Чому українські зіркові футболісти провалюються у Європі

Нова проблема Шевченка

На чергові відбіркові матчі чемпіонату світу-2018 проти Туреччини (6 жовтня) та Косово (9 жовтня) головний тренер збірної України Андрій Шевченко викликав сімох легіонерів – голкіпера Дениса Бойка ("Малага", Іспанія), захисника Артема Федецького ("Дармштадт", Німеччина), півзахисників Євгена Шахова (ПАОК, Греція), Євгена Коноплянку ("Шальке", Німеччина), Олександра Зінченка (ПСВ, Нідерланди) та форвардів Романа Зозулю ("Бетіс", Іспанія) та Артема Кравця ("Гранада", Іспанія).

Більшість з цих футболістів перед стартом кваліфікації могли розраховувати на беззастережне місце у основному складі. Проте за якийсь місяць становище суттєво змінилося.

Зараз жоден з них не має стабільної ігрової практики у клубах. Саме це може стати для Шевченка головною проблемою у цьому відбірковому циклі.

Андрій Шевченко (справа) та Артем Федецький

Новому тренеру нашої національної команди доведеться, або сліпо довіряти зазначеним виконавцям, зважаючи на їхні колишні заслуги, або спиратися на інших футболістів, які перебувають у тонусі, завдяки виступам за свої клуби у чемпіонаті України та єврокубках.

Жарт від олігархів

Донедавна такої проблеми у тренерів нашої національної команди не було. Двоє попередників Шевченка – Михайло Фоменко та Олег Блохін - комплектували збірну України переважно гравцями "Динамо", "Шахтаря" та "Дніпра", а легіонерів вмонтовували у сталу схему фрагментарно. За іноземні клуби грало небагато збірників – Андрій Шевченко, Андрій Воронін, Анатолій Тимощук.

Втім, після того, як український клубний футбол охопила системна фінансова криза, наші гравці стали масово залишати свої неблагополучні клуби у пошуках кращого життя.

Раніше вони воліли виступати вдома, де завдяки роздутим власниками-олігархами бюджетам українських клубів, отримували набагато більші гроші, ніж гравці більшості європейських чемпіонатів.

Схоже, це зіграло із сучасним поколінням футболістів злий жарт. Вони виявилися не пристосованими до жорстких реалій європейського футболу. Наші гравці не звикли до жорсткого графіка, який вимагає викладатися у кожному матчі. У чемпіонаті України напружених ігор було лише 6-7 з сезон, у інших же зустрічах перемагати можна було на класі – десь не добігти, не допрацювати, зайвий раз перепочити.

Комплекс Коноплянки

Євген Коноплянка (справа)

Показовим став приклад Євгена Коноплянки, який минулого сезону на правах вільного агента залишив "Дніпро", де отримував 2 млн євро на рік. Півзахисник майже все літо намагався працевлаштуватися у одному з європейських топ-чемпіонатів, але жоден з клубів не міг задовольнити його фінансових апетитів.

У підсумку Коноплянці довелося погодитися на меншу, ніж в Україні зарплату (1,5 млн євро) та підписати контракт із іспанською "Севільєю".

Але доводити свою кваліфікацію у кожному матчі Коноплянка виявився неспроможним. Один з найталановитіших футболістів України запам'ятався лише поодинокими сплесками, як у матчі за Суперкубок УЄФА проти "Барселони", чи грі чемпіонату Іспанії з "Реалом". Стабільності гравець не демонстрував та втратив довіру головного тренера севільців Унаї Емері.

Здавалося, що справи Коноплянки підуть краще після відставки цього фахівця та призначення аргентинця Хорхе Сампаолі. Але й тут українець впав у немилість, припустившись грубої помилки у матчі за Суперкубок УЄФА проти "Реалу", який коштував його команді титулу.

У амбітній "Севільї" навіть атакувальному футболісту, який дозволяє собі розкіш не завжди відпрацьовувати у обороні, місця не залишилося.

Євген Коноплянка пішов у оренду до німецького "Шальке", який матиме право за рік його викупити. Але й у Бундеслізі в українця справи поки йдуть не дуже. Він виходив на поле у трьох матчах, але жоден з них не відіграв повністю, діючи не на звичному лівому, а на правому фланзі.

На попередню ж гру – проти "Хоффенхайму" 25 вересня - українець взагалі не потрапив до заявки. Між тим, футболіст, трансферна вартість якого рік тому складала 20 млн євро, грає зовсім не за лідера німецького чемпіонату, а за команду яка посідає у турнірній таблиці останнє – 18-е місце.

Стратегічний запас

Вище фінансово благополучного клубу з Гельзенкірхена, титульним спонсором якого є російський "Газпром", перебуває навіть скоромний "Дармштадт", за який виступає Артем Федецький та інший потенційний гравець збірної України – півзахисник Денис Олійник.

Федецький з'являвся у складі свого нового клубу лише двічі, а в останній грі залишився на лаві для запасних. І знову ж варто підкреслити - гравець збірної України представляє одного з аутсайдерів Бундесліги, головною метою якого на сезон є залишитися у найсильнішому дивізіоні.

Що стосується Олійника, то він цього сезону з'являвся на полі двічі, а у матчі проти "Хоффенхайму" зрівняв рахунок і врятував "Дармштадт" від поразки – 1:1.

Виключно на виходи на заміну поки сподіваються й Роман Зозуля та Артем Кравець у чемпіонаті Іспанії. Зозуля лише двічі  піднімався з лави "Бетису", який займає у національній першості десяте місце.

Роман Зозуля (справа)

Кравець веде боротьбу за місце у основі "Гранади" більш успішно і забив вже два голи. Щоправда, вони не допомогли його команді уникнути поразок від "Ейбара" і "Алавеса" та залишити останню позицію у Прімері.

Надалі клуб намагатиметься це зробити під керівництвом нового головного тренера - 28 вересня у відставку було відправлено Пако Хемеса, замість якого команду поки що буде очолювати Луїс Планагума, який до цього працював з другим складом "Гранади".

Артем Кравець (зліва)

Денис Бойко, якого до "Малаги" запросив добре з ним знайомий по роботі у "Дніпрі" іспанський тренер Хуанде Рамос, наразі взагалі не провів за нову команду жодного матчу. Минулий сезон українець відіграв у "Бешикташі", але запам'ятався лише низкою грубих помилок, через які залишав Стамбул у статусі третього голкіпера клубу.

Євген Шахов виступає у менш статусному чемпіонаті Греції за ПАОК, але й він поки не закріпився у основі. За попередньою грою своєї команди проти "Ксанті" 25 вересня він спостерігав з лави запасних.

Дорогу молодим

Трохи інша історія з Олександром Зінченком, який влітку став гравцем англійського "Манчестер Сіті". Головний тренер одного з кращих клубів Європи Хосеп Гвардіола відправив 19-річного українця набиратися досвіду у оренду до голландського ПСВ, у складі якого півзахисник дебютувати у чемпіонаті країни ще не встиг.

Проте, досвід інших гравців, які поїхали до європейських топ-чемпіонатів у молодому віці, підказує, що у Зінченка набагато більше шансів проявити себе, ніж у 26-річних Коноплянки та Зозулі, старшого за них на рік Кравця, чи 31-річного Федецького.

Достатньо навести приклади інших українців, які залишили Україну вчасно та не зупинилися в професійному рості. Андрій Шевченко став гравцем італійського "Мілану" у 22 роки. А інший успішний український форвард – Андрій Воронін, який пограв за німецькі "Борусію" (Менхенгладбах), "Майнц", "Байєр", "Кельн", "Герту", "Фортуну" та англійський "Ліверпуль", взагалі переїхав до Німеччини у 16-річному віці і пройшов становлення за кордоном.

Андрій Воронін

Якщо там юні таланти перебувають "у чорному тілі", то в Україні молоді футболісти прагнуть якнайшвидше отримувати від життя усі блага – великі зарплати, дорогі авто, будинки. А потім задовольняються отриманим, зменшують вимоги до себе і зупиняються у рості.

Менталітет проти майстерності

Історія конфлікту двох різних світоглядів тягнеться ще з радянських часів, коли до провідних чемпіонатів поїхали перші наші футболісти. Олександр Заваров, Олексій Михайличенко та Ігор Бєланов вважалися одними з кращих у Європі, але так і не змогли розкритися у незвичних реаліях.

Олександр Заваров (справа)

Заваров швидко згас у італійському "Ювентусі" та догравав у провінційному французькому "Нансі". Михайличенко виявився зайвим у зірковій італійській "Сампдорії" та був вимушений перебратися до скромнішого шотландського "Рейндерс". А володар "Золотого м'яча" Бєланов не став своїм у менхенгладбахській "Борусії".

Але якщо тоді справа була у шоці людей з СРСР, які заробляли по 500-600 карбованців, а потім раптом отримали зарплати з шестизначними цифрами, то відсутність здорових амбіцій у сучасного покоління українських футболістів має інший характер.

Наш футбол донедавна перебував на утриманні олігархів, а європейський завжди прагнув до самоокупності. У Німеччині, Англії, Іспанії, кожен матч – це товар, який потрібно продати глядачам, телебаченню, спонсорам.

А футболістам, у свою чергу, необхідно себе продавати клубам, які на минулі заслуги та ефемерний потенціал зважати не звикли. Їм треба доводити все тут і зараз – у кожному матчі, кожного тижня та місяця.

У своїй більшості наші футболісти цього робити не вміють і поки залишаються чужими у Європі. І причина не в таланті і майстерності, вона у менталітеті.