Напівфабрикат для Путіна

Гібридна війна у виконанні Росії має на меті не капітуляцію України за нормами міжнародного права, а встановлення контролю над внутрішньою та зовнішньою політикою нашої держави. Революція Гідності та подальші події в Україні стали серйозним випробуванням для багатьох політиків.

На жаль, останні півтора року не дозволяють говорити про швидку зміну якості політичної діяльності в нашій державі. Слуги народу, які прийшли у владні коридори після втечі Віктора Януковича, виявилися неспроможними на активні та рішучі дії. Україна є парламентсько-президентською республікою з лютого 2014 року, восени ж минулого року ми отримали новий парламент, у якому сформовано коаліцію "Європейська Україна". Тим часом Комітет виборців України та "Реанімаційний пакет реформ" констатують, що конституційна більшість, яку склали п`ять фракцій, виконала лише третину власних обіцянок. На відміну від мільйонів громадян, які відчувають і протистояння з Росією, і глибоку економічну кризу, ті, хто називає себе політичною елітою, живе за законами мирного часу – спокійно та комфортно, попри офіційно невисоку депутатську та чиновницьку зарплату.

Аналогія з ситуацією, що склалась на українських землях у 1918–1922 роках, є очевидною. Тоді прихильникам демократичного устрою вистачило сил повалити режим гетьмана Скоропадського, але забракло наснаги утримати державність у битвах з тими, хто прагнув її утворити за рахунок українців. Нині Україна сплачує за рахунками за відсутність реальних реформ після проголошення незалежності у 1991 році.

Відставання від сусідів із Центральної Європи стає все більш критичним, а плани Росії щодо дестабілізації ситуації в нашій країні отримують несподівану підтримку. Споконвічне "Захід нам допоможе" не спрацює не лише тому, що ситуація всередині країни мало нагадує класичну сцену засідання "Союзу меча та рала" з "12 стільців" Ільфа та Петрова.

Справа в іншому: ЄС та США не зацікавлені у дезінтеграції України, тому фінансово її підтримують. Але проводити реформи замість українських можновладців наші західні партнери не мають ані намірів, ані снаги.

На жаль, на відміну від української влади, Росія має багатоваріантний сценарій розвитку до подій, до приборкання норовливої України у Кремлі готувалися не один рік, високі ціни на вуглеводні та недалекоглядність українського керівництва дозволяли робити це у спокійному темпі. Це не означає, що все, задумане Путіним, здійснилося, зрештою, Україна продовжує своє існування в якості незалежної держави. Проте на Заході поступово зростає скептичне ставлення до спроможності нашої держави змінити негативний для себе перебіг подій.

Зрозуміло, що відкрито про це говорять тет-а-тет, адже керівництво України може спілкуватися з нашими партнерами без перекладачів. Це виглядає ще більш кричущим на тлі нерозуміння мільйонами українців логіки дій держави у нинішній кризовій ситуації. Росія може скористатися цим шансом. Їй на користь не лише наявність потужного та вгодованого лобі на Заході, але і певна послідовність зовнішньої політики, чим Україна похвалитися не може. До того ж в Кремлі вправно навчилися грати на пієтеті США та ЄС до норм демократії. Стан санкцій, як показує приклад Ірану, не може тривати вічно. Тому росіяни будуть намагатися переконати Вашингтон та Брюссель, що лише Москва з її значним досвідом метрополії спроможна спрямувати українців на істинний шлях та забезпечити стабілізацію на Донбасі. Це не означає входження нашої держави до складу РФ в якості чергового суб`єкту федерації.

Проте питання федералізації та повноважень розмивання центральної влади, зменшення обсягів реального суверенітету, посилення впливу Росії на ухвалення Україною стратегічних рішень ось-ось можуть з`явитися на порядку денному. Вихід у цій ситуації один: реальні, а не декларативні перетворення, усвідомлення парламентаріями, урядом, президентом перспективи втрати незалежності як трагедії для мільйонів українців, зміни методології державного управління. Реформи не на папері і не лише у сфері патрульної служби. Діалог з суспільством попри значний рівень недовіри громадян до влади. Україна справді переживає момент істини: чи вона збережеться як держава, чи її перетворять на напівфабрикат для Путіна, який використає цей подарунок для посилення позицій Росії.