Боснія після війни. Небезпечний сценарій для України. (ФОТО, ВІДЕО)

Про війну 1992 – 1995 рр. у сьогоднішній Боснії і Гецеговині не говорять. Не прийнято. Адже в кожній родині є свої втрати, і 20 років мирного життя ще не загоїли колективної травми

На вулицях столиці – Сараєво - багато напівзруйнованих будівель. Навіть у центрі,  поруч з сучасними торговельними центрами та новобудовами.

Фото: Олександра Виноградова

Місцеві пояснюють: головне місто Боснії було в облозі сербської армії довгих 44 місяці.  Весь цей час його обстрілювали з навколишніх гір та повітря, тому люди крадькома перебігали не по вулицях, а по траншеях, обгороджених перегорнутими автівками.  Тоді  було пошкоджено понад 80% міських будинків.

Під час війни згоріли усі державні майнові кадастри. Тому іноді складно встановити власника: ані продати, ані знести руїни не можна. Навіть після двох повоєнних десятиліть з є вірогідність, що  хазяїн повернеться та пред’явить документи на своє помешкання.

Тож,  війна наробила тут багато лиха, і столицю  відновлюють поступово. Так, Боснійську бібліотеку, підірвану сербами у серпні 1992  року, відбудували тільки 2014-го.

Боснійський віолончеліст Ведран Смайлович грає на руїнах Сараєвської Бібліотеки. Фото 1994 року

У пам`ятці архітектури, де свого часу згоріли тисячі автентичних першоджерел - майже уся боснійська історія – сьогодні квартирується сараєвська мерія.

Етнічне протистояння, одна з  головних причин війни, триває і нині. Держава фактично складається з двох республік – Федерації  Боснія і Герцеговина  та Республіки Сербської. Кожна має свій устрій. У кожній - компактно розселені етнічні групи: в одній – босняки, в іншій -  серби.  Наочний  приклад розподілу  країни  можна побачити у мальовничому Мостарі.

Фото: Тетяни Калениченко

Центральна вулиця міста є межею між боснійськими (мусульманськими)  та хорватськими (католицькими) кварталами. За сталою традицією, люди з різних районів майже не перетинаються. І навіть у місцевій школі, побудованій міжнародними організаціями, де навчаються діти різних національностей,  школярі - босняки та хорвати   опановують  науки у різних класах, за різними програмами. У місті немає єдиного управління: вже 20 років в Мостарі не обирали мера. Причини подібної ізоляції та ворожнечі, розтягнутих на довгі десятиліття, криються в  подіях 1993 року. Тоді вояки хорватської армії вибухом зруйнували  місцеву «святиню»  – старовинний міст, що з`єднував обидві частини міста. На сьогоднішній,  вже  відбудованій пам`ятці, усюди бачимо написи:   «We Don`t Forget!», «Ми не забудемо!».

Найбільш трагічна ситуація склалася у всесвітньо відомому містечку Сребрениця.  До війни його населення на  75 % складалося  з босняків. 1995 року бійці сербської армії  вирізали тут близько 8 000 місцевих мусульман: усіх чоловіків та хлопців віком від 12 до 77 років.  Їхні жінки та діти втекли з міста. До рідних домівок вони вже не повернулися.  З часом покинуті будинки зайняли родини сербських біженців.  2010 року Гаазький суд визнав різанину у  Сребрениці найбільшим злочином у Європі з часів Голокосту. Тож, про примирення місцевих громад поки не йдеться. 

Наразі з 8 000 жертв геноциду у Сребрениці ідентифіковано тільки 1195 останків 

Поєднати суспільство та знизити рівень ворожнечі намагаються неурядові організації. Їхні активісти зізнаються: до війни в країні, яка була частиною Югославії, про НГО навіть не чули. Зараз тут діють сотні громадських спільнот, що фінансуються міжнародними фондами.  Приміром, тільки в Мостарі, на розмежувальній вулиці, діють одразу 3 мультикультурні центри. Вони  відкриті для будь-кого: люди спілкуються, влаштовують вечірки, концерти, перегляди фільмів чи опен-ейри.

Неподалік від мультикультурного центру у Мостарі зруйнований будинок “прикрасили” філософським графіті

Найбільш показовою та продуктивною  є робота ветеранських організації. До їхнього складу входять колишні бійці армій усіх сторін конфлікту (а у боснійський війні їх було 3!). На спільних семінарах та тренінгах чоловіки, які колись воювали один проти  одного, розповідають власні історії. А також влаштовують публічні акції по примиренню, вшановуючи загиблих разом. Говорять:  подекуди жалобну ходу зустрічає шалений опір місцевих громад. Бо рівень поствоєнної депресії у суспільстві зашкалює.

Як не дивно, але в країні досі відсутня державна служба психологічної допомоги. А ні з ветеранами, а ні з жертвами насилля ніхто не працює. Травму, спричинену жахами війни, люди не проговорюють, не «відпрацьовують». І хоча громадські організації щосили намагаються допомогти найбільш постраждалим, їх зусиль не вистачає. Так, керівники  «Центру Травми»   та «Мирової Академії»  у Сараєво жаліються, що держава не завжди зацікавлена у співробітництві. І розроблені ними курси-тренінги чиновники ігнорують.

Два ветерани на семінарі: Спасе Залам, боєць сербського підрозділу та Амір Деліч, солдат  боснійської армії  

Найбільша проблема  сучасної Боснії – її роздутий державний апарат. Підгодований міжнародною допомогою, він існує у паралельній  з суспільством реальності. За Дейтонськими угодами, які принесли країні хиткий мир, Б і Г має складний державний устрій. Систему розробляли поспіхом, аби припинити кровопролиття. Попри недосконалість, вона діє і досі: не змінена, не дороблена. Владна вертикаль базується на обов`язкових  квотах для етнічних груп. Часто-густо це призводить до казусів. Адже посадовців призначають не за професійними якостями, радше — за національною ознакою.

До війни Сараєво називали європейським Єрусалимом, бо тут мирно співіснували дві світові релігії

Економіка підтримується світовими фондами, і в країну «вливаються» величезні  гроші.  Більшість з них розкрадається – саме через складність устрою  владних інституцій, що дає можливість «цупити» кошти на усіх рівнях. Масштаби місцевої корупції добре ілюструє  приклад минулорічної давнини.  У  травні  2014  Боснія і Герцеговина пережила найбільшу повінь за останні 120 років. Через різкий підйом підземних вод, декілька містечок затопило: рівень води подекуди піднявся до 6 метрів. І хоча Європейський Союз виділив країні на боротьбу з лихом 800 млн. євро, постраждалих кинули напризволяще.  Боснійці кажуть, що європейські гроші кудись поділися, адже державні служби  людей не евакуйовували, не розчищали їх замулені подвір`я, не відбудовували зруйновані будинки. Більше того,  про повінь та її наслідки майже не писали у місцевій  пресі, провладній у переважній більшості.

Будь-які спроби громадянської активності трактуються владою, як прояв агресії та жорстоко придушуються. Так, у лютому минулого року у містах Тузла, Сараєво, Мостар та Зєніца  відбулися масові демонстрації. Люди вимагали  економічних зрушень,  припинення корупції, «роботи та хліба». Адже за статистикою 2014 року, рівень безробіття в країні сягнув 64%.

Тільки у столиці під адміністрацією Президентів та Будинком кантону мітингували декілька тисяч протестувальників. На цей соціальний протест, без будь-якого етнічного чи політичного забарвлення,  люди приходили з гаслами «Хто сіє голод — пожне ненависть!».  Проте поліція жорстоко розігнала активістів сльозогінним газом та гумовими кулями. Тільки у Сараєво близько 20 людей було  затримано, частину з них – нашвидкуруч умовно засуджено.

Напис на адміністративній будівлі: “Хто сіє голод, пожне ненависть!”. На другому поверсі — сліди від пожежі 2014 року.

Ніджара Ахметасевич, активістка протестів у Сараєво,  розповідає про “Боснійський Майдан” 

Активісти визнають: безпрецедентно велика  міжнародна допомога є не стільки  благом, скільки гальмом для сучасної  Боснії. Адже Європі  зручно «купувати»  мир  у цій гарячій точці на самісінькому  кордоні ЄС.  А місцева влада звикла будувати держбюджет на дотаціях. Водночас, а ні реформ, а ні розвитку економіки не відбувається. Натомість, міжетнічне напруження, приховане та замасковане – залишається. І немає жодних гарантій, що одного дня Балканська криза не спалахне  з  новою силою.

У сараєвських сувенірних лавках  гільзи — найпопулярніший товар

До роздумів.  Тільки цифри:

3 роки та 5 місяців — тривала війна на території Босні і Герцеговини, з 6 квітня 1992 р. до 14 вересня 1995 р.

1425  днів  - тривала облога столиці Боснії — Сараєво, від 5 квітня 1992 року до 29 лютого  1996 року.

У свої домівки повернулися лише 20% біженців (43 тисячі сімей).  Решта, отримавши статус біженця, лишилися за кордоном.

Тільки через  7 років після війни - 2002, у країні  з`явилося спеціальне Міністерство з питань біженців. До цього часу їх проблеми вирішували виключно волонтери.

50 тисяч жінок, які перебували у зоні конфлікту, стали жертвами сексуального насилля під час війни. Таку статистику подає ООН. Разом з тим, за звинуваченням у зґвалтуванні було засуджено лише 38 колишніх вояків.

20 % території  країни досі  заміновано.  У землі ще зберігається до 500 тис. бомб. 

30 млн. конв. марок складав бюджет 300-тисячного Сараєво у 2014 році (це близько $ 17 млн. 600 тис.). Тільки десята  частина цих коштів – міські прибутки. Решта – допомога донорів (для порівняння: щойно прийнятий бюджет Києва на 2015 рік дорівнює 20 млн. 360 тис грн. або $1 млн. 300 тис.).

10 партій  представлені у боснійському парламенті. Офіційно зареєстровані понад 100.  

Лише 4 закони прийняв Парламент Боснії протягом всього 2014 року.

Світлана Самойленко

Візит  українських журналістів та активістів до Боснії і  Герцеговини було організовано в межах програми USAID «Створення умов толерантності, налагодження діалогу та посилення єдності між регіонами України». Її було  розроблено у «Мировій Академії» (м. Сараєво) під керівництвом її директора  Рендела Пулека-Шенка.