Смотрицький. Брама вченості (Частина І)

Рядки розбігалися, а так хотілося ще раз перечитали та зважити деталі. Чи дохідливо він виклав власний погляд на пастирську ситуацію в Україні? Чи розумно уповів про це в листі до Папи Римського Урбана VIII (1568-1644); із волинського села Дермань послання те єпископ надіслав Римові ще 16 лютого 1630 р.

Він уже не знав: чи лише через застосування сили, чи лише через високоповажний дозвіл від Святого Престолу й можна вирішити віросповідний конфлікт на Русі?

Ні, Мелетій не знайшов підтримки, навіть у Папи Римського. Світ змінювався, а він не встигав. У 1633 р. Урбан VIII навіть позбавив всепроникливих єзуїтів виключного права проповідувати християнство.. в Японії. Ніхто не має монополії на Слово Боже.

Чого й питати тоді із нього, архімандрита Дерманського монастиря (тепер - с.Устенське Здолбунівського району Рівненської області), котрий рішуче вважав, що польський король та духовна влада мають схилити шляхту до ліквідації православних церков і монастирів у власних володіннях, а ще - заборонити русинам переходити на латинський обряд з уніатського.

Рука ченця не втримала чернетку листа до понтифіка, манускрипт впав на підлогу. Ніби і в цій історії Господь поставив крапку.

Цю місцину отець Мелетій давно уподобав, років зо двадцять тому. Відколи 1612 р. став настоятелем місцевого монастиря, відколи саме тут узявся писати свою “Ґрамматіку Славенския правилное Cинтаґма”. Не дарма ж місцевість цю колись називали Райгородком, бо жили тут люди, як у райських кущах. Коли ординці спалили на попіл поселення, окрилені сподіваннями на краще селяни відшукали нову дерму, тобто цілину. Від того слова і пішов топонім Дермань.

Сходивши чимало земних шляхів, на схилі літ Мелетій Смотрицький опинився з-поміж чужих, малоосвічених та байдужих людей, з якими самовідданий просвітник все життя… боровся. Залишений колишніми друзями та легкодухими однодумцями, хворий 57-річний архімандрит три роки нидів у волинському селі Дермань. Найжахливіше полягало в тому, що донедавна прискіпливий дослідник та пристрасний полеміст більше нічого не писав, не публікував. Бо – не хотів.

Гіркота від розчарування, розрив із приязними однодумцями прискорили смерть панотця Мелетія. Подібно до згарку свічки, він ще безсило димом струменів, але уже не розумно світив. Апостол східнослов’янської просвіти замовк, а потім і, взагалі, пішов собі здрейми, коли у с.Дермань тихо помер 16 (27) грудня 1633 р. і наступного дня був похований у стінах  Дерманського Свято-Троїцького монастиря.

***

Що залишив він нам, нащадкам, у спадок? Невпинний пошук і нестримний поступ до Світла, оскільки Мелетій Смотрицький – фігура, значно більша аніж український церковний діяч, або реформатор мови. Він став християнським мислителем і просвітителем цілої Східної Європи, котрий особисто відвідав Палестину, інші святі місця.

На межі XVI-XVII століть одним із перших православних слов’ян він заходився із першоджерел студіювали західноєвропейську цивілізацію, як-то: релігія, філософія, логіка, культура, лінгвістика.

У вітчизняній духовній практиці Мелетій Смотрицький не мандрував книжками, а сходив Європу, де із першоджерел черпав ідеї найбільших мислителів Середньовіччя: Микола Кузанський, Еразм Роттердамський, Фома Аквінський, Бонавентура.

Природжений першовідкривач, панотець Мелетій намагалися опанувати та поєднати набутий цивілізаційний досвід Старого Світу із засадами православного віровчення. І було це не задля земної слави, а заради того, аби прислужитися високій місії - просвітництва простого народу.

Ніде правди діти, дослідник Істини всіляко прагнув гармонізувати споріднені, але і відмінні, духовні засади католицизму та православ’я, візантійський гуманізм та гуманізм епохи Ренесансу, намагаючись власним досвідом довести, що то – не антагоністичні сили. На жаль, письменника засмоктали, а потім і поглинули церковні війни, в яких віруючі зникають, а юрбища фанатиків плодяться без числа.

В особистих злетах Духу Мелетій Смотрицький, безумовно, став незаперечним предтечею подальших українських велетнів - Петра Могили та Григорія Сковороди, котрим, враховуючи помилки першопрохідця, рухатися було трохи легше.

***

Народився східнослов’янський мислитель, письменник, поет, мовознавець, просвітник, архієпископ Полоцький Максим Герасимович СМОТРИЦЬКИЙ приблизно 1577 р. в селі Смотрич Кам’янецького староства Речі Посполитої (нині - Дунаєвецький район Хмельниччини) у сім'ї православного шляхтича.

Тут, у колишній фортеці, що із середини XV століття стоїть на березі однойменної ріки, із пам’ятних місць вирізняється хіба що кам’яний Домініканський костел Св.Миколая. Бо колишні Миколаївська церква та Успенський храм колись стояли дерев’яними, ось до наших днів і не збереглася.

Його батько, український письменник-полеміст із Поділля Герасим Данилович Смотрицький вважався високоосвіченою людиною, знавцем церковнослов’янської, польської і старогрецької мов, а також латини. До 1576 р. він обіймав посаду міського писаря при магістраті в Кам’янці-Подільському, допоки на запрошення сина великого гетьмана Литовського, магната і мецената Василя-Костянтина Острозького (1526-1608) не опинився в його новому маєтку; князівську резиденцію тоді перенесли із Дубного до Острога.

Перед очима малий Максимко завжди тримав образ батькового подвижництва, той умів збирати. Відколи 1580 р. Герасим Смотрицький очолив Острозьку колегію і став першим ректором тієї академії, він магнітив до себе діячів православної культури. Якщо маєш можливість, мусиш іншим давати шанс. Уже в перші роки перебування в Острозі було видав “Буквар” для братських шкіл України, яких за наступні два десятиліття по країні відкрилося аж 30.

А ще ректор Острозької колегії очолив роботу з підготовки першої слов’янської Біблії. Книгу видав 12 серпня 1581 р. у Острозькій друкарні знаменитий у Східній Європі книгодрукар Іван Федоров (Федорович; 1530-1583); між іншим, друкарня Києво-Печерської лаври відкрилася тільки 1615 р.

До українського видання Святого Письма, здійсненого накладом у 1200 примірників, Г.Д.Смотрицький написав віршований пролог, а також особисто переклав чимало канонічних текстів із грецької на церковнослов’янську мову, звірив розділи із латинським оригіналами та здійснив загальну редакцію.

Якби тільки він видав один єдиний шедевр стародруків, оту “Острозьку Біблію”, земну місію Герасима Смотрицького можна було б вважати виконаною; без Біблії національною мовою годі говорити про масове поширення православ’я. Однак, за доби посилення католицького тиску на Україну перший ректор Острозької школи не зміг усунутися від поточних релігійних полемік.

У 1587 р. він створив та видрукував низку гострих сатиричних творів, спрямованих проти єзуїтського поневолення православних земляків: “Ключ Царства Небесного і нашої християнської духовної влади нерушимий вузол”, “Календар римський новий”. Сміливцем мав бути Герасим Данилович, не лише різко критикуючи католицьке вчення, але й глузливо сумніваючись в божественному походженні влади Папи.

Батько 18-річного Максима Смотрицького помер 12 жовтня 1594 р. в м.Острог, та не забрав із собою ключ Царства Небесного; той скарб разом із характером невтомного дослідника та вдачею непохитного християнина устиг перехопити молодший син.

І нехай ректора Острозької колегії покликав до себе Господь, “сім вільних наук” - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія та музика - стали з року в рік поширюватися через допитливе студентство української академії.

Зрони зерно, і буде тобі вдячна щедра земля. Укинь у ріллю знання – матимеш щасливий і вільний народ.

***

Маючи добрий корінь, хлопець продовжив знаний родовід. Початкову освіту Максим Смотрицький разом із старшим братом Стефаном (†1636) здобував в 1594-1600 рр. у Острозькій школі. Вони студіювали: спочатку - у батька, а згодом - у знаного грека Кирила Лукариса (1572-1638), людини воістину європейської освіти, котра сама навчалася в грецьких колегіях університетів Венеції та Падуї. Згодом Кирил Лукарис став ректором Острозької колегії, а потім - навіть місцеблюстителем Константинопольського патріаршого престолу (1597) та Патріархом Вселенським (1620) Константинопольської Православної Церкви. Як бачите, у гарних наставників юнаки досконало опановувати церковнослов’янську та грецьку мови.

1597 р. Максим Смотрицький оселився у містечку Баркулабове, яке стояло на Житомирському тракті неподалік Мінська та вважалося тоді культурним центром Східної Білорусі. У тамтешнього магната, князя Богдана Івановича Соломерецького, українець став прецептором (наставник) молодого князя - Богдана Соломерецького (1589-1630).

Чому він намагався заховатися від світу? Ще 1596 р. Максим Смотрицький став невільним свідком того, як бездумно запроваджувалася Берестейська церковна унія. За нею Київська митрополія на території Речі Посполитої розірвала стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єдналася з Апостольською Столицею. Із Заходу католицький світ сунув навалою. Аби сперечатися із тертими догматиками, аби обстоювати віру православну, юнакові бракувало досвіду.

Помітивши непересічні здібності випускника Острозькій колегії, сенатор Речі Посполитої, “непомазаний король Русі-України” Василь-Костянтин Острозький вирядив здібного хлопця на подальше навчання - до Almae Academia et Universitas Vilnensis Societatis Jesu (лат.: Академія та університет віленського Товариства Ісуса). Тож від 1601 р. Максим Смотрицький потрапив у Вільне, де в єзуїтів слухав лекції на факультеті філософії. Як, скажіть на милість, ти обстоюватимеш православ’я та українські народні традиції, коли не засвоїв західну теологію?

Мені здається, своєрідним духовним рейдом стали для молодого Смотрицького подальші подорожі Європою; там хлопець продовжив свої студії в протестантських академіях - Бреслау (Вроцлав), Лейпціг, Нюрнберг, Віттенберг. Ось коли в нагоді стала початкова підготовка, здобута в єзуїтському колегіумі Вільного.

Незабутнє враження на українця справив Віттенбергський університет. Століття тому, саме тут, 31 жовтня 1517 р. професор богослов’я Мартін Лютер розпалив вогонь протестантської Реформації, вивісивши на дверях місцевої Замкової церкви свої знамениті 95 тез проти продажу індульгенцій.

У храмі науки та вільнодумства, історія якого вже налічувала друге століття, Максима Смотрицького захоплювало все: анатомія, астрономія, поетика, ясна річ, богослов’я.

Швидко плине час – і до України повернуся людина енциклопедичних знань, на рідну землю ступив типовий велетень епохи Ренесансу, озброєний фундаментальною освітою найвищого ґатунку, критичним до будь-якої зашкарублості розумом, мислитель із прогресивними поглядами на людину та світ.

Лише два факти, але які!

В Україну Максим Смотрицький повернувся доктором медицини.

У захопленні італійським гуманізмом він у першому десятиліття XVII століття перекладав польською (однією з чотирьох державних) мовою світські сонети божественного Франческо Петрарки (1304-1374) та маловідомі нам - навіть нині - антисхоластичні трактати “Epistolae sine titulo” (лат.: “Листи без адреси”), сповнені різкими сатиричними ескападами італійського гуманіста щодо розпусної вдачі папської столиці - цього “нового Вавілону”.

***

Більшість дат у цьому матеріалі орієнтовні – така наша історія.

У 1608 р. Максим Смотрицький повернувся до Вільного, де одразу став якнайактивнішим православний братчиком: отак  із носака та по пиці.

Швидко світ побачив гостро полемічний трактат “Αντιγραφη” (грец.: “Антиграфи”; “Заперечення”), в якому автор, анонімно, послідовно обстоював підвалини православної віри, глузуючи над дрібними наскоками доморощених уніатів та католиків. Так у Віленському братстві з’явився полум’яний воїн Христа, котрий і надихав власним прикладом, і, ймовірно, викладав богослов’я у тамтешній братській школі. Іншими словами, як міг Максим Смотрицький, так він і брав активну участь у національно-релігійній боротьбі.

Подібні речі, зауважте, були на ті часи небезпечними. Ні, на багаття єретиків уже не посилали, але на показове аутодафе могли швидко оформити.

Почав зникати колишній Максим Смотрицький - із Європи повернулася цілком інша Людина. Під чернечим іменем Теофіл Ортолог 1610 р. надрукував свій знаменитий трактат “Θρηνος” (грец.: “Тренос”; “Плач східної церкви, з поясненням догматів віри”); як і більшість інших полемічних творів, тодішньою державною мовою - по-польськи. У болючих докорах звертався М.Г.Смотрицький до представників панівного духівництва та знатних фамілій, котрі перейшли в Унію. Чи не вперше біль від принижень, яких зазнавала в ті роки православна церква у Речі Посполитій, забринів так неприховано.

У новітній польсько-українсько-білоруській літературі часів спільної Речі Посполитої переконливо постав енциклопедист, інтелектуал, творча окраса свого часу, автор, котрий вільно цитував або вплітав у текст трактату думки та абзаци із творів 150 (!) авторів. Не тільки стовпів Церкви, але й античних класиків, вчених та літераторів Відродження. У православних України з’явився духовний поводир.

Подейкують, що частина сучасників вважали “Тренос”; “Плач…” - чи то невідомим трактатом Іоанна Златоуста, чи то працею когось із інших стовпів Церкви.

Виклик сучасності із присмаком войовничого православ’я, критика католицької моралі та національних утисків, заклик обстоювати свободу совісті не стурбували, а налякали польську шляхту. Король польський та великий князь литовський Сигізмунд III Ваза (1566-1632), між іншим, шведського походження - не лише переніс столицю держави із Кракова до Варшави, але й почав наводити порядки залізною рукою.

У 1610 р. він заборонив обіг (продаж чи покупка) будь-яких книжок Віленського православного братства. Порушники каралися штрафом у 5000 золотих.

Місцевим урядникам король, як прадіди мовили, Жигімон наказав конфіскувати братську друкарню, вилучити й спалити всі книги, шрифти знищити, друкарів та коректорів… заарештувати. Сумніваєтеся, що ці дурниці не були зроблені?

Редактора, а заодно й коректора Леонтія Карповича (1580-1620) запроторили до в’язниці.

Максиму Смотрицькому дивом вдалося уникнути арешту.

***

Чи тоді, чи трохи пізніше, але сумніли почали обсідати. Якщо особисті переконання руйнують Церкву, в них є бажання миру, злагоди, єднання різних християнських доктрин? Якщо він не почне від імені Віленського православного братства вести перемовини, невже не знайдеться інший?

І тоді Максим Смотрицький надумав чесний і відкритий вихід: покінчити з усілякими суперечностями та незгодами та влаштувати публічний диспут. На ідею швидко пристали обидві сторони, та за три дні до відкритих дебатів… саме православне духівництво та любі братчики відмовилися брати в участь в боротьбі ідей.

Теологія - наука точна: або ми - їх, або: вони - нас.

Подібна впертість, така категорична відмова невже в нашому національному характері? Вкотре переконавшись, що примирити братчиків та уніатів неможливо, Максим Смотрицький зробив власний духовний вибір.

Він залишився вірним православ’ю, перестав лізти в дискусії та полеміки, у 1616 р. прийняв постриг, узяв чернече ім’я Мелетій та й зажив життям подвижника, котрий служить православній вірі й духовному просвітництву.

Того ж року автором у згоді із собою було складено “Учительне Євангеліє” (1616), того ж року видане друкарнею Віленського православного братства. Передмову до нього написав найбільш поважний теолог - Мелетій Смотрицький.

Прийняте чернецтво повернуло Максиму Смотрицькому повагу братчиків.

***

Із чого починається духовне просвітництва?

Його наполегливий батько, Герасим Данилович Смотрицький, 1581 р. у Острозькій друкарні разом із книгодрукарем Іваном Федоровим видали перший наклад Святого Письма українською. Тодішньою українською, як вони її розуміли.

Син пішов далі. Озброєний ґрунтовними знаннями, здобутими у кращих університетах Європи, Максим Герасимович Смотрицький узявся за фундаментальну праці: дати слов’янам європейську МОВУ, очистивши її от архаїзмів та неоковирностей.

В 1618-1619 рр. світ побачив фундаментальний філологічний трактат “Ґрамматіки славенския правилное синтаґма”, виданий панотцем Мелетієм Смотрицьким у друкарні селища Ев’є (нині - Вевис, що під Вільнюсом). То була своєрідна лінгвістична Біблія, на наступні століття непорушна основа, повний курс церковнослов’янської граматики. Її склали чіткі розділи мовознавства: орфографія, етимологія, синтаксис, просодія. Народилася нова філософія “словенської” мови, яка, на переконання актора, покликана була обслуговувати, не стільки конфесійні потреби, скільки усі сфери духовного життя вірян.

Написаний за зразком кращих грецьких граматик, трактат Смотрицького структурно упорядкував специфічні явища тодішньої мови, де в чому навіть революціонізував.

Із нуля було створено слов’янську граматику! Зокрема запроваджувалася система відмінків, властивих усім східнослов’янським мовам, в чому автор навіть випередив західних граматиків; вводилися самі поняття “прислівник”, “дієприслівник”; визначалися  дві дієвідміни, види дієслів; запроваджувалися в обіг літери “ґ” і “й”, а зайві, не потрібні осучасненій слов’янській писемності, - відкидалися.

Досі в канонічному російському мовознавстві побутують авторські терміни українця Максима Герасимовича (Мелетія) Смотрицького: “имя”, “местоимение”, “глагол”, “причастие”, “деепричастие”, “наречие”, “залог”.

Старший науковий співробітник Інституті мовознавства імені О.О.Потебні Олеся Миколаївна Лазаренко поділилася ось такими цікавими спостележеннями:

- Даючи поради щодо методики вивчення цієї мови, автор “Грамматіки…” рекомендував заборонити учням уживати розмовну мову в школі. Водночас Мелетій Смотрицький першим чітко показав різницю церковнослов’янської та східнослов’янських мов. Народнорозмовні елементи його граматики стали тією основою, на якій виникли подальші граматичні праці східнослов’янських народів.

Такий орієнтир був украй потрібний. Бо на початку ХVІІ століття в Україні, нагадаю, склалася унікальна мовна ситуація. Функції літературної мови тоді виконували одночасно (!) чотири мови - церковнослов’янська (словенороська, слов’яноруська або словенська), староукраїнська (руська), латинська та польська. Кожна них мала свій чітко визначений ареал побутування та здійснювала власні комунікації між різними соціально-культурними прошарками.

Саме тому, аби мати репутацією освіченої людини, студенти оволодівали всіма державними мовами, а не однією, на вибір. Зокрема у Києво-Могилянському колегіумі тоді програмно вивчалися латина, грецька, словенська, польська, староукраїнська літературні мови; більше того, ними педагоги викладали бурсакам, аби ті були… європейцями.

Разом із тим “Грамматіка…” Мелетія Смотрицького стала потужним інструментом щоденного просвітництва, таким собі анти-ДОТом проти асиміляторської політики Речі Посполитої, дієвим щепленням мовного самовизначення українського та білоруського народів, які досі навпомацки шукали шляхи до усвідомлення та вивченні рідних мов.

Фунтаментальний твір “Ґрамматіка славенския правилное синтаґма” відкрив новітню епоху, як у вітчизняному мовознавстві, так і лінгвістичних науках країн Східної Європи. У численних редакціях він майже на півтора століття став базовим підручником у школах України, Білорусії, Росії, Румунії, Болгарії та Сербії. Природно, що трактат витримав безліч перевидань (у Росії - 1648, 1721), незначних переробок і переспівів, перетворившись взагалі на видатну пам’ятку слов’янського мовознавства.

Не дарма ж інший мандрівний просвітник Михайло Ломоносов, котрий у XVIII столітті сумлінно і собі досліджував “Граматику російську” (1755), у прояві найвищого пієтету назвав працю свого українського попередника “Брамою вченості”.

(Закінчення буде)