Ми всі в одному човні

13 квітня 2014 кандидат на пост президента України Петро Порошенко пообіцяв виборцям проконвертувати всі взяті ними валютні кредити за фіксованим курсом і пояснив коливання курсу національної валюти спекулятивним тиском. Цю обіцянку почули мільйони людей. Серед інших воно стало важливою причиною довіри до кандидата і його перемоги в першому турі виборів глави держави.

2 липня 2015 український парламент прийняв закон, що дає главі держави можливість виконати свою обіцянку хоча б частково - перед позичальниками нерухомості. Прийняття закону викликало справжній вибух в українському політикумі та суспільстві. Представники президентської фракції, багато депутатів якої голосували за цей закон, запевняють, що гарант його заветує. У заяві Національного банку вказується, що прийняття закону знищить фінансову систему країни. Міністр фінансів каже, що це виклик справедливості. Деякі депутати навіть хочуть відкликати свої голоси. Користувачі соціальних мереж обурюються.

Президент, звичайно, має повне право не підписувати цей закон. Але він має також обов'язок пояснити своїм співгромадянам, чому його позиція, висловлена ​​у квітні минулого року, зазнала настільки значних змін. Стверджувати, що Петро Порошенко давав свої обіцянки, не розібравшись у проблемі, я не став би. Петро Олексійович багато років був головою ради Національного банку України. Його з повним правом можна віднести до найбільш компетентних фахівців у фінансовій системі країни. І я схильний довіряти його оцінками. Якщо, звичайно, не прийду до висновку, що обіцянки давалися виключно з розрахунку отримати голоси виборців. У будь-якому випадку позиція президента повинна бути аргументована, чи не так?

Тому що ніяке ветування прийнятого парламентарями закону проблему валютних вкладників не вирішить. І це - не проблема фінансової системи. Це - соціальна проблема, загострення якої є додатковим чинником дестабілізації країни та посилення впливу відверто популістських сил. Адже якщо одна людина вже перемогла на виборах, пообіцявши вирішити проблему валютних вкладників, то чому її успіх не можуть повторити інші? Менш відповідальні і менш компетентні? Тим більше, що всі умови для такої перемоги в суспільстві вже є.

Одне з таких умов - це відсутність злагодженої роботи гілок влади з лікування громадських виразок. Закон про реструктуризацію готувався не перший день, пройшов кілька читань. За цими читаннями стежила вся країна. Я хотів би зрозуміти, чи стежили за ними представники Національного банку і Міністерства фінансів України? Зробили вони зусилля для того, щоб розпочати спільну роботу з представниками профільного комітету в парламенті і вилучити із закону спірні пункти, які можуть дестабілізувати фінансову систему країни? Або вважають, що заяви і пости у Фейсбуці після прийняття закону - це кращий метод співпраці законодавчої та виконавчої гілок влади. Тим більше, в ситуації, коли міністр фінансів представляє інтереси правлячої коаліції - а коаліція голосує за цей закон?

Чи знають в Національному банку про позицію президента країни, який вважає стрибки курсу наслідком спекулятивних операцій, і чи повинні брати участь у виробленні заходів, що обмежують наслідки цих спекуляцій? Чи можемо ми визнати нормальною ситуацію, коли одні громадяни поінформовані про можливі стрибки курсу або просто мають валютні депозити в рефінансованих банках, збивають собі на цих перегонах статки, а інші - не настільки щасливі і тому за визначенням "дурні", повинні бути скинуті на соціальне дно?

Це ж питання повинен поставити собі кожен, хто обурюється не тільки з приводу прийняття закону, а й з приводу поведінки своїх співгромадян, які взяли валютні кредити. Особисто я впевнений, що кредити - як і депозити - в іноземній валюті - це справжнісіньке зло, що руйнує національну економіку. Але, тим не менше, ці кредити активно рекламувалися банками і ніколи не зустрічали протидії регулятора - гаранта курсу національної валюти та її стабільності. Більш того, в цілому ряді випадків банківські установи наполягали на тому, щоби вкладники брали саме такі кредити.

І всі розмови про те, що "розумна людина відмовиться" - демагогія чистої води. По-перше, країна не повинна складатися з розумних людей. Вона повинна складатися з порядних людей. І якщо кредитна установа спочатку активно рекламує і навіть нав'язує клієнтові валютний кредит, а потім хоче відібрати у нього житло за невиплачений відсоток - то це не привід глумитися над обдуреним. Це привід замислитися над тим, як йому допомогти. Навіть якщо він такий дурний, а ви - такі розумні. Не хвилюйтеся - вас, таких розумних, вже завтра обдурять в чомусь іншому. І що - так і будемо жити? Лоха не кинути - себе не поважати? Ну тоді вам до Януковича. Тоді взагалі неясно, навіщо ви стояли на Майдані або співчували йому.

А я там був з почуття солідарності та поваги до всіх вас. І тим, хто взяв валютні кредити - і тим, у кого є валютні депозити. І я думав, що ви у скрутну хвилину будете допомагати один одному, а не зловтішатися над чужим горем.

Так, я готовий погодитися, що в України є зобов'язання перед МВФ, які не можна порушувати. Я теж побоююся, що прийняття закону в його нинішній реакції призведе не до обвалення валютного курсу, ні - створить можливості для нової імітації обвалення курсу, які дадуть можливість збагатитися одним і зубожіти іншим. Я впевнений, що всього цього потрібно уникнути.

Але одночасно я переконаний, що ситуація, що виникла в країні, вимагає відповідальної реакції політичної і підприємницької еліти і солідарності суспільства. Необхідно позбавити фінансові установи права відбирати у людей житло. Необхідно, щоб самі банківські установи відмовилися від отримання прибутку за проблемними кредитами. Звичайно, квартира - це приватна власність. І ціна за неї повинна бути виплачена. Але не ціною розорення позичальника. А ціною взаємоприйнятної угоди кредитора і того, хто бере кредит. І якщо для досягнення цієї угоди потрібно втручання держави, то необхідно окреслити механізми такого втручання, що не шкодять банківській сфері, але й не знищують людські долі. Це і є державний підхід. А все інше - якраз і є популізм.

І люди, які кричать: "А навіщо вони взяли кредити?", "А я не хочу за них платити!" - викликають у мене острах. Дорогі мої, ми з вами весь час за когось платимо - коли платимо податки. Більше того, я сподіваюся дожити до дня, коли в цій країні буде диференційований податок і той, хто отримує більше, зможе віддавати більше грошей на розвиток державної інфраструктури, допомогу незахищеним верствам населення та інші витрати, які роблять життя в цивілізованій країні комфортним для всіх. Для всіх, розумієте?

Саме нерозуміння цих непорушних законів суспільного розвитку привело на початку минулого століття до краху Європи, деградації демократії, фашизму і комунізму. Саме цей крах змусив зробити необхідні висновки і тих, хто багатший, і тих, хто бідніший. Ми всі - в одному човні. І коли відбирають квартиру у того, хто взяв валютний кредит і не може його виплатити - це означає, що її відбирають і у мене, людини, яка ніколи в житті не брала жодного кредиту.

І я хотів би, щоб цю свідому громадянську позицію поділяли всі мої співвітчизники - від президента країни до кожного виборця. Тому що іншого шансу побудувати нормальну країну просто не існує.

Newsru.ua