Як Україні перестати бути найбіднішою країною Європи

Хронічна бідність, відставання від Заходу та вимоги Міжнародного валютного фонду в поєднанні з мріями українців про краще життя призводять до чергового загострення реформаторської лихоманки, котра вже чверть сторіччя не покидає Україну.

В свою чергу, бюджетна дисципліна, макроекономічна стабільність та підвищення цін на енергоносії подаються черговим українським урядом та його закордонними радниками як потужні ліки, здатні вилікувати всі хвороби української економіки і забезпечити  зростання (хоча й доволі мляве, в межах 1% валового внутрішнього продукту).

Титанічні зусилля, які прикладають до реформування українські урядовці та їх закордонні радники, виглядають особливо цікаво, якщо спробувати глянути на них, так би мовити, з історичної перспективи.

Пільговики та кріпаки

Наприклад, автори "Кембріджської економічної історії Європи Нового і Новітнього часу" за редакцією Стівена Бредбері і Кевіна О’Рурка відзначають, що вже у ХІХ сторіччі виглядало так, що Англія і Нідерланди набагато багатші та успішніші за решту Європи.

Перебравши одна за одною найрізноманітніші причини, дослідники сходяться на версії, що причиною відмінностей став не клімат, не генетика, не вдале географічне розташування, а інституції (інакше кажучи, закони та правила).

Зокрема, те що в Британії та Нідерландах рано сформувалася централізована судова система, були захищені права власності і держава слідкувала за виконанням контрактів.  Відповідно жителі цих двох країн не боялися купувати нову техніку, об’єднуватися в спілки, вкладати гроші в меліорацію, будівництво і т.д.

Натомість уже в сусідній з ними Франції права власності в законодавстві були прописані вкрай нечітко, що призводило до постійних суперечок як між самими селянами, так і між селянами і привілейованими верствами (шляхтою і духовенством).

На Півдні Європи, незважаючи на благодатний клімат, ситуація була ще заплутаніша. З одного боку, з правами власності простіше не ставало, натомість в конфлікти також втручалися потужні корпорації найрізноманітніших "пільговиків" (вівчарів, теслів, ткачів і т.д.), які мали право на особливі пільги в доступі до ресурсів або на виплати з бюджету.

На Сході Європи до всього цього додавалося ще й кріпацтво. Як наслідок, особливого бажання нарощувати виробництво, вкладатися в інновації, купувати нову техніку і реманент не було. Все робилося або з-під палки, або в "тіні", щоб пан не побачив і не відібрав.

Особливого бажання робити щось легально, так би мовити в "правовому полі",  не виникало, і далеко не від того, що мешканці Півдня і Сходу Європи були  менш законопослушними, чи хотіли менше заробляти ніж англійці, чи голландці. Аж ніяк.

Проте вони були не позбавлені здорового глузду, а сенсу напружуватися і витрачати кошти, коли результатами праці скористаються привілейовані пільговики  (шляхта та духовенство) не було ніякого. Відповідно ніхто або особливо не напружувався, або, якщо вже хотілося заробити, то майстерно ховався.

Так що "тіньова" економіка - це аж ніяк не винахід сучасного українства, а давня, можна сказати традиційна практика реагування на потуги держави заволодіти результатами праці.

Звісно, що успіхи Англії і Нідерландів викликали заздрість у сусідів і вони не переставали розмірковувати над тим, як би і собі поправити справи.

Право власності та чесний суд

Першими до причин незавидної ситуації в себе вдома додумалися французи. Влаштували собі революцію, поскасовували пільги, націоналізували майно привілейованих верств. Потім прийшов Наполеон і прийняв Кодекс, який захистив права власності, встановив чітку систему судочинства.

Після чого французи ще трохи повоювали, а далі побігли заробляти гроші і досягли в цьому захопливому діянні чималих успіхів.

Впродовж наступних ста років реформаторські потуги урядів Південної та Східної Європи були спрямовані на те, щоб за французьким зразком ліквідувати особливі права привілейованих пільговиків, захистити права власності і створити судову систему, яка дає можливість ефективно вирішувати суперечки. 

Звісно, у кожної країни були свої особливості, але ті, кому пощастило вирішити питання рівності перед законом, захистити власність і встановити нормальні суди, слідом за французами кинулися заробляти гроші, об’єднуватися в спілки, запроваджувати інновації, ну і, звісно, багатіти, тільки час від часу відволікаючись на війну (або ще якесь захопливе дійство, на зразок футболу).

Здавалося б, до чого тут Україна?

До того, що впродовж ХІХ сторіччя українці рухалися в тому ж напрямку, куди й інші народи Європи, аж раптом, в 1917 році збрикнули і вирішили взяти участь в російському поході за щастям. Звісно, що з того нічого не вийшло, але вискочити з проекту вдалося тільки в 1991 році.

З того часу українці намагаються в той чи інший спосіб облаштувати життя в країні, а уряди за рекомендаціями МВФ балансують бюджет, піднімають податки, тарифи, поборюють корупцію, намагаються не красти, ну і звісно, що з цього також мало що виходить.

Як наслідок черговий рейтинг Doing Business фіксує, що за зручністю ведення бізнесу Україна на 83-му  місці в світі. З правами власності швах, з виконанням контрактів ще гірше, щоб щось побудувати, чи підключитися до енергетичних мереж треба пройти всі кола пекла.

Тому чи варто дивуватися, що Україна має проблеми з економічним зростанням? Напевне, ні.

Скоріше навпаки, дивно, що знаходяться якісь безумці, які ризикують щось в Україні будувати, купувати і встановлювати нове обладнання і намагатися заробити трохи грошенят.

Особливо неприємно те, що всі (без виключень) наші сусіди вже давно навели лад з захистом прав власності, судами, виконанням контрактів і т.д. Для прикладу, та ж Росія з її авторитарним режимом на 51-му Doing Business.

І те що в Росії корупція, керівництво країни марить геополітичними фантазіями, аж ніяк не впливає на те, що заробляти гроші там просто зручніше. Це вже не кажучи про Польщу, яка в тому ж рейтингу 25-та.  Навіть Білорусь на 44-му місці.

Звісно, це не означає, що проблем у наших сусідів не залишилося, але то вже, так би мовити, інші проблеми. Ми ж, в свою чергу, ніяк не можемо дати собі раду з тим, що французи вирішили ще 200 років тому. Зокрема, з рівністю перед законом і захистом власності.

Звичайно цікаво, чому ні "до", ні "після" революційна українська еліта цими питання не переймається, проте однозначної відповіді тут немає.

Той же знаменитий грузинський реформатор Каха Бендукідзе говорив, що українське начальство або нічого не розуміє, або йому все рівно.

Проте однозначно можна сказати, що навіть якщо в Україні переможуть корупцію, створять ще кілька агенцій які будуть контролювати корупціонерів, піднімуть тарифи на комунальні послуги, але при цьому, за зручністю ведення бізнесу, захистом прав власності, виконанням контрактів все залишиться так, як є, то особливої втіхи від такого життя "по-новому" не буде нікому.

І українцям в першу чергу. А Україна і далі залишиться найбіднішою країною Європи.