Театр абсурду на Подолі

Цей тиждень стартував з найпотужнішого театрального перформенсу за часи незалежної України. Не пригадаю, щоб хоч якась театральна постановка викликала таку увагу суспільства, як відкриття нової будівлі Театру на Подолі. Кілька днів тому в мережі почали активно циркулювати знімки споруди, яка нагадувала щось середнє між чорним квадратом та вантажним контейнером.

І не те щоб в цій конструкції було шось таке надзвичайне, особливо якщо взяти до уваги те, що Київ давно вже перетворився на столицю мафів та кавових равликів. Виявилося, що її запхали в саме серце Андріївського спуску і тому суспільство має відреагувати.

І суспільство почало реагувати просто миттєво, настільки, що все скидалося на видовищний хімічний експеримент. От тільки елементів в ньому було лише два - ті, хто за і ті, хто проти і це найсумніше, тому що однозначної точки зору тут бути не може.

Справа в тому, що мова йде не про одну нещасну будівлю, а про цілий клубок явищ та обставин. Сама споруда — це найменша проблема з усіх, але події розвернулися таким чином, що саме вона виглядає чи не найбільшим лихом, якщо не єдиним.

Насправді скандал з театром схожий на багатошаровий торт і хоч ми їмо його суцільним шматком, значення має кожен з коржів і хочеться їх детальніше розглянути окремо.

1. Шар перший. Нами дуже легко маніпулювати — всі побігли і я побіг. Більшість побігло навіть особливо не вчитуючись в цю історію, не намагаючись дослідити бекграунд, спираючись на чужі думки і розпвсюджуючи їх, без будь-якого критичного аналізу. 

Це особливо трагічно виглядало у фейсбуку, де існує ціла популяція репостерів, чиї сторінки — суцільні поширення. І я зараз не про ботів, а про людей, у яких просто не вистачає своїх думок, тому їх фейсбуки — платформа для чужих.

Що маємо на виході? Надзвичайний ажіотаж з допомогою людей, яким через 5 хвилин стане байдуже, через годину вони про це забудуть, але інформаційний простір уже деформовано і скидається на те, що  чорний квадрат на Узвозі — чи не головна проблема українців на сьогодні.

Як потім виявилося, картинки, що так активно поширювали, не зовсім відповідали дійсності. Після того як забрали паркан, стало зрозуміло, що будівля виглядає зовсім не як квадрат, а дуже навіть в дусі Андріївського — як магнітик у формі шматка чорного хліба з білим шматочком сала.

2. І тут хочеться перейти до шару номер два. Будемо чесні, справа не в одній будівлі, Андріївський узвіз більше занехаяний, аніж ні. Хочу розкрити вам ще більшу таємницю, сам Київ більше занехаяний аніж ні, причому на всіх рівнях — від контрольованих владою до підвладних самим нам. 

Читайте також: 8 найогидніших будівель центру Києва

Зайдіть у свій ліфт, озирніться на зупинці, роздивіться балкони у будинку навпроти. Це мікрорівень, але він теж має значення. Не можна бути принциповим, але не коли це стосується твого власного бажання засклити свій балкон, а в результаті зіпсувати фасад усієї будівлі.

Хоча з макрорівнем у нас все теж дуже добре. Тут навіть можна не коментувати.

3. Якщо вже говорити про макрорівень, то шар номер три якраз про нього. Ми довели, що здатні протестувати, але це ніяк особливо не впливає на нашу владу. Знаєте, як бактерії пристосовуються до антибіотиків, так і наша верхівка пристосовується до протестних настроїв. Протести їм вже не страшні, бо в результаті ніхто нікого не карає.

Влада не боїться перспективи обурення, тож ніхто навіть не намагається знизити вірогідність десь налажати. Лажають навіть з подвійною силою, а рухаються тільки після того як бачать безпосередню реакцію, та й то більше для імітації діяльності.

Тільки після активного бурління мас Кличко зробив заяву, що без врахування думки фахівців і громадськості щодо вигляду будівлі, театр на Подолі не буде зданий в експлуатацію. Господи, а де ж ти був до цього моменту? Якими далечинами літав? Може краще зрозуміти, що саме робити, а вже потім робити, а не переробляти те, у що вкладені мільйони?

І справа тут навіть не у Кличкові, якщо ви не здогадувалися, то насправді процес споруждення нового корпусу триває з 1993 року і ті, хто це починали навряд чи мають стосунок до тих, хто це закінчував.

4. Шар номер чотири. Після заяви Кличка маємо всі шанси, що до будівлі доліплять канделябрів і позолоти, бо протестуючі виступають не проти конструкції, а за історичність, нехай і псевдо. Досвід спорудження Воздвиженки, цього пекельного нашарування псевдо на квазі нас нічому не навчив. 

Друзі, ми не виліземо з шароварів і барокових будівель, якщо не зробимо над собою зусилля жити в теперішньому, а не імітувати минуле. Неможливо жити у 21 столітті, але робити вигляд, що наш орієнтир реалії 19.

Ми повинні рухатися вперед, шукати нові форми і розвиватися, інакше маємо всі шанси зависнути у якомусь іншому вимірі поза часом, а ця перспектива не дуже тішить. Тож нові форми — не так погано, погано те, що ми в цьому мізерно мало практикуємося, тому й виходить настільки натужно і так неприйнятно для мас.

5. Шар номер п’ять. Ми — експерти, причому у будь-якій сфері, незалежно від нашої компетенції.

Раптом десятки людей, почали розповсюджувати картинки з сучасною архітектурою (причому це переважно був Королівський музей Онтаріо в Торонто, бо стрічка послужливо підсунула це приклад) і казати, що ось у світі повно передових проектів, чому б нам теж не втілити свій.

Я й не здогадувалася, що тут стільки адептів карго-культу (хоча насправді здогадувалася), які вважають, щоб будь-які експерименти на тему дають автору право тикати цими еспериментами в обличчя, бо у світі ж он скільки вдалих прикладів.

Приклади прикладами, але якщо ви побудуєте те, що виглядає як літак, не факт, що це буде літак. Практика і свіжі думки, а не імітація, хоч надбання 19го століття, хоч чужого сучасного. Нам треба вчитися шукати свій голос, бо навряд чи архітектор канадського музею будував його озираючись на те, що “в світі є непогані проекти такого плану”. Якщо в тебе є власне бачення, це видно неозброєним оком.

6. Ну і шар номер шість, позитивний. У нас є дискусії, в дискусіях ми вчимося і викристалізовуємо нові смисли. Так що вся ця історія має більше позитивний ефект ніж будь який інший, бо справа не в будівлі, справа у висновках, які ми робимо з цієї історії, у додатковому уроці, у новому натхненні.

Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору автора колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.