Як вбивство стає частиною престижної професії

З відповідною відозвою до парламенту звернулася група відомих британців - включно з букеровським лауреатом Іеном Мак'юеном, відомими акторами Х'ю Грантом і Патріком Стюартом, колишнім архиєпископом Кентерберійським лордом Карі та іншими культурними діячами, священиками, політиками а також лікарями (усього 80 підписів). У відкритому листі парламентарів, які будуть обрані наступного року, закликають якомога швидше розглянути питання про можливість гідно піти з життя для людей, що знаходяться в останніх термінах невиліковних хвороб. Відповідний законопроект був представлений у Палаті лордів колишнім лорд-канцлером Фалконером, пише "Ділова столиця".

Питання невідкладне, - вважають автори листа. Адже ті британці, які можуть це собі дозволити, все одно виїжджають за кордон - у країни з легалізованою евтаназією, де їм допомагають піти з життя. Але на кожного, що зміг собі дозволити таку "розкіш", приходиться близько 10 британців, які зводять порахунки з життям самостійно чи за допомогою найближчих родичів. Які, по-перше, не є фахівцями-медиками і не можуть надати цю останню допомогу кваліфіковано, по-друге, в будь-який час можуть бути звинувачені у навмисному вбивстві, відповідно до закону - і Британія (і не лише Британія) вже має достатньо таких випадків.

Питання легалізації евтаназії вже доволі довго дебатується у британському суспільстві, на користь "гідної смерті" вже не вперше висловлюються видатні британці - але справа просувається дуже повільно. І якщо у більшості країн Європи головною перепоною на цьому шляху стають церковні і процерковні кола, то у Британії до цього додається ще й притаманний британцям консерватизм, втілений, зокрема, у політиці Консервативної партії.

Втім, прем'єр-міністр Девід Кемерон, який дотепер доволі жорстко висловлювався проти легалізації евтаназії, напередодні виборів пом'якшив риторику: тепер він обіцяє не застосовувати "партійну дисципліну" у питанні евтаназії і надати можливість кожному представнику партії голосувати відповідно до власного сумління. Що значно підвищує шанси законопроекту перетворитися на закон.

Тобто щодо Великої Британії, питання про легалізацію евтаназії з "чи буде?" змінюється на "коли?", і майже немає сумніву у тому, що Британія у списку країн, які легалізують цю практику, стане черговою, але не останньою.

Боротьба за легалізацію "сумнівних" медичних (чи, радше, соціомедичних) заходів лишається "знаком часу". Яким би не були обмеження, як виявляє практика - про яку згадують і автори листа - люди все одно знаходять спосіб вирішити свою проблему так чи інакше. Практика "медичного туризму" відома вже дуже давно - навіть за радянських часів з Польщі, де були заборонені аборти, жінки їздили позбавлятися вагітності до СРСР (після відміни аналогічного закону). А в останні десятиліття асортимент і географія подібних "туристичних послуг" значно розширилися - в різних точках планети можна скористатися медичними послугами, які заборонені в інших точках планети у зв'язку з "неетичністю" тих чи інших практик чи технологій.

Здавалося би, на тлі, приміром, використання фетальних стовбурових клітин з метою омолодження евтаназія невиліковно хворого виглядає майже безневинно. Замість перетворюватися на стражденний шматок м'яса, який до того ж стає тягарем для найдорожчих людей, чому б не піти з життя з гідністю? Чи можна взагалі відмовити людині в такому праві? І що стоїть на заваді, окрім системи релігійних обмежень на будь-які порахунки з життям? Кінець кінцем, релігійність - приватна справа, отже релігійні уявлення не повинні би мати вирішального впливу на законодавство.

Втім, у сфері законодавства у царині "священного дару життя" вистачає проблем і баз релігійного фактору - вона і сама по собі є доволі ірраціональною, емоційною і звичаєвою. Наприклад, аборт - тобто відмова дитині у праві народження - вважається правом жінки. А евтаназія, яка є результатом свідомого рішення людини щодо свого власного життя, викликає відторгнення і в більшості країн заборонена законодавчо. З певної точки зору це геть нелогічно.

Втім, у цьому є певний - хоча б і не зовсім раціональний - зміст. Кожен крок до більш вільного ставлення до людського життя стимулює до наступного - ще більшого - кроку. Це продемонстрували, наприклад, найліберальніші у цих питаннях Нідерланди, які слідом за евтаназією для дорослих легалізували евтаназію для невиліковно хворих дітей. І якщо у першому випадку ключовим моментом для звершення процедури вважалося свідоме рішення хворого про припинення власного існування, то у другому випадку погодження замість "несвідомого" неповнолітнього дають батьки або опікуни. Тобто людина позбавляється права на життя навіть не за власним вибором.

Легалізація припинення життя за чиєюсь допомогою - яка дотепер розцінювалася у будь-якому законодавстві будь-якої розвиненої країни однозначно як вбивство, тобто найтяжчий злочин, - не тільки вступає у протиріччя з етичними та релігійними доктринами. Вона розмиває законодавче поле, яке від початку спиралося, головно, на звичаєве право. Саме тому аборти, які в той чи інший спосіб практикувалися від світанку людства є більш-менш прийнятною практикою у більшості благополучних країн, а евтаназія - тобто відхід з життя за допомогою другої особи - торує шлях у легальне поле так важко (принаймні у європейській культурі). Те, що евтаназія не є актом самогубства - тобто також більш-менш традиційного способу припинення життя - а передбачає участь другої особи, є ключовим моментом для розуміння того, в чому саме складність питання зі світської, а не лише релігійної точки зору. Евтаназія як модероване самогубство змусить нас коригувати саме поняття про вбивство. Вбивство більше не буде однозначним злом - навпаки, стане частиною шляхетної лікарської професії. Це небезпечно для поняття про закон як такий і, відповідно, для самих засад життя суспільства.

Тобто люди, які помирають у стражданнях без права на допомогу у зведенні порахунків з життям - жертви не стільки релігійних уявлень, скільки суспільної потреби у якихось непорушних засадах, на які може спертися спільнота. Життя людини, проголошене "найвищою цінністю" у рамках західної цивілізації, є навіть кращою перепоною для легалізації евтаназії, ніж католицька доктрина - бо забирання життя навіть за згодою жертви все одно залишається злочином проти життя і входить у протиріччя з засадничими уявленнями про "найвищі цінності". Тобто легалізація евтаназії в черговий раз - і дуже яскраво - демонструє, як сучасна ліберальна доктрина доводить до логічного завершення ідеї, закладені у доктрині про права людини, і навіть входить із нею у протиріччя.