100 років від початку Першої світової. Як російські надії вмерли у Пруссії та відродилися у Львові

За своєю давньою звичкою російські війська самовпевнено марширували Східною Пруссією, не особливо переймаючись розвідкою, впевнені, що німці після поразки при Гумбіннені не скоро зберуться силами. Проте щойно призначені  німецьким командування Пауль фон Гінденбург  і Еріх фон  Людендорф, вже відновили  управління 150-ти тисячним німецьким угрупуванням, встановили оперативну ситуацію і виробили план, як розгромити 1-шу і 2-гу російські армії по частинах. Оскільки росіяни практично не координували свої дії, то, використовуючи залізницю, німці ввели війська в зону між 1-ю (яка налічувала до 200 тисяч чоловік) та 2-ю (понад 190 тисяч чоловік) російськими арміями, які розтягнули свої  колони на десятки кілометрів.

Зліва направо: Пауль фон Гінденбург і Еріх фон Людендорф розроблять план  операції; Битва під Танненбергом; Російські полонені

Яків Жилінський, генерал від кавалерії, командуючий російським Північно-Західним фронтом; парад кавалергардського полку кінної гвардії в Інстенбруку, серпень 1914 року;  російські полонені в Східній Пруссії, 1914 рік

І вже 26 серпня армія генерала Олександра Самсонова опинилася в кільці. З тилу, звідки повинні були надійти частини 1-ї російської армії генерала Павла Ренекампфа, натомість з’явилися німецькі війська і завдали удару по втомлених довгим пішим маршем росіянах. «Природнім, - писав згодом Уїнстон Черчіль, - був би наказ відступити. Але темний дух фаталізму – характерного для росіян, - здавалося позбавив командуючого сил». І  Самсонов вперто наказував йти вперед. Тільки наступ. Генералу доповідали, що противник перекриває дороги і російська армія в мішку.  Ну і нехай. Росіяни не відступають, тільки вперед.

Англійський зв’язковий офіцер який перебував при російському штабі відзначав, що загальний настрій росіян був такий – як би не було, а все одно загальний результат війни буде на їхню користь: «сьогодні удача на нашому боці, а завтра буде на нашому». До речі, слід відзначити, що й сто років по тому, ця російська риса нікуди не зникла, варто тільки звернути увагу як російські ЗМІ інтерпретують будь які події в світі – що б не відбувалося, а все на користь Росії і Володимир Путін «всєх переіграл». Проте, на погляд англійського офіцера, було очевидно, що в Східній Пруссії  назрівала катастрофа. Починаючи з 29 серпня німці почали масово брати в полон втомлених наступальними маршами  росіян.

Ерцгерцог Фрідріх, головнокомандуючий  австрійськими військами в Галицькій битві; Східний фронт Німеччини та Австро-Угорщини, 23 серпня –11 вересня 1914 року;  Російський наступ в Галицькій битві, 18-23 серпня 1914 року

Микола Іванов,  командуючий російським Південно-західним фронтом;  Микола Рузський, командуючий 3-ю армією, організатор взяття Львова; Олексій Брусилов, командуючий 8-ю російською армією, серпень 1914 року

Біля містечка Танненберг, де п’ятсот років тому відбулася знаменита Грюндвальдська битва, німці знищили основні сили росіян. За словами Пауля Гінденбурга: ці війська шукали вже загибелі, а не перемоги.

В цей момент, Самсонов повністю втратив управління військами, впав в розпач, відійшов в ліс, вбік від дороги і застрелився. До 30 серпня справу було завершено.  Гінденбург з Людендорформ,  незважаючи на те, що в мирні часи їхня кар’єра не склалася, добилися колосального результату.

30 тисяч російських солдатів були перебиті, 130 тисяч потрапили в полон. 60 вагонів з трофеями були відправленні в Німеччину. Під Танненбергом самі ж німці втратили до 12 тисяч чоловік вбитими та пораненими.  Ще раз варто відзначити колосальні масштаби людських втрат в Першій світовій війні.  Відверто кажучи, це більше нагадує не війну, а бійню…

 Микола Самокиш, український художник-баталіст;  Галицька битва: бій під Ярославом, 1914 рік; Кавалерист російської армії, серпень 1914 року

Перша і остання шпальти «Ниви» 30 серпня (12 вересня) 1914 року: реклами менше, воєнної хроніки все більше…

Парадоксально, але в той момент коли його колегу добивали, Павло Ренекампф разом зі своєю армією збирався брати в облогу Кенігсберг і навіть не подумав прийти на допомогу 1-й армії Самсонова. Командування російським Північно-західним фронтом в особі генерала Якова Жилінського  взагалі втратило орієнтацію і толком не розуміло, ні де його війська, ні тим паче, де німці. Тільки 2 вересня до росіян дійшло, що армії Самсонова більше не існує. Проте замість команди відступити, Реннекампфу давали накази про атаку і вимоги йти вперед. 

Впевненості Реннекампфу позичати не треба було, долю 1-ї армії Самсонова він вважав прикрим випадком, тим паче, ще було не зрозуміло, що саме сталося, і він почав наступ.

Тим часом Гінденбург з Людендорформ  після розгрому Самсонова зібрали війська і нанесли флангові удари по росіянах. Над 2-ю армією нависла загроза оточення. Реннекампф прийняв єдине правильне на той момент рішенні – відступити.  Почався відступ, який часто нагадував втечу під вогнем німецької  армії. Втрати росіян склали ще 145 тисяч вбитими і пораненими, всю артилерію, понад 650 гармат, величезну кількість броневиків.

Відклики війни і її герої; зверху вниз: Німецький прапор захоплений в боях в Бельгії, Париж, 1914 рік; Герой війни козак Козьма Крючков; Бельгійські кавалеристи їдуть на війну, серпень 1914 року

Всередині Росії катастрофу в Східні Прусії старанно замовчували. «Нива» коротенько  пише, що генерал Самсонов загинув в бою, про катастрофу в Східній Прусії взагалі ні слова.

Міністр іноземних справ Росії Олександр Сазонов під великим секретом повідомив французькому послу Морісу Палеологу про загибель армії Самсонова, що той і занотував у своєму щоденнику. Слід відзначити, що росіяни  і тоді, і зараз, переконані, що армію Самсонова, принесли в жертву союзницькому обов’язку і спасінню Парижа. Проте, якщо було підійти до справи зі здоровим глуздом, то можна було і союзникам допомогти і таких втрат не понести, але це протирічило б російським традиціям військового мистецтва.

Галицька битва

Проте на тлі катастрофи в росіян в Східній Пруссії  ще більш колосальним виглядав успіх росіян на австрійському фронті. На відміну від німців, які вкрай раціонально і гнучко підходили до системи управління військами, використовуючи всі досягнення науково технічного прогресу, австрійці виглядали дуже консервативно. Окрім того, вони  (як зрештою  французи і росіяни) були свято переконані в необхідності наступати за будь яких умов. На німецькі маневри, особливо на перехід до оборони, тоді дивилися з певним презирством. Мовляв, обороняються тільки боягузи, а справжні чоловіки повинні іти в на штурм.

Внизу: 3D технології  зразка 1914 року – рельєфна карта Белграду опублікована в «Ниві»; вверху, зліва направо: репортер Микола Брешко-Брешковський і спадкоємець сербського престолу королевич Олександр;  Доброволець сербської армії; Сербські піхотинці

Відповідним чином австрійці і діяли. 23 серпня австрійська армія, яка нараховувала до мільйона солдат, поперла вперед з іще більшим ентузіазмом ніж росіяни в Східній Пруссії, в результаті сама створила для росіян умови для перемоги. Це було тим не так складно, враховуючи, що росіяни мали ще й чисельну перевагу і сконцентрували проти австрійців до 1,2 мільйона війська. Австрійські частини розтягнулися на широкому 250 кілометровому фронті, між ними виникали розриви, артилерія  не встигала за колонами, що атакують. Більше того, в атаку на противника йшли в повний зріст і колонами, ну, а тому нічого не залишалося, як косити їх вогнем з кулеметів. Вийшло так, що, якщо німці дали росіянам помилитися і скористалися їхніми слабкими місцями, то австрійці навпаки зробили всі «російські» помилки і примусили росіян оборонятися, а самі натомість несли колосальні втрати. На додачу 30 серпня армія генерала Олексія Брусилова нанесла удар у фланг австрійському фронту і він рухнув. Австрійці почали відступати на захід. Майбутній філософ Фрідріх Вітгенштейн пише в щоденнику про 30 годин безперервного відступу. Разом з австрійською армією відступали і українські добровольці корпусу УСС.

В Галицькій битві військо Австро-Угорщини втратило 300 тисяч вбитими та пораненими, понад 100 тисяч полоненими, росіяни втратили понад чверть мільйона солдат.

Вже до 1 вересня росіяни увійшли в Львів. В той час, галичани не вважалися росіянами за українських націоналістів, навпаки, було переконання, що це «рускоє насєлєніє» яке перебуває під ворожим німецьким гнітом,  а сам Львів це «ісконно» російське місто, тому мовляв, повертаємо своє.

На тлі катастрофи російської армії в Східній Пруссії і розвалу австрійського фронту в Галичині  на початку вересня на французьких полях повинна була вирішитися доля Парижа.

Довоєнні заготовки «Ниви»: публікація до 10-ти річчя з дня смерті російського художника Андрія Рябушкіна (1861-1904 рр.)

Зі сторінок «Ниви»

Через два місяці після загибелі Франца Фердинанда і на четвертий тиждень війна  окуповує журнальні шпальти «Ниви».  Реляції з фронтів, події в союзників, карти бойових дій - тепер це головне тло життя. Проте, «Нива» не забуває і про події культури, наприклад про 10-ти річчя з дня смерті відомого російського художника, майстра історичного живопису Андрія Рябушкіна. Спеціальний нарис присвячено смерті папи Римського Пія Х. Проте головна увага безумовно війні і зокрема, гвіздок номера репортаж відомого в ті часи журналіста Миколи Брешко-Брешковського з Сербії, про те, як героїчно серби воюють проти «підступної» Австрії, яка не дає створити слов’янський союз на Балканах. І тут слід відзначити, що любов до конспірологічних теорій  була присутня в російських репортерів вже в 1914 році. Зокрема,  критикуючи Австрію за «безпідставний» і «наглий» ультиматум сербам, Брешко-Брешковський пише, що мовляв взагалі незрозуміло, що там із тим замахом було.  «… убийству, к слову сказать, до сих пор темному и неясному. И хотя автстро-мадьяры  из всех сил  старались обвинить в заговоре сербское правительство, но есть основание предполагать, что если кто и был замешан в заговоре, так это именно венская придворная камарилья. Она не могла примириться с мыслью, что на трон Габсбургов, взойдет не сегодня завтра вместе со своим венценосным супругом простая чешская графиня. При этом так легко и удобно так удобно было свалить убийство на сербов и этим ускорить разгром небольшой сербской страны», - пише пан Брешко-Брешковський легко і невимушено вибудовуючи картину світу яка принципово відрізняється від того, що бачать решта  жителів планети. Загалом висновок простий – серби герої, австрійці негідники, але скоро їм кінець.

Пій Х, папа Римський, помер 20 серпня 1914 року

Не залишає осторонь «Нива» і економічних питань і задається питанням «От голода или на поле битвы?» буде переможено Німеччину. Після ґрунтовного аналізу економічного розвитку за останніх сто років і процесу перетворення Німеччини з країни аргарної і експортера продовольства, в країну індустріальну, котра володіє високотехнологічним аграрним сектором, але  імпортує значну частину продовольства, робиться вдумливий висновок: в умовах війни і блокади підвозу продовольства через порти, Німеччині вже за 8 місяців стане вкрай сутужно, а через рік взагалі непереливки. Проте, автор робить оптимістичний висновок, навряд чи війна буде тривати так довго, щоб Німеччина відчула проблеми через дефіцит продовольства, все має закінчитися  на його думку набагато раніше. «Расходы на войну будут так колоссальны, военные операции так решительны, что война вряд ли протянется дальше нескольких месяцев», - от такі оптимістичні прогнози були на четвертому тижні війни в журналістів у 1914 році. Між іншим, українці можуть легко пригадати як в травні цього року деякі політики були переконані, що АТО на Донбасі повинно тривати години, а не місяці. Минуло вже три місяці, а до фінального акорду драми ще далеко, зрештою  так було і 100 років тому…

(Далі буде)

Читайте також:

100 років від початку Першої Світової. Йозеф Швейк, Стефан Цвейґ та Сполучені Штати Австрії

Що цар Микола II міг би розказати Путіну

Як у росіян виникли мрії про домінування в Європі

Як попередники Оланда та Меркель "утихомирили" Росію до війни

Як Австрія та Німеччина захотіли більшого і втратили все

Як кайзер Вільгельм ІІ перетворився на предтечу Путіна

Як конкуренція з поляками спонукала українців до війни з Росією

Як росіяни мріяли приєднати до себе всіх поляків і українців

Чого Порошенко міг би навчитися у німецького генштабу