тримає в руках Захід і міжнародна спільнота.

Санкції, про які заявили учора США та ЄС, це лише початок надії на протверезішання Путіна або тих, хто розуміє, що його потрібно замінити, щоб Росія і цілий світ не опинилися на краю прірви. 

Черговий крок – це негайне підписання Угоди про Асоціацію України з ЄС – ініціатива, на якій наполягає українська влада, і яку підтримав польський прем’єр Дональд Туск.

Мирослав Чех для "Газети Виборчої"