Андрій Сенченко: Той, хто віддавав накази по Іловайську, знав, що наші війська не зможуть блокувати котел і будуть розбиті

Під час роботи ТСК  чи доводилося вам чути від військових факти, які вас шокували?

 Війна - страшна річ, і те, що згадували і говорили люди, не може нікого залишити байдужим, однак мене найбільше шокували факти, які наша комісія дізналася в ході розслідування. Про жертви, яких можна було уникнути, своєчасно віддаючи накази. Мене шокувала брехня, яку, по суті, доводили як достовірну інформацію до бійців і їх командирів. І вони, спираючись на цю інформацію, чекали того, що їм допоможуть, чекали, що прибуде якесь підкріплення, а його не було. І не було його не тому, що не дійшли, а тому, що їм про це брехали.

Чи є у вас якісь пояснення цієї ситуації?

Я думаю, що проблем було багато, і більшість з них актуальні і зараз. Перша і, мабуть, найголовніша, полягає в тому, що були і залишаються фундаментальні проблеми в організації оборони країни. Тому що закони України чітко регламентують ці речі. Є закон про оборону, який дає шість ознак агресії, і у випадку, якщо хоча б одна з цих ознак присутня, то необхідно вводити воєнний стан, при якому створюється так званий план оборони країни. Але оскільки воєнного стану не було і, відповідно, не було й цього плану, кожне відомство, по суті, воювало саме по собі. В умовах так званої антитерористичної операції відбувалися подібні речі: одні формально, за документами, значилися, інші віддавали накази, а розплачувалися ті солдати, які зі зброєю в руках захищали свою країну. І розплачувалися власним життям.

Хто саме повинен нести за це відповідальність?

Ще раз хочу підкреслити, що під час роботи слідчої комісії ми не пред'являли претензій до керівництва за сам факт військових втрат. Тому що, ще раз повторюся, на війні завжди гинуть люди, це трагедія, ціла низка трагедій. Але були претензії, які дуже чітко формулювалися через самі факти. І ці претензії пред'являлися, коли в результаті несвоєчасного прийняття рішень гинули бійці. Або коли, на нашу думку, приймалися свідомо злочинні рішення. Наприклад, дві спроби блокування "Іловайського котла". Коли місто було оточене кількома батальйонними тактичними групами регулярних військ Російської Федерації чисельністю до 3600 професійних військових, і вони були посилені приблизно 500 найманцями, на блокування спочатку відправили ротну тактичну групу 51 бригади. По суті, їх послали на смерть. Адже той, хто віддавав наказ, знав, що вони не зможуть блокувати своїми силами, знав, що вони будуть розбиті. Але або потрібно було десь відзвітувати, або бути в якихось високих кабінетах або на ефірах. Друга спроба була настільки ж злочинною. Тоді відправили зведену ротну тактичну групу 92-ї чугуївської бригади з Харківської області, яка також була розбита. Тоді протягом чотирьох днів у цій очевидній ситуації не приймалося рішення, що необхідно виводити наших бійців з  "Іловайського котла". Були запити від генерала Хомчака, командувача сектором "Б", але Генштаб говорив: "Стійте, чекайте, допомога буде". Своїми наказами вони довели ситуацію до етапу, коли кільце зачинилося і виходити з нього доводилося за рахунок сотень людських життів.

Чи можете ви назвати прізвища тих, хто винен у цій ситуації?

Слідча комісія однозначно сформулювала претензії, в першу чергу до Муженка - начальнику штабу, генерала Назарова (на той час начальнику штабу АТО), а також до міністра оборони Гелетея. Незважаючи на те, що у них різні зони відповідальності, і Гелетей не керує військами, не відповідає за планування операцій, він брав участь у протидії розслідуванню Іловайської трагедії. Тому, на наш погляд, він теж повинен нести відповідальність.

Яку саме відповідальність і коли вони повинні нести?

Це буде залежати від того, наскільки вимогливим буде суспільство. З одного боку ми весь час вимагаємо правди. З іншого ж боку, я, як голова слідчої комісії, яка була створена в минулому складі парламенту, хочу сказати, що ось зараз транслюють велика кількість ефірів з даної теми. Тим не менш, скажіть, про смерті тих, хто став жертвами несвоєчасних наказів, ми будемо згадувати лише раз на рік, на річницю? Або ми будемо кожен день вимагати від чиновників і від уряду відповідей на ті питання, які хвилюють суспільство. Мене просто вразило, що в новий склад парламенту, в який прийшли всім відомі комбати, і колись незалежні журналісти, і інші представники громадянського суспільства, але ніхто з них сподобився продовжити роботу нашої комісії. У нас було всього півтора місяці, наш мандат закінчився. Ми багато що встигли, але окреслили те, що не було розслідувано.

Якщо б вам продовжили мандат, ми б отримали нову інформацію стосовно розслідування?

Безумовно, бо ми чітко описали в нашому звіті, що ми встигли, а що - ні. І найголовніше - для чого потрібна слідча комісія парламенту, коли ведеться слідство військової прокуратури? Чи можемо ми сьогодні довіряти нашій військовій прокуратурі? Всі ми спостерігаємо, що відбувається там всередині. Хтось із громадян сумнівається, що політичний тиск на прокуратуру можливий і що політичний тиск може бути ефективним. Незаконним, але ефективним. Так от в цих умовах важливо, щоб паралельно йшло незалежне розслідування, яке не дозволить вивести із зони розслідування винних, не дозволить промовчати якісь факти, епізоди. Воно не замінить собою наслідок військової прокуратури. На початку серпня  військова прокуратура анонсувала передачу матеріалів до суду для початку наступного етапу судового розслідування. Тепер вони говорять про те, що потрібно ще кілька місяців. Це означає, що існує політичний тиск з метою затягнути з передачею матеріалів до суду. Це тим більше говорить про те, що ми як громадяни повинні домогтися від нового складу парламенту продовження розслідування.

На жаль, ми як громадяни не можемо навіть домогтися того, щоб тих, хто розстрілював людей на Майдані, посадили

Насправді, ми можемо дуже багато чого, але проблема в тому, що не можна до самих себе ставитися як до "одноразових". Не потрібно забувати, що цивільні права у нас є кожен день, а не тільки раз на кілька років, коли ми приходимо і опускаємо бюлетень в урну. Потрібно просто навчитися користуватися цими правами.

Що ви радите з приводу розвитку подальшої ситуації?

Всі, хто небайдужий до долі країни, до тих людей, які загинули, до тих, хто зараз на війні, повинні вимагати від президента і парламенту відновлення роботи слідчого комітету, якнайшвидшого розслідування військової прокуратури, відкритого процесу. Я підкреслюю, що процес повинен бути відкритим, тому що перше, що зроблять зацікавлені особи, це засекретять його. Маючи під рукою всі результати роботи слідчої комісії (а я цим займався щодня з ранку до ночі), хочу сказати, що, мабуть, єдиною військовою таємницею в Іловайську залишається той факт, що Муженко і Назаров не в змозі організувати оборону нашої країни.

Це означає, що оборона й досі не організована, адже Муженко й Назаров дотепер працюють? 

Під час трагедії з ІЛ-76, коли над Луганськом згоріли 40 наших десантників і 9 членів екіпажу, військова прокуратура, врешті-решт, пред'явила звинувачення генералу Назарову (на той момент начальнику штабу АТО). Тому що він, ігноруючи даними розвідки, відправив без будь-якої підтримки або прикриття цей транспортний літак у зону, де знаходилися переносні зенітно-ракетні комплекси терористів. Так ось він, знаючи, що ймовірність знищення цього літака висока, прийняв таке рішення. І люди загинули. Так от, якби він тоді ніс відповідальність, і ця трагедія була б своєчасно розслідувана, то, можливо, не було б і Іловайська. Тому що там він поводився точно так само: ігнорував дані розвідки, доповіді з передових командних пунктів. Замість прийняття рішень він погрожував судовою розправою командирам, які перебували на передовій, звинувачував їх у боягузтві. А вони доповідали обстановку і чекали наказу, бо армія діє на основі наказів, а не чиїхось бажань. Можливо, якби вчасно були розслідувані події в Іловайську, то не було б тих подій на блокпостах в Бахмутці, Дебальцевому, в Донецькому аеропорту. Безвідповідальність тиражує трагедії.