Культурні заробітчани. Який закон закриє українським артистам дорогу до Росії

"Якщо виступати в Росії заборонено, так видайте закон, що це злочин. Тоді ніхто туди не поїде!" - так заявив після чергового недавнього скандалу довкола виступів українських артистів у РФ Андрій Данилко, який відомий передусім як Вєрка Сердючка. І додав: для нього та його колег виступати в Росії – це передусім питання виживання. "На що нашим артистам жити в Україні? Як їм зараз виживати? Ніхто не думав?" - запитує полтавчанин Данилко.

І поширює свою тезу на решту співгромадян: українці не можуть платити за новими платіжками комунальні послуги, заробити в Україні не можуть, тому заробітчанин-будівельник нічим не відрізняється від заробітчанина-співака.

Можна, звісно, іронізувати з цього: мовляв, Ані Лорак не має коштів, щоб сплатити за комунальні послуги, тому змушена їхати в Новосибірськ, співати на ювілеї місцевої птахофабрики. Але тим часом народні обранці справді готують не один, а навіть кілька законопроектів, суть яких можна описати фразою "заборонити все російське".

Спробуємо на законодавчому рівні заборонити комусь, крім дипломатів, їздити в Російську Федерацію з будь-якою метою. Припустімо, закон ухвалять і він набуде чинності. Невже хтось серйозно вірить, що після того Ані Лорак, Таїсія Повалій чи Андрій Данилко не їздитимуть до Росії й не виступатимуть там?

Чим реально загрожує порушення закону: штрафними санкціями, забороною виступати в Україні, примусовою еміграцією? Можна скільки завгодно писати в Facebook пости гніву, піддавати зрадників обструкції та клясти їх до сьомого коліна. Можна, як у Луцьку, офіційно домогтися скасування концертів Потапа і Насті Каменських. Від того не відбудеться переорієнтації цих та інших співгромадян на винятково українського глядача/слухача.

Натомість буде як із сумнозвісними "чорними списками". Нещодавно керівник СБУ Василь Грицак закликав Мінкульт переглянути свої підходи до демонстрації в Україні російського кіноконтенту, створеного до 2014 року. Головний аргумент – порушення Мінкультом конституційних прав і свобод людини.

У відповідь очільник профільного міністерства В`ячеслав Кириленко обурився й пообіцяв підготувати відповідь для тих, хто в танку, чим ці заборони викликані. Це виглядало б світоглядним конфліктом двох чиновників. Аби в той самий час українські телеканали, яких накладені без малого рік тому заборони стосуються безпосередньо, весь цей час не порушували б закону.

Інший приклад – гастролі російських театрів. Українська професійна театральна спільнота публічно обурювалася не лише самим фактом, що громадяни держави-агресора спокійно й без проблем "чешуть" Україною, яку терпіти не можуть, а й зокрема – наявністю російських вистав у Жовтневому (чомусь досі не перейменованому) палаці.

У найтрагічніші дні Майдану гинули активісти від куль прихильників "русского мира", куди нашу країну тягнув Янукович разом із "Партією регіонів" і комуністами. Нині двері відчинені для представників того ж таки "русского мира". Проте чи матиме належний ефект офіційна заборона таких гастролей? Не певен.

Тепер – ще трохи про музику. Можна і треба ламати списи довкола того, чи потрібні в ефірі квоти для українського музичного продукту, і якщо так, то з чого почати: з 75% чи все ж таки з 35%. Але факт лишається фактом: радіо "Вести" все одно крутить російську естраду, радіо "Шансон" - ледь не 100% російських виконавців, і квотування може призвести не до зміни формату цього радіо – до його зникнення. Адже аналогічних форматів українська музика не має.

Добре це чи погано – теж тема окремої розмови. Питання в іншому. Андрій Данилко справді може мати рацію, коли говорить: в разі заборони всього, що продукується в Росії, через відсутність замінників в Україні багато хто втратить законний – як не крути! – заробіток.

Це стосується недавньої спроби заборонити в Україні всі книжки, надруковані в Росії. Ініціатива депутата Остапа Семерака викликала різкий спротив насамперед українських видавців і книготоргівців. Здавалося б, їм вигідно зачистити поле. Але виходить навпаки: заборона книжок, завезених до нас із Росії, швидко знищить згадане поле діяльності. Бо замінити асортимент книгарень справді нема чим. Отже, книгарні почнуть банкрутувати й зачинятися, а це означає – українські книги не буде, де представляти й продавати.

Українська культура в усіх її сегментах та проявах, крім етно і фолку, на який була приречена ще з часів Російської імперії, знаходяться лише на початках свого розвитку. Перші позитивні результати будуть уже за рік, і тут мова насамперед про кіно: в новому сезоні на кіно- й телеекрани вийде обойма стрічок, запущених після вступу в дію "закону Денисенка – Княжицького" про заборону російських фільмів.

Наприклад, уже сьогодні українські актори, навіть ті, хто лиш почав свою кар’єру в кіно, зарекомендували себе на майданчиках так, що мають наперед складені графіки. Далі піде все інше, і творчі люди нарешті зможуть заробляти на життя, працюючи в Україні та, як варіант, орієнтуючись на західну публіку.

Наші театри можуть вивчити, з яким репертуаром сюди їздять російські гастролери – і на початках озброїтися їм, якщо саме цим простіше привернути увагу шановної публіки.

Лишається прокляте питання: забороняти взаємні гастролі між Росією й Україною чи пустити справу на самоплив, поклавшись лише на конкуренцію? Відповідь – ні.

Гастролі російського артиста можуть і мають право бути в Україні. Якщо він перед тим офіційно висловить своє ставлення до поведінки своєї країни. Відповість хоча б, чий Крим і хто воює проти України на Донбасі.

Залежно від того дається або не дається дозвіл. Це стосується також авторів російських книжок, які прагнуть прихильності української аудиторії. Та творців фільмів й серіалів.

На ті ж самі запитання мають відповісти Ані Лорак і Таїсія Повалій перед черговим виїздом до Москви. Чесна відповідь працюватиме краще найжорсткіших законів. І вирішить культурні суперечки досить швидко.