100 років від початку Першої світової: Як англійці турбувалися долею Бельгії, а німці шукали щастя в рейдерстві

«Після двох рішучих перемог, отриманих над спільним ворогом на галицьких і французьких полях битви, на головних театрах воєнних дій наступило затишшя», -  відзначали оглядачі  «Ниви» в другій половині вересня 1914 року.

Бельгійське мереживо

Журналістів «Ниви» у вересні надихала висадка англійців в Остенде на допомогу бельгійській армії принца Альберта, котра хоча й вимушена була ще 20 серпня здати столицю, але продовжувала відбиватися від німців, відволікаючи частину сил від боротьби на французькому фронті. «Не забуваймо, що у військовому сенсі Англія це пряма протилежність Німеччині: в той час як з плином часу німецькі кадри тануть і скорочуються, кадри англійських військ, напроти, безперервно ростуть і  в загальній численності і в ступені бойової підготовки», - відзначав оглядач «Ниви».  В перший місяць війни англійці у Франції висадили 100 тисячну армію, а протягом вересня встигли додати ще 300 тисяч, а незабаром можуть за допомогою залучення  індійських і колоніальних військ наростити численність армії до мільйона людей, підраховували репортери. Проте тільки невелика частина англійців спрямувалась в Бельгію, основні сили висаджувалися у Франції.

1-2 шпальта «Ниви» від 20 вересня (3 жовтня) 1914 року

Між тим, бельгійці опинилася в дуже прикрій ситуації, особливо враховуючи, що безпосереднього до них у Німеччини навіть не було ніяких претензій, німці просто придумали собі, що їм буде зручно нанести удар по Франції через Бельгію. До певної міри, Бельгія сторічної давнини нагадує сучасну Україну, тільки бельгійцям було ще гірше – без найменшого приводу Німеччина на чолі з кайзером Вільгельмом який спав і бачив себе лідером світового масштабу вдерлася в Бельгію. Саме на її території геополітичні потуги того часу почали вирішувати, хто буде  світовим лідером. Незважаючи на те, що в кінцевому рахунку бельгійці опинилися в стані переможців проте понесли колосальні людські і матеріальні втрати у війні, яка за великим рахунком їх взагалі ніяк не мала стосуватися.

20 вересня на західному фронті німці взяли облогу Антверпен. До міста було стягнуто важку німецьку артилерію, яка до цього була сконцентрована біля французької фортеці Мобеж, проте, французький гарнізон капітулював і німці знову взялися за бельгійців. Коли прибула важка артилерія, то з кожним днем ставало все очевидніше, що довго бельгійці не протримаються, навіть не зважаючи на англійську допомогу. 1 жовтня бельгійці повідомили британців, що більше трьох днів навряд чи протримаються. Британці надіслали ще кілька загонів морської піхоти, проте змінити ситуацію вони не могли, і за тиждень бельгійці і англійці під вогнем противника покинули місто, перейшли на територію нейтральних Нідерландів і були інтерновані до кінця війни. 

Подвиг козака Козьми Крючкова; Генеральна карта середньоєвропейського театру військових дій

Форти Антверпена

Тихоокеанський напрям

Тим часом, як тільки Німеччина сконцентрувалася на війні в Європі, виявилося, що її чекають неприємності в інших, найвіддаленіших закапелках земної кулі – німецька колоніальна імперія залишилася беззахисною. Англійці і французи взялися за ліквідацію німецьких колоніальних володінь в Африці, а Японія, яка ще 23 серпня оголосила німцям війну заходилася одне за одним захоплювати німецькі колоніальні володіння. Японські війська висадилися в Китаї і 25 вересня блокували і німецьку колонію в Китаї, порт Циндао.

До війни Німеччина мала доволі сильну і добре підготовану Східно-Азійську крейсерську ескадру, проте з початком війни виявилося, що максимум, на  який вона може розрахувати, це рейдерство на шляхах міжнародних торгових комунікацій. Сил, щоб протистояти японському, а тим паче британському  флоту вона не мала. Тому завдання їм було поставлене інше, а саме не вступаючи в бойові дії з основними силами противника топити торгові судна і транспорти на торгових шляхах. Командуючий ескадрою адмірал Максиміліан  Шпее вирішив йти до берегів Чилі, оскільки чилійський уряд був лояльний до Німеччини, то він розраховував зайти в дружні порти, отримати провіант і підтримку.

Бомбардування Антверпена з німецького цепеліна (дирижабля); Бельгійські та англійські війська залишають Антверпен, 8-9 жовтня 1914 року;  Німецькі війська штурмують Антверпен

Командир крейсера «Емден» капітан Карл фон Мюллер, на військовій нараді попросив дозволу продовжити військові операції в Індійському океані. Як наслідок йому вдалося захопити і потопити 23 торгових судна Британії та її союзників.  Психологічний ефект від походів  «Емдена» був вдалий -  британці були в стані легкого шоку, але зрештою 9 листопада, в бою біля Кокосових островів він був потоплений австралійським крейсером «Сідней», який взяв гору над німцями за рахунок більш дальнобійної артилерії. Команду було взято в полон. Ескадра адмірала Шпее всього лишень на місяць пережила «Емден». Щоправда перед цим вона також добряче потріпала англійський флот, завдавши йому дошкульної поразки в битві біля чілійського порту Коронеле 1 листопада 1914 року, але вже 14 грудня була розгромлена біля Фолклендських островів. На цьому спроби німців завдати надводного удару по англійських комунікаціях в південній Атлантиці завершилися, далі сподівання покладали на підводний флот.

Англійська  антинімецька  пропаганда: Як вони воюють?; Бельгійські біженці залишають Лувен, спалений німецькою армією; Останні німецькі резерви: навчання раніше звільнених від військової служби; Фото журналу «Нива», від 20 вересня 1914 року

На полях Європи

Всього місяць тому стратеги, тактики і репортери країн Європи зразка 1914 року чекали повної та рішучої перемоги своїх країн. Проте виявилося, що до тріумфу не так близько, як сподівалися. Плани блискавичної війни були у всіх учасників, проте не вдалися жодному. «Якщо можна говорити про повний розгром австрійців в Галичині, то хоч в трохи об’єктивного безпристрасного військового спостерігача не підніметься перо написати про розгром німців під Парижем», - відверто констатували у «Ниві».

І тут же поспішали додати, що справжній патріот не повинен жити ні солодкими ілюзіями, ні свідомим самообманом. Надто вже тодішня «диванна сотня» захоплено живописала відступ німців з під Парижу і поразки австрійців в Галичині. Звичайно прагнення, до істини, чи принаймні до об’єктивності високе устремління і його можна тільки всіляко вітати, але тим не менше, сама «Нива» скромно мовчить про розгром російської армії генерала Олександра Самсонова у Східній Пруссії, згадуючи тільки, що його бойовому колезі генералу Павлу Реннекампфу довелося з боями відступити під натиском переважаючих сил ворога.

Гастон Орлеанський граф д’Е, незважаючи на 74-річний вік добровільно записався в ополчення.

Максиміліан фон Шпее, командуючий  німецькою Східно-азіатською ескадрою; Карл фон Мюллер, капітан німецького рейдера, крейсера «Емден»

Окрім того, російські війська навіть захопили трохи полонених і трофеїв, тому говорити про якусь велику невдачу взагалі не доводиться.  «Саме по собі очищення Східної Пруссії ніяк не можна трактувати як нашу поразку, тому що міцне захоплення цього краю ніколи не входило в наші плани», - писав у 1914 році оглядач «Ниви». Вже через 31 рік історія повернулася так, що росіяни захопили територію Східної Пруссії і до сьогодні під назвою Калінінградської області вона залишається в складі Російської Федерації. Загалом, оповідь нічим не гірша від того, що оповідає міністр оборони України Валерій Гелетей про те як він доблесно провів операцію під Іловайськом і Європу захистив, і росіян зупинив, а втрати, ну що ж поробиш, на війні як на війні...

Що вже казати про реляції з місць, де російська армія добивалася перемоги. «Огляд галіційського поля битви, всіяного трупами коней і людей, залишками розбитих неприятельських гармат і розгромлених обозів, свідчить про страшну руйнівну силу російського артилерійського вогню і про дивовижну узгодженість його роботи з іншими родами зброї. Країна, що має таку армію, може не боятися за свій завтрашній день», - не без пафосу відзначає «Нива».

Крейсер «Емден»; Австралійський крейсер «Сідней»; Залишки «Емдена» біля Кокосових островів; Гармата-трофей знята  з «Емдена» і встановлена в Сіднеї, Австралія

Михаїл Алексєєв, начальник штабу російського Південно- Західного фронту, розробник операції проти австрійської армії;  Російські трофеї: угорський прапор з вензелями  цісаря Франца-Йосифа;  Російський солдат над помираючим ворогом. Фото журналу «Нива», від 20 вересня 1914 року

Минуть всього лишень три роки і саме деморалізована російська армія стане тією руйнівною силою, як знищить імперію Романових. В вересні 1914 року,  за якихось три роки до лютого 1917-го, таке і близько не могло прийти нікому в голову. Незважаючи на те, що російський соціолог-аматор,  лідер соціал-демократичної партії Росії, Володимир Ульянов-Ленін висунув надзвичайно яскраве в своєму безумстві гасло: перетворимо війну імперіалістичну у війну громадянську. Проте, в 1914 році на нього ніхто не звернув особливої уваги. За виключенням німецького Генерального штабу. Людина яка відкрито виступала  за поразку власної країни і готова була на все, щоб навіть під час війни розпалити громадянську війну на своїй батьківщині могла стати в пригоді для військових планів Німеччини.  Відповідно, Ілліча  з його партією в Генштабі взяли на замітку. Прийде час і вони нададуть Німеччині величезну послугу, щоправда скористатися її результатами у німців не вийде...

Студент доброволець переносить пораненого солдата; Поранений  рядовий, Петропавлівська лікарня Петрограда; Відправка перев’язочного матеріалу з головного складу Червоного Хреста; Фото журналу «Нива», від 20 вересня 1914 року

Тим не менше, перемоги в Галичині дозволили росіянам взагалі забути про криваві поразки в Східній Пруссії. Більше того, сил в імперії було ще стільки, що вона змогла поставити Австрію на межу катастрофи. «Мовчки і понуро військо відходило на захід. Незабаром вони помітили, що відбувається безладний відступ, бо на  роздоріжжях, в селах і малих містечках наштовхувалися на метушні юрби військ найрізноманітніших ґатунків зброї. Від армійського командування надходили численні і вельми розбіжні накази. Більшість їх стосувалася евакуації міст і сіл, а також заходів щодо проросійськи налаштованих українців, духівництва та шпигунів. Поквапні військово-польові суди виносили по селах поквапні вироки. Таємні шпигуни постачали безконтрольні викази на селян, священників, учителів, фотографів, урядовців. Було ніколи. Доводилося якнайшвидше відступати але зрадників карати якнайшвидше», - писав згодом про трагічний відступ австрійської армії  уродженець Бродів, австрійський письменник єврейського походження Йозеф Рот у своєму знаменитому романі «Марш Радецького».

Російські козаки дорогою в госпіталь; В лазареті; Полонені австрійські солдати. Фото журналу «Нива», від 20 вересня 1914 року

Йозеф Рот (1894-1939 рр.), австрійський письменник, уродженець Галичини;  Обкладинка першого видання роману «Марш Радецького», 1932 рік; Українське видання роману, 2000 рік

Австрійська армія понесла величезні втрати і відкочувалась на захід. Скидалося на те, що немає чим перекрити шлях росіянам на Угорську рівнину. Австрійська армія відкотилася аж під Краків, а потужна фортеця Перемишль залишилася в облозі.

Німці терміново шукали шляхи як врятувати союзника, бо виглядало так, що ще трохи і австрійці можуть запросити сепаратного миру. Зрештою, рятівниками ситуації як уже повелося стали головнокомандуючий німецьким військом в Східній Пруссії Пауль фон Гіндербург і його начальник штабу Еріх фон Людендорф, які придумали план порятунку…

(Далі буде)

Читайте також:

Йозеф Швейк, Стефан Цвейґ та Сполучені Штати Австрії

Що цар Микола II міг би розказати Путіну

Як у росіян виникли мрії про домінування в Європі

Як попередники Оланда та Меркель "утихомирили" Росію до війни

Як Австрія та Німеччина захотіли більшого і втратили все

Як кайзер Вільгельм ІІ перетворився на предтечу Путіна

Як конкуренція з поляками спонукала українців до війни з Росією

Як росіяни мріяли приєднати до себе всіх поляків і українців

Чого Порошенко міг би навчитися у німецького генштабу

Як російські надії вмерли у Пруссії та відродилися у Львові

Як німецьке начальство програло війну, але не наважилось про це сказати

Як любов до батьківщини допомогла переконати німців, що кайзер «всєх пєрєіграл»