Чи можна дружити зі США і заробляти на Росії? Угорський досвід

„Показательная порка”, „Наказание упрямой и независимой Венгрии”, „США ввели санкции против Венгрии за дружбу с Россией” – як тільки не прокоментували в російських ЗМІ дипломатичне напруження у стосунках двох загалом цілком дружніх країн.

Якщо ж говорити без агітпропівських лозунгів, то сталося наступне. Сполучені Штати заборонили шістьом угорцям в‘їзд до країни. А заодно - застерегли Будапешт проти проведення „політики, яка могла б загрожувати підривом демократичних цінностей”.

Особи, які підпадають під заборону, про яку оголосили після серії попереджень, – державні службовці або люди зі зв‘язками з владою. Офіційного їх списку немає. При тому з менш офіційних джерел відомо, що мова йде про одного з радників прем’єра Угорщини Орбана, а також керівника податкової служби країни з кількома заступниками. Звинувачення подібної публіки в корупції навряд чи когось здивує на наших теренах.

З якоїсь точки зору, ситуація і справді вийшла оригінальна. В тому сенсі, що під дію американських санкцій чи не вперше в історії потрапили високопосадовці з європейської країни – члена ЄС і НАТО. При тому звинувачення проти них не те щоб якісь особливо страшні – як повідомляють чутки, трішки махінацій з ПДВ (що привело до видавлювання американських компаній з угорського ринку), трішки відкатів під час державних тендерів, якісь зовсім дріб’язкові махінації з ліцензіями на продаж тютюну – абсолютно нічого видатного. Ще б „кришування” ринків додали, для сміху. Жоден з фігурантів санкцій, вочевидь, за масштабом і близько не дотягує, приміром, до Павла Лазаренка – чи не єдиного українського посадовця, що всерйоз постраждав від американської боротьби з корупцією.

Тому санкції, безумовно, це сигнал не тільки виключно антикорупційний, але і трохи геополітичний. Який натякає, що енергійна „антисанкційна” риторика, що має місце не тільки в промовах життєрадісних нацистів з "Йоббіка", але і в куди як респектабельнішого угорського уряду, не завжди є доречною.

Зрозуміло, що можливі прибутки від дружнього ставлення "Газпрому", рівно як і електрика з пари нових реакторів на АЕС в Пакші, які планують будувати на 10-мільярдний російський кредит – приємні бонуси. Проте геополітика – не поведінка покупця на ринку з картоплею. І отримання „бонусів від Путіна” власне економічними вигодами не обмежується, тягнучи за собою довгий шлейф політичних наслідків.

І зовсім вже неприпустимо бажання проводити популістську політику „турботи про інтереси угорців”, при тому потроху узалежнюючи власну країну від Росії. Приміром, шляхом отримання кредитів на будівництво АЕС, контракт на яке було віддано "Росатому" без тендера, громадського обговорення, за два місяці енергійної кулуарної підготовки.

Але, загалом, назвавши все, що відбулося, „покаранням незалежної Угорщини”, російські ЗМІ явно поспішили. Таке покарання мало місце в 1956 році, коли угорці втомились від радянської реальності, вийшли на вулиці – а там їх почали чавити гусеницями танків.

А зараз має місце ненав’язливе – хоч для декого, без сумніву, і образливе попередження кількох „жирних котів”, які надто вже старанно рахують прибутки від лобіювання російських інтересів всередині ЄС, і при тому забувають, що ці інтереси аж ніяк не сумісні з інтересами власне європейської спільноти.

Угорським посадовцям повідомили, що неможливо отримувати профіт і від членства в ЄС, і від хороших стосунків зі США, і від сумнівних оборудок з російськими лобістами, які прикриваються лозунгами про політичну незалежність і турботу про національні інтереси, яким, бачте, шкодять антиросійські санкції. Доведеться вибирати щось одне. І що коли хтось хоче вести „горду і незалежну політику з легким проросійським ухилом”, то в результаті у нього вийде зовсім не „Велика Угорщина”. У нього вийде невелика і невиїзна Білорусь.