Український безвіз опинився в заручниках переговорів ЄС та Туреччини, - експерт

Наскільки новина про перенесення безвізового режиму для України на осінь відповідає дійсності?

Ну, ми можемо практично стовідсотково констатувати, що влітку за усіма процедурами рішення для України, на жаль, не буде ухвалене, воно просто не встигнеться. Тому ця новина дійсно є правдивою. І за оптимістичним сценарієм ми очікуємо ухвалення рішення про безвізовий режим для України десь восени - це вересень, жовтень, можливо, листопад.

Чи є преса надійним джерелом інформації в таких випадках, чи варто все ж чекати на офіційні повідомлення?

Я би сказала, що і нашій пресі, і закордонній треба довіряти п'ятдесят на п'ятдесят. Тобто деяка інформація дійсно є дуже актуальною, як із повідомленням про відтермінування безвізу. Але інколи, дійсно, в пресі з’являються досить спірні речі, які потрібно перевіряти, і, в першу чергу, слухати пряму мову європейських чиновників, аналітичних центрів, які проводять дослідження, які точніше знають, насправді, що відбувається.

А ви можете навести приклад ось таких спекуляцій преси, які потім не підтверджувалися?

Мені, насправді, в голову приходять в першу чергу ті повідомлення, які стосувались російських ЗМІ. Однією із засторог, про яку говорять європейці зараз, це є, власне, міграційні ризики. Буцімто ми зараз складаємо величезну загрозу у вигляді наших шукачів притулку в Європейському Союзі. І про це йшлося в деяких статтях, про них говорили.

Насправді в 2015 році лише близько 450 українців по всьому Європейському Союзу отримали статус біженця. Особливо, якщо порівняти ситуацію з Російською Федерацією, - близько 2,5 тисяч росіян, у яких насправді офіційно немає війни, отримали статус біженця в Європейському Союзі.

Німецька газета Bild нещодавно написала, що однією з причин, чому пакет безвізу для Грузії, України, Косова та Туреччини відкладається, німецьке МВС вважає загрозу з боку грузинських злодюжок, які нібито відповідають за більшість квартирних крадіжок у Німеччині. Це реальний аргумент чи відмовка?

На жаль, ми опинилися в цій ситуації, коли одразу декілька країн проходили шлях до безвізового режиму. Наразі це є Україна, Грузія, Косово і Туреччина. І, на жаль, ті негативні фактори, які зараз стосуються, наприклад, таких країн, як Туреччина, Грузія, - вони впливають і на нас.

Туреччина не виконала до кінця весь свій безвізовий план. Особливо це стосується блоку про фундаментальні права людини та спірних антитерористичних законів. Що стосується Грузії, зараз ми бачимо певні перестороги, але, з іншого боку, якщо свідомо подивитися на факти, то ми побачимо, що грузини не становлять для Європейського Союзу загрози ані як шукачі притулку, ані як певні кримінальні чинники елементи.

Тобто ми бачимо в цьому більше намагання знайти хоч щось, на що б можна було спертись, що б, звичайно, підхопила хвиля журналістів, яка могла б написати про це багато цікавих статей. Про те, як, скажімо, погано від грузинських злочинців.

Наскільки я розумію, не лише Німеччина ставить такі претензії. Окрім цієї країни, серед лобістів затримки є Франція, Бельгія та Італія. Хто з них найбільше опирається, і чому вони так бояться безвізу?

По-перше, ці країни здебільшого потерпіли від міграційної кризи. Треба зважати, що населення відчуває стомлення від значного притоку мігрантів. Вони читають газети, в яких пишуть про те, що грузини є злочинцями, українці шукають притулку і є біженцями, в Україні відбувається військовий конфлікт.

Люди не уявляють, яка кількість території України насправді постраждала від військової агресії Російської Федерації. І політики, звичайно, в першу чергу опираються на своїх виборців. Вони не хочуть програвати свої політичні очки. Ми маємо теж це розуміти.

З іншого боку, ми бачимо тут чіткий слід російської пропаганди. Коли ми в 2015 році проводили велике дослідження серед представників міністерств закордонних справ, внутрішніх справ десяти країн Європейського Союзу, то наші респонденти говорили про те, що, дійсно, російська пропаганда є дуже активною. І вона всіляко намагається подати образ українців таким, що не заслуговує безвізового режиму, ніби вони нічого насправді не зробили, аби його отримати.

А з іншого боку, коли вони його отримають, то вони будуть ним зловживати. Тобто будуть займатися контрабандою, будуть перевозити різного роду зброю і так далі. Оці два чинники - міграційна криза та російська пропаганда, - на жаль, вплинули на те, що ці країни, на нашу думку, зараз є доволі скептичними щодо України. І вони хотіли би, в першу чергу, зробити більш дієвим механізм призупинення безвізового режиму.

Наскільки я розумію, цей механізм вирішили запровадити зараз дуже оперативно. Та навіть якщо безвіз дадуть Україні зараз, а механізм впровадять, уявімо собі, через два місяці, ніщо не заважає рівно через два місяці його "ввімкнути" і "вимкнути" безвіз для України. То чи не є ця історія також відмовкою?

Наразі чіткого формулювання цього механізму немає, тобто незрозуміло, як довго його будуть ухвалювати, і як довго будуть прописувати цей механізм, потім його узгоджувати, а потім, власне, за нього голосувати. Але, на нашу думку, тут головна причина все ж таки не в цьому механізмі, і навіть не в поствізовому ліберизаційному моніторингу, який також хочуть запровадити.

Насправді ми вважаємо, що ми дійсно стали заручником ситуації переговорів між Туреччиною і Європейським Союзом, які зараз потроху заходять в глухий кут - Туреччина не хоче йти на поступки Європейському Союзу і ухвалювати те законодавство, яке їй в певному сенсі нав’язується. Європейський Союз також не хоче йти на поступки. А ми в даному випадку знаходимось заручниками ситуації.

А з чим пов'язані затримки із отриманням віз для українських вболівальників на Чемпіонаті Європи з футболу? Російські хулігани свої візи отримали без проблем, а не менше сотні звичайних українських фанатів залишилися без віз.

Я дуже не хочу прямо відповідати на ваше запитання, тому що це буде дуже негарно з дипломатичної точки зору, але для прикладу, щоб всім було зрозуміло, я розповім про наше дослідження, яке ми проводили в 2015 році. Єдиною країною, яка не дала жодного інтерв’ю, яка взагалі повністю відмовилася говорити хоч щось про безвізові перспективи України, була Франція.

Тобто, якщо інші країни з радістю, або без радості і трошки довше давали інтерв’ю, розповідали, чого вони бояться, чого вони хочуть, як вони підтримують або не підтримують, то французи не відповіли зовсім.

Протягом останніх восьми років моя організація "Європа без бар’єрів" кожен рік проводить моніторинг візової практики. І щороку українці, які беруть участь у дослідженні, говорять, що французьке консульство, які видає візи, робить це, скажімо, не дуже приємним чином.

Часто немає прямих звинувачень - люди бояться, що, якщо вони подадуть якусь скаргу, то потім їх не пустять на кордоні, не дадуть наступну візу, тобто з цим трошки складніше. І ось нарешті в цьому році, коли ось такий показовий випадок — Євро-2016, - і сотні українських фанатів отримали відмови або взагалі залишились без паспорта, сидячи зі своїми квитками, нарешті ми не просто зможемо говорити про це публічно.

Ми будемо мати реальні випадки, і ми будемо говорити про це прямо у консульстві і казати про те, що "вибачте, у вас є проблеми, ви не дотримуєтесь вимог угод про спрощення оформлення віз між Україною та Європейським Союзом", згідно якої до 10 днів має йти на розгляд візи.

Повернемося до ситуації із безвізовим режимом. Якщо ми стали заручником діалогу із Туреччиною, то, якщо він провалиться остаточно, чи не викинуть і наші безвізові надії на смітник?

Я думаю, що якщо наші шановні депутати і представники уряду не перекриють ті останні реформи, які відбувалися у сфері протидії корупції, судовій реформі, якщо вони ухвалять, наприклад, новий трудовий кодекс, в якому буде чітко прописано права ЛГБТ-спільнот на те, щоб їх не дискримінували на робочому місці.

А зараз ми боїмось, що ця поправка може не пройти саме через те, що нам не дали безвізовий режим прямо зараз, - тобто, якщо наші урядовці і представники Верховної Ради не зроблять певних неприємних кроків, які йдуть повністю в розріз з тими реформами, які йшли раніше, то, я вважаю, що ми до кінця року отримаємо безвізовий режим незалежно від Туреччини.

Але якщо ж наші шановні депутати і люди, які переживають за свої статки, які переживають за те, що коли почне працювати електронне декларування, їх кошти можуть бути арештовані, їх майно може бути конфісковане, якщо ці люди зроблять якомога більше зусиль для того, щоб зарубати всі ці зміни, то ми, скоріш за все, отримаємо обурення з боку Європейського Союзу, у якого буде прямий привід сказати: "Вибачте, ви казали, що ви виконали вимоги, але ж ви їх не виконали. Дивіться, ви все змінили. Тобто вибачте, робіть знову, і тоді поговоримо".