Тарас Возняк: Кремлівські теракти в Україні наростатимуть аби запустити "громадянську війну"

На днях стався черговий терористичний акт, йдеться про обстріл з гранатомета Генерального консульства Польщі в Луцьку. Ми розуміємо, що це не випадковість, адже послідувала ще низка доволі дивних подій, зокрема було затримано провокаторів, котрі намагались заблокувати трасу Львів-Варшава.

Тарас Возняк: Є кілька цілей, які можуть переслідувати подібного роду терористичні акти, бо вони, насправді, в асортименті на польсько-українському порубіжні. Це, або попередження президенту України про те, що він не контролює ситуацію в країні. Попередження світовому співтовариству, що Україна є країною, яка не реалізувалася, в якій контроль за територією вже не здійснює законний уряд.

Це й попередження українському суспільству, що війна вже перейшла на територію України, і ніхто ніде ні в Чопі, ні в Боярці не може бути певний, що він перебуває у ситуації спокою. І, відповідно, це попередження польському істеблішменту про те, що мати справу з Україною – не в контексті загальному – а як з країною, з якою вони мають пріоритетні стосунки  - безперспективно.

Ми пам’ятаємо, як свого часу найманий чи оточенням Януковича, чи безпосередньо російськими спецслужбами невідомий персонаж розмастив яйце об піджак Броніслава Коморовського, президента Польської республіки. Це було зроблено в Україні. Тобто це був чіткий сигнал: в разі чогось ми тебе дістанемо.

Сергій Дацюк: Давайте згадаємо, що це не перший терористичний акт щодо Польщі. У цьому контексті я б розглядав це скоріше як постійне нагадування, а воно тільки так і діє. Постійне нагадування про те, що війна йде, війна продовжується. І ми знаходимося, з одного боку, напередодні чергового 151-го припинення вогню, з іншого боку – війна тільки змінює форми.

Тобто з зовнішньої агресії вона перейшла в ту фазу, про яку казав Владімір Ілліч Ульянов: «Імперіалістичну війну ми перетворюємо в війну громадянську»? Ця бацила входить всередину країни.

Сергій Дацюк: Вона змінює форми, і в цьому сенсі базові питання, вони ж невирішені. Тобто війна є, чи війни немає!? Президент заявляє про те, що він незадоволений присудом громадянського суду щодо генерала, який послав людей «на убой». Але ми можемо щось засуджувати військовим судом, коли оголошений військовий стан, і таким чином у військовому стані у нас з’являється право на військовий суд. І цей момент є принциповим.

Тобто, допоки ми не будемо визнавати війну, доти будуть речі, які будуть постійно ставити нам: то ви на війні?!  Дуже важко воювати, коли війна не визнана, а точиться приховано.

Тарас Возняк: Те, що відбувається зараз чи з консульством, чи з тими наглими блокуваннями  на дорогах абсолютно чітких проросійських провокаторів, є результатом того, що не визначено, в якому стані ми перебуваємо.

Оцей постріл з гранатомету в Луцьку по консульству є результатом невизнання реальної війни. Росіяни чітко все говорять, Вороненкову було сказано «будеш вбитий», - не вірили, вбили. Скільки вже Росія твердить, що в Україні триває війна?

Сергій Дацюк: Якщо ви хочете ввести інший режим охорони посольства і консульств, у вас має бути інший режим. Тобто в режимі військового стану інший спосіб охорони. Ми цим нехтуємо. Нам показують, прямо показують: «у вас нема війни? от вам. І ви змушені будете визнавати, тому що це вже не ваше питання, це вам Польща вже говорить».

Польща відверто закрила свої генеральні консульства.

Сергій Дацюк: В цьому ж і проблема, що це вона закрила, а ми так і не визнаємо, який у нас режим. У нас режим війни, чи у нас мир!? Якщо у нас мир, тоді дипломати ходять по вулиці, і ніхто в бронемашинах не їздить, ні за ким не закріплені ніякі спецзасоби і охорона.

Якщо війна – то це принципово інший режим. Давайте домовимося: ситуація Мінського миру вже все, їй кінець. Якщо ми не визнаємо, то нам постійно будуть таким от чином показувати, і ми вже не зможемо ігнорувати.

Тарас Возняк: Дивіться, у Судані відбуваються подібні терористичні акти, щодо американського посольства, і так далі. Те, що собі вважає уряд Судану чи Кенії, чи в них є війна, чи в них не є війна, насправді, нікого не цікавить. Американський дипломатичний корпус, Держдепартамент прийняв, що в Судані є війна. І він відповідно чинить.

До чого ми докотилися!? До рівня Судану, коли вже те, що ми вважаємо своїм парламентом з президентом, чи Раду з нацбезпеки і оборони, чи в нас  війна чи в нас не є, ми не вирішуємо. Це де-факто вирішив уряд Польщі, дипломатичні представництва Польщі закриті в країні, в якій є війна. Польща показує нам: якось визначайтеся.

Зазвичай, якщо Кремль каже «А», то потім робить і «Б». Наскільки можна припустити, можуть послідувати якісь серйозніші наслідки?

Тарас Возняк: Кремль зробить не «Б». Він вже зробив у Смоленську, збивши де-факто літак. З президентом, з усією політичною елітою Польщі. Що ми ще чекаємо від цієї країни? Щоб вони вальнули з гранатомету по Кабінету Міністрів України? А це дуже просто зробити з того парку напроти.

Сергій Дацюк: І звинуватити в цьому українських радикалів.

Тарас Возняк: Звичайно. Привести якихось там псевдо-націоналістів.

А що в даній ситуації можна робити?

Сергій Дацюк: Що робити в цій ситуації – прописано: якщо в нас стратегія Мінського миру, якому альтернативи немає, то Мінський мир у нас ще буде років сто.

А польських консулів буде дедалі менше. І угорських, і різних інших.

Сергій Дацюк: Вони позакривають і поїдуть собі додому. А є інший підхід інноваційний. Зрозуміти, що у нас не Мінський мир, що у нас щось інше. Тобто оголошення військового стану, прийняття відповідного закону, введення певного закону відносин з цією територією – інакше кажучи, ізоляція вже на законних підставах. Припинення всілякої контрабанди, припинення контрабанди з Кримом. Тобто є маса наслідків, які необхідно зробити, якщо здається, що в нас війна.

Чи піддається агресія експорту? В Росії є агресія. Засоби масової інформації, керовані владою, здійснюють агресування суспільства. Коли в Україні є частина російськомовного, а, чесно кажучи, зомбованого Кремлем населення, воно вслід за агресованим російським населенням теж агресується, і починає вибухати. А тим більше, як сюди доставки зброї, фінансів, боєприпасів, спеціалістів, тобто агресування експортується.

За яких умов агресування не експортується? Візьмемо Польщу. Якщо є навіть суперечності, то можливість агресувати з боку Росії є тільки в тому випадку, коли одна з цих груп, що знаходяться в конфлікті, стає на боці Росії. Тільки в цьому разі. Якщо жодна з цих груп, що перебувають в конфлікті, на бік Росії не стають, то агресування не спрацьовує. Тобто ви можете вкидати якусь провокацію, вона збурює, а потім знову приходить до норми.

Тарас Возняк: В нашому суспільстві не зростання рівня агресії, а зростання рівня цинізму, коли посполиті люди спостерігають, що на рівні найвищого істеблішменту нашої влади є те, що називається цинізм…

Як казав Ф. М. Достоєвський: «Если бога нет, значит всё позволено». Це продемонстрував чувак в червоних кросівках, який вбив Вороненкова.

Тарас Возняк: Не тільки він. Але і той верхній ешелон української влади, котрий до сьогодні і далі пробує робити свої величезні статки.

Сергій Дацюк: Хіба Калігула не розумів, вводячи свого коня в сенат, що він чинить проти моралі, проти політичних традицій, проти народу Риму? Ні. Він дуже добре розумів, він ішов до кінця, щоб показати римлянам, що вони можуть подолати це, лише подолавши отакого його, самодура. Тому мені здається, що всі ці люди на Печерських пагорбах, очевидно, це синдром Калігули. Вони будуть до кінця.

Тарас Возняк: З іншої сторони, напевно, треба зрозуміти чи повторити ще раз одну річ. Путін хотів  заразити гнилизною Україну, запхавши Донбас в тій формі, в якій він є, в здорове плюс-мінус тіло України. Це йому не вдалося, цей проект відставлений, тому потрібно оцю заразу заносити ін’єкціями в середину країни, чим він зараз і займається. І тому оці акції будуть продовжуватися, і їх кількість буде зростати, як на мене.

Друга справа, давайте дійсно подивимося, як мають реагувати польський уряд на те, що відбувається в Україні. Звичайно, захищати своїх людей, тобто переводити роботу польських дипломатичних інституцій в режим роботи в країні, в якій іде війна. Безвідносно до того, що там думають на Печерських пагорбах.

Сергій Дацюк: Або тиснути на Печерські пагорби з тим, щоби визнавали цю війну. 

Тарас Возняк: Тиснути  - то тиснути. Ми де-факто повинні укріпляти оборону самі.