Фредерік Беґбедер: Наступна революція в Україні має відбутися у 2022 році

Іронічна, зухвала та цікава творчість Фредеріка Беґбедера така ж, як і він сам. Не дивно, що у нього та у його книжок багато прихильників, які у неділю зібралися у книгарні "Буква".

Шанувальник жінок Беґбедер одразу зауважив, що переважна більшість аудиторії в Києві жіноча. Чому неймовірно зрадів та й далі був доволі легко і позитивно налаштований.

Літературний критик, редактор, телеведучий, рекламник Беґбедер найбільш відомий за своїми романами "99 франків", "Кохання живе три роки", "Бесіди нащадка епохи" та "Уна і Селінджер". До речі, саме ці чотири твори нарешті з'явилися і в українському перекладі у "Видавничій групі КМ-Букс". Презентувати їх письменник і приїхав до Києва одразу після Форуму видавців у Львові.

Про українців і любов до Києва

Перше, що я хотів би сказати, - я радий, що зараз знаходжуся в одному зі своїх найулюбленіших міст – у Києві. Ми, французи, захоплюємося вашою боротьбою. Мені як французу подобається, що у вас кожні 9 років відбуваються революції: у 2004-му, потім у 2013-му, тож наступна має відбутися у 2022-му. Тому, чекаємо на цей рік. Думаю, він буде найкращим.

Що надихає в Україні

Окрім українських жінок - блондинок з блакитними очима - мене надихають пельмені з курятини, Софійський собор і кольори вашого прапора: жовтий і синій - дуже красиво, як світле жіноче волосся і блакитні очі.

Про кохання та роман "Кохання живе три роки"

"Кохання живе три роки" – це всього лиш гарна назва. Це не є істиною. Щодо мене, я одружений зі своєю жінкою вже 6 років. У той день, який ознаменував 3 роки наших стосунків, я зробив їй пропозицію. Зараз я сподіваюсь, що все триватиме довше. 

Я думаю, коли тобі 50, ти трохи мудріший, ніж коли тобі 30. Я не вважаю, що я стаю кращим з роками. Я все той же негідник, але намагаюсь не повторювати помилок.

Щодо роману, мені подобається, що кінець передбачити неможливо. Ми не впевнені, будуть герої у фіналі разом чи ні. Я люблю невідомість і містичність. Я вважаю, що єдиний спосіб досягти, щоб люди любили один одного все життя - це щодня боятися, що партнер може піти від вас. Ми повинні проживати кожен день так, ніби це останній день разом.

Про соціальні мережі і стосунки

Мені здається, що люди дуже налякані романтикою, тому вони створили так багато різних додатків. Це знищує аспект романтики, бо люди бояться його. Сучасні технології не допомагають людям більше знайомитись. Мені здається, це неправда. 

По-перше, це не дуже реалістично. Ви пишете повідомлення людині, надсилаєте фото. Але не факт, що це саме її фотографії, і взагалі це все дуже заплутано. Мені здається, набагато простіше робити, як я: я пишу книги, а потім у мене є можливість в реальному часі зустрітися з великою кількістю жінок. Тому література така велика сила для мене.

Про доньку і її ставлення до книжок

На жаль, так, вона читала мої книги. І мені дуже соромно. Я сказав, їй, що це все художній вимисел. Але вона відповіла, що їй вже 17, і вона розуміє, що це моє справжнє життя. Коли вона спитала: "Тато, тож ти справді вживав кокаїн і ледь не щоночі проводив із проститутками?", я сказав їй: "Йди в свою кімнату!".

Про телебачення

Для мене це дуже цікаво. Я працював на телебаченні 15 років і в грудні минулого року звільнився. З одного боку, мені подобалося, коли я там працював, була влада, але, з іншого, - це могутня дурна сила.

Ось такий я: можу займатися чимось, але потім критикую це. Я люблю критикувати себе. Наприклад, недавно я брав участь у створенні фільму Вуді Алена про українських і російських моделей. Фактично цей фільм описує в іронічній формі нове суспільне явище, коли всі концентруються на гарному обличчі. Але з іншого боку, мені подобається, коли я бачу красиві обличчя. Тому я така суперечлива людина.

Щодо телебачення, я не можу багато говорити про це, адже протягом останніх кількох місяців працюю над книгою про телебачення. Я розповідаю про те, як ця індустрія втрачає владу, як впливові люди цієї сфери втрачають свою силу.

Але дослідження показують, що і досі у Франції люди дивляться телевізор по 4 години на день, а в США - до 8 годин щодня. Я упевнений, що скоро інтернет замінить телебачення. Але по суті це буде те саме: люди, як і раніше, дивляться в екран. Єдина відмінність, що й інтернет дивиться на тебе, а не тільки ти на нього. І це принаймні один момент, що спонукав мене сісти за книгу.

Про війну

Немає великої різниці між тим, що відбувалося в 1936-му, 1937-му роках. Ми не знаємо, куди це може зайти, і це дуже сумно.

Зараз ми вже розуміємо, що причина Другої світової війни - економічна криза 1929 року. Коли в усьому світі була криза, не було роботи, то у всіх країнах дуже швидко стали забирати владу націоналістичні партії і рухи, як в Німеччині. І це стало початком війни.

Те, що відбувається зараз - це наслідок світової кризи, яка відбулася в 2008 році. Подивіться, зараз у нас у Франції починають набирати популярності націоналістичні партії та політики, така ж ситуація в Британії. І це знову таки через безробіття, погану фінансову ситуацію.

Наприклад, в Англії – це Борис Джонсон, який має націоналістичні погляди, у США - Дональд Трамп, який намагається слідувати націоналістичним принципам. 

І ми маємо бути дуже обережні в цьому плані, тому що націоналісти завжди раді війні, їм завжди подобаються ці принципи. Ми маємо відновлювати економіку, щоб ситуація не прогресувала далі.

Про українську літературу

Я знаю і захоплююсь Миколою Васильовичем Гоголем. Адже він один з найперших, хто наважився осміяти владу в літературі. Мені здається дуже важливим аспектом свободи автора те, що він має можливість висміювати владу. В Іспанії схожим прикладом є Сервантес, у Франції – Вольтер, в Англії – Лоренс Стерн, в Німеччині – здається, не було таких авторів. Тому так, Гоголь для мене дуже важливий.

Сучасних авторів я, на жаль, не можу перерахувати, не знайомий. Я хочу вибачитись, але у виправдання можу сказати, що українських авторів майже не перекладають. Але це не моя провина, а видавництв, які не перекладають. 

Перед тим, як ми зайшли сюди, я познайомився з українським письменником, який написав роман, у я кому я є одним з персонажів. На одній сторінці я прочитав: "Беґбедер замовляє горілку". Це дуже гарне спостереження, насправді. Але я хотів би зробити корективи: вчора у Львові я замовляв текілу. Але те, що я прочитав, мені здалося цікавим. Тож я планую прочитати його книгу.

Про життєві цінності

Це смачна їжа.

Якщо серйозно, я думаю, що головне, враховуючи, що у мене 2 доньки, це навчити дітей бути ввічливими. Я розумію, що це може прозвучати нерозумно, але за великим рахунком, якби всі люди були ввічливими, то нам не потрібні були б закони.

Тому мої цінності – це намагатися бути ввічливим і чемним. Якщо хтось впав, я постараюся допомогти, намагаюсь відкривати двері дамі, поступатися місцем у метро літній людині. Я не вірю в якісь великі, масштабні цінності, але я вірю в невеликі вчинки, які можна робити щодня.

Про одну особливу книгу

Як складно вибирати між своїми дітьми, так само складно і з книгами. Мені хотілося б вірити, що з віком я стаю кращим, тому я б рекомендував вам останню книгу "Уна і Селінджер".

Вона описує період мого життя тривалістю 5 років. Вона починається як легка і проста розповідь, а в кінці вже важча. І якщо ви, читаючи книгу, і смієтеся, і плачете, то я як письменник задоволений, бо добре зробив свою роботу.

Про Україну

Що б я розповів про Україну другу? По-перше, це молода держава, в якій живуть дуже гарні люди, і їм подобається література і вечірки. А це 2 дуже важливі речі в моєму житті.

Але, напевно, так само важливо, що це країна, в якій люди до кінця не знають, куди вони більше прагнуть: бути європейцями чи росіянами. Я б сказав, що це місце між Європою і Росією.

Мені здається, це чудово, що люди не хочуть бути тільки європейцями або тільки росіянами. Вони хочуть бути українцями. Я думаю, саме тому західний світ стільки уваги звертає на українців, бо їм цікаво, чи зможе Україна відмовитися від цього вибору.

І своєму другові я б сказав: ти повинен відвідати цю країну, тому що в цій країні всі люди шукають одну річ - свободу.

Фото автора та Марiї Мельниченко