Як Росія руйнує енергетичну систему Криму для військових потреб

Українська енергетична система втратила в Криму до 1 трлн грн

Крим розглядався Україною як один з найбільш перспективних районів для нарощування видобутку вуглеводнів – нафти і газу на морських родовищах. Уже на стадії фінальної підготовки перебували два крупних проекти з міжнародними енергетичними компаніями, які передбачалося реалізовувати через угоди про розподіл продукції.

Серед них такі гіганти як ExxonMobil, Shell і OMV Petrum (Скіфська вуглеводнева площа, потенціал видобутку 8-10 млрд.м3 газу в рік), Eni і EDF (розробка нафтогазових родовищ на ділянках Суботіна, Абіха, Маякова і Кавказька, потенціал видобутку 2-3 млн. тон в рік).

Крім того, навколо Криму зосереджені поклади метан-гідратів, які розглядаються як новий перспективний ресурс природного газу, технічна можливість видобутку якого стане доступною в третьому десятилітті ХХІ століття. Україна розпочала вивчення цих ресурсів спільно з Німеччиною, велися також переговори з Японією.

Всі ці плани були заморожені або анульовані після анексії Криму та встановлення сірої зони навколо півострова. Адже роботи в морі також неможливі, оскільки й там - зона контролю російських військово-морських сил.

По суті піратське захоплення платформ "Петро Годованець" та "Незалежність" відбулося у відкритому морі регулярними силами Чорноморського флоту РФ із застосуванням кораблів, авіації та десантних підрозділів.

Вони навіть не маскували під сили так званої "кримської самооборони". Даний факт державного піратства, безперечно, увійде в історію конфліктів як один з найбільш підступних та кричущих порушень міжнародного права.

Через окупацію Україна втратила й інфраструктуру постачання електроенергії, і розподільні газові мережі, і газопроводи з морських родовищ. А також Глібовське газосховище на 2 мільярди кубометрів.

Загальні збитки тільки в енергетичному комплексі, за різними даними, оцінюються від кількох сотень мільярдів до 1 трл грн.

Енергетична блокада спрацювала б, але не та

Крим є енергодефіцитним районом, постачання якого завжди здійснювалося із Єдиної енергосистеми України (електроенергія) та газопостачання в пікові періоди споживання (зимові місяці).

Нарощування видобутку дозволило вийти на відносне самозабезпечення за рахунок зберігання частини видобутого газу в Глібовському газосховищі. Тож енергетична блокада, що в контексті газопостачання розпочалася практично відразу після втрати контролю над інфраструктурою на окупованих територіях, майже не вплинула на агресора.

Натомість дефіцит електроенергії став одним з політичних механізмів, що були задіяні протягом 2014-2015 рр. як елемент стримування агресора та підвищення вартості утримання анексованих територій. Переривання постачання електроенергії показало безпорадність окупаційних сил. От тільки цей інструмент Україна застосовувала надто невпевнено.

Якби блокаду оголосили відразу після анексії, то вона могла б спричинити колапс усієї системи енергопостачання і, можливо, кардинально змінити хід подій в Криму та не допустити воєнного вторгнення на Донбасі.

Проте історія не має умовного виміру і прорахунки та нерішучість навесні 2014 року вимагають розробки та впровадження стратегії дій із роботи енергетичної системи в умовах анексованого Криму та реінтеграції інфраструктури півострову після деокупації.

Електрика для військових, а не для цивільних

Провал проекту "Новоросія" значною мірою зруйнував плани Росії. Адже окуповані території Криму мали б забезпечуватися за рахунок потужностей сходу та півдня України. Натомість нині доводиться шукати нові сценарії забезпечення Криму.

Хаотичні зусилля із захоплення нафтогазовидобувних активів та початок перебудови системи енергозабезпечення Криму під постачання із Таманського півострову уже мають серйозний негативний вплив на розвиток інфраструктури.

Наразі окупаційна влада зводить малі і середні електростанції та нарощує постачання через Керченську протоку. Тому можливий сценарій демонтажу інфраструктури, яка з’єднувала Крим з материковою частиною України. А це збільшить вартість реінтеграції Криму в майбутньому.

При цьому необхідно враховувати, що геополітична мета Путіна – перетворення півострова на воєнний плацдарм в Чорному морі.

Якість життя цивільних мешканців чи економічний розвиток територій найменше цікавить окупантів, які через пропаганду та репресивні заходи намагаються подавити найменший спротив та незадоволення.

Економічна складова зовсім не враховується при проектуванні інфраструктури. Розбудова воєнних об’єктів та використання генераційних потужностей з високою собівартістю виробництва електроенергії (газ, нафтопродукти) ще більше деформує енергетичну структуру півострова.

Більше того, окупаційна влада поступово отримає можливість відключати від енергозабезпечення окремі населені пункти та території, які будуть заважати реалізації планів в силу територіального розташування чи недостатньої лояльності.

Для реінтеграції енергосистеми півострова необхідно вже зараз звертати увагу на її стан, зміни, які вносяться, здійснювати їх оцінку та планувати заходи з мінімізації негативних наслідків.

Україні буде потрібен демілітаризований Крим з пріоритетністю розвитку торговельного та рекреаційного потенціалу півострову. А це вимагатиме вирішення проблем енергозабезпечення за абсолютно іншими схемами та напрямками, ніж це наразі роблять окупаційні сили.

Як повернути збитки?

НАК "Нафтогаз України" підготував низку позовів, які спрямовані на компенсацію збитків від втрати активів як на території Криму, так і в навколишній морській зоні. Адже і там тепер небезпечно працювати через загрозу агресивних дій (атаки, пошкодження чи захоплення) зі сторони російських морських збройних сил.

Лише загроза значних штрафів за рішенням міжнародних судових інстанцій може змусити Росію повернути захоплені активи. Однак при цьому надзвичайно важливо добитися контролю цілісності та функціональності технічних засобів та інфраструктури.

Адже у якому понівеченому стані Росія повертала вкрадені у Криму кораблі, ми вже бачили. Та й навіть якщо активи повернуть Україні, необхідно вимагати компенсації втраченої вигоди протягом часу протизаконного використання Росією захопленого майна в Криму.

Андрій Чубик, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"