live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Мовні війни. Кому заважає українська мова в Україні


фото: politikus
Юрій Корогодський 17 лютого, 2017, 12:20
Чи існують в Україні утиски російської мови та як захищають українську

Мовне питання періодично стає одним з найбільш дискусійних у суспільному житті країни. От і зараз вже певний період часу серед небайдужих політичних та громадських активістів точаться часто-густо беззмістовні суперечки про роль і місце української мови в державі.

Особливо гострий характер такі суперечки мають у соціальних мережах, де існують відносно невеликі групи блогерів, що якраз спеціалізуються на мовних чварах. Можна було б не звертати увагу на ці інтелектуальні збіговиська та обговорення, які там відбуваються, однак вони певним чином формують громадську думку. Цього не можна відкидати при всій умовності впливу соціальних мереж на настрої широких суспільних верств.

«Війна» проти російської

Зараз у наступ пішли саме ті блогери, які захищають російську мову від начебто небезпеки гонінь та утисків. Складно очікувати, що російській мові може щось загрожувати, враховуючи кількість її носіїв у різних державах, включаючи Україну.

Однак, саме про загрозу чомусь йдеться у виступах, які спрямовані на критику кроків по підтвердженню статусу української мови як державної. Адже не є таємницею, що у попередні 25 років державний статус української мови ніяк не заважав розвитку російської мови в Україні та її впливу на засоби масової інформації, культуру, мистецтво та ділову сферу.

Наприклад, у країнах Балтії дії щодо захисту державної мови були значно більш безкомпромісними, включаючи наявність мовних інспекцій, штрафи, іспити для отримання громадянства.

Російська агресія спровокувала більш рішучі дії щодо захисту української мови, але це не є війна проти російської. В такому випадку гарячі захисники прав російської мови йдуть на свідому підміну понять, намагаючись довести, що йдеться про заборону російської в Україні. Певним чином ця теза підіграє пропаганді з боку Російської Федерації, яка кожного дня намагається представити нашу країну як місце шовіністичних утисків.

Фактично йдеться про кроки, які мали бути зроблені ще у 1990-і роки, але тоді для них не було як політичної волі, так і суспільних умов. Не утиски російської мови, а просування української в таких чутливих сферах як кіно, радіо та телебачення, книговидання. Тобто, там де формується суспільна думка і де часто-густо діє пропаганда противника.

Розмови про те, що такий захист української погіршує культурну ситуацію в країні є необгрунтованими. Вже досить давно маємо україномовний кінопрокат. Однак апокаліптичні прогнози про закриття кінотеатрів і падіння глядацького інтересу були неточними і політично вмотивованими. Кінотеатри працюють, глядачі ходять на фільми, і на загал ця індустрія справляє непогане враження.

Нещодавно одним з напрямків такого впорядкування став закон щодо частки музичних творів державною мовою в програмах телерадіоорганізацій. Він вступив у дію 8 листопада 2016 року. Закон зобов'язує радіостанції транслювати державною мовою не менше 35% від загального обсягу пісень протягом доби, в тому числі не менш 35% від обсягу пісень у кожному проміжку часу з 7:00 до 14:00 і з 15:00 до 22:00.

І знов-таки песимістичні прогнози щодо масового закриття радіостанцій через цей закон виявилися передчасними.

Певна українізація поступово відбувається і в телевізійному ефірі. Припинення трансляції телеканалу «Дождь» в українських кабельних мережах не є наступом на російську мову на телебаченні, а пов’язане з небажанням чути пропаганду держави, яка анексувала та окупувала частину України. 

Варто нагадати, що ніхто не забороняє спілкуватися російською в побуті, хоча навіть такі закиди можна почути у розпалі мережевих дискусій про державний статус української мови.

Начебто небайдужі громадяни

Цікаво, що нібито утисками з боку української мови переймаються не тільки представники політичних сил чи громадських рухів, яких вважають проросійськими. Серед громадських активістів, які налякані можливим зміцненням статусу української мови є багато притомних людей, яких важко запідозрити у симпатіях до «русского мира».

Однак, виявляється, що можна не бути прибічником Путіна і навіть нормально сприймати факт української державності, але вкладати у нього зовсім інший зміст. В такому випадку йдеться про сприйняття України або як «іншої Росії» або просто як однієї з пострадянських держав з незрозумілим баченням майбутнього.

Україна як «другая Россия» може в таких проектах існувати як окрема держава, але лише як спроба побудувати альтернативу великій євразійській РФ. Така собі маленька європейська держава, де розмовляють російською мовою, а українська просто має статус державної та певні не дуже зрозумілі преференції.

Більш м’яким варіантом такого сприйняття є Україна як пострадянське утворення. Якась країна, яка випадково виникла як уламок Радянського Союзу, живе невідомо чому і рухається невідомо куди. Втіленням такого підходу була кучмівська Україна, яка врешті-решт почала змінюватись у інший, більш прогресивний бік.

Статус української мови все одно буде зміцнюватись, бо такою є логіка державного розвитку. Анексія Криму показала, що в сучасному світі вже складно займати невизначену, аморфну позицію. Наявність такої позиції провокує сусідів на свої думки щодо майбутніх відносин.

Тому Україна як звичайна пострадянська країна залишається у минулому. Для того, щоб рухатись вперед треба впорядкувати внутрішню ситуацію і одним з векторів такого реформування стає збільшення присутності української мови.

новини партнерів

28 червня, 2017 середа

27 червня, 2017 вівторок

27 червня, 2017 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати