Права проти Перемоги. Чи варто обмежувати українців

Аргумент поборників дистильовано чистих прав звучить так: навіщо нам та перемога, якщо вона буде досягнута не чистими методами? Тоді як ті, хто хоче все ж довести наш головний конфлікт до логічного завершення, вказують на те, що Україна є більшою цінністю.

А якщо ми програємо, то ніяких громадянських прав тут не буде, як нема їх у РФ. То хто ж правий?

Як завжди, розпочнемо з того, що ми виводимо за рамки суспільної дискусії ватників. Бо  думка тих, хто ставить під сумнів саме існування України, не має цікавити нікого в нашій країні й не має сприйматися як «інший погляд».

Це не інший погляд – це погляд ворога. Ставлення до якого має бути відповідне. Окремо вказую на це, бо якраз тут і криється один з наріжних каменів російської пропаганди. Мовляв, ви ж там себе демократами в Україні вважаєте? Правда, паралельно кличуть хунтою, ну, але то звичний стан подвійного дна.

Так ось, якщо вважаєте, значить, не маєте права закрити рота тим, хто має «інший погляд». Ось тільки в їх розумінні «інший погляд» - це мати право в Україні розповідати, що України нема. Давайте нарешті визначимося з тим, що це – ніяка не «інша точка зору», а просто ворожа пропаганда. Й єдиною правильною реакцією на неї є Кримінально-процесуальний кодекс.

А ми рухаємося далі. Отже, умовні ліберали, тобто, ті, хто справді має інший погляд на Україну, не втомлюються казати про те, що ціль не виправдовує засоби. Мовляв, якщо боротися з Росією її ж методами, то тоді чим ми від них відрізняємося?

Ми ж боремося проти вже автократичного, а невдовзі – цілком реально тоталітарного російського режиму. Який взагалі не має жодної моралі, етики чи принципів. Який говорить на чорне біле так само просто, як і вбиває власних громадян. Єдиною зброєю якого є насильство, брехня та обмеження прав.

Тож, єдиний спосіб боротьби з цим – це якраз суворо дотримуватися принципів, прав, бути моральним, ставити на перше місце людину, гарантувати кожному свободу слова й її вираження тощо.

До всього цього додається й наступний аргумент. Мовляв, якби в нас була нормальна влада, то ще можна було б про щось говорити. Але ж ми живемо в умовах наскрізь прогнилої клептократично-олігархічної системи. Де купується й продається все.

Й де будь-який закон буде використовуватися, в першу чергу, проти політичних та бізнес-противників. Й де правоохоронні органи просто використовуватимуть будь-яку заборону як черговий засіб збити бабла з людей. Й тому будь-які серйозні заборони реальні вороги зможуть обійти, адже – нагадуємо, все купується.

А так все це просто діятиме проти й так безправних громадян, ще більш обтяжуючи їх й так нелегке життя. А на додаток – ще й теза про те, що нинішні керманичі зацікавлені виключно у збереженні власної влади. Вони заради піару готові на все. От і будь-які заборони вони використовують не для високих цілей, а виключно заради того, щоби отримати чергові електоральні вісти.

Й скажіть, що ці аргументи не мають рації. Справді, якщо ми будемо намагатися гратися з Кремлем у те, хто чого більше заборонить, то програємо. Адже в них сильніший державний механізм, а головне – бажання й чиновників, й людей всі ті приписи виконувати.

Якщо будемо давати нинішнім керманичам надто великі можливості, вони їх використовуватимуть у своїх інтересах. Власне, за 3 роки президентства Порошенка ми це вже споглядаємо – хай і не так наочно як в часи Януковича.

То до чого ж ми приходимо? Забороняти заборонено? Ні. Й ось чому.

По-перше, варто розуміти природу ворога, з яким ми нині зіштовхнулися. З одного боку, це та ж сама замшіла кондово-скрєпна Російська імперія в її черговій іпостасі, що застаріла ще 100 років тому. Але з іншого – саме ця іпостась є найбільш небезпечною. Адже й імперія Романових, й Радянський Союз все ж мали ідеологію.

Не так важливо, наскільки в неї вірили керманичі тих режимів – в усякому разі, ці ідеології давали певні рамки. Нинішня ж шалена бензоколонка не має ніяких ідеологем, окрім продовження панування чекістсько-бандитського режиму на чолі з Путіним.

Ну не вважати ж за ідею сміховинне скупчення маразму під назвою «русский мир». Вони готові прикидатися будь-ким – правими, лівими, монархістами, анархістами, клерикалами та безбожниками, без різниці. Все для одного.

Головна ідея Кремля – це продовжувати свій контроль над природними багатствами території, що контролюються ним та мати монополію на використання насильства будь-де для захисту своїх особистих фінансово-майнових інтересів. 

Слід віддати належне Кремлю – він навчився досконало використовувати демократію проти самої демократії. Й особливо свободу слова та свободу мати право на «інший погляд». Саме через цю шпарину проштовхується вся пропагандистська гниль у всьому світі. Тим більше, використовуючи можливості Інтернету. В Україні – тим більше.

Однак одна справа, коли якась «раша тудей» віщає в західний країні для місцевих фріків та невдах, яким «в падло» працювати. Інша справа – в воюючій Україні, яка якраз проходить етап становлення політичної нації та осягнення себе в якості суб’єкта світобудови.

Тут такий «інший погляд» має фатальні наслідки. Ми не можемо протиставити поки що РФ сформовану систему противаг та не маємо механізмів неупередженого контролю. Тому ми як суспільство, що формує свою державу, маємо повне право на самозахист. Тобто, забезпечення обмежувальних заходів для недопущення цієї пропаганди.

Й саме тут ми й входимо в головне протиставлення з принципом «права людини понад усе». Адже згідно прав людини, ми не маємо права заткнути рота російській 5 колоні. Але якщо хочемо вижити й щоб в майбутньому хоч якісь права тут зберігалися, то маємо це зробити.

Адже там, куди приходить Кремль, прав більше не існує. Існує тільки право брехні та безмежної маніпуляції.

Нашим умовним лібералам слід нарешті визначатися, що ж для них важливіше. Кристалізовані права людини чи виживання держави, яка здатна забезпечити дотримання цих прав.

Зараз етап, може, трохи парадоксальний, коли для збереження прав їх треба обмежити. Поборникам абсолютної свободи варто розуміти, що всі їх заклики до свободи можуть існувати тут тільки доти, допоки існує Україна.

А якщо ми дамо свободу голосу 5 колоні, то невдовзі РФ знову нас поглине. Це не означає, що ми маємо перетворитися на копію Росії, тільки під іншими прапорами. Це означає тільки одне – що ми маємо право на будь-які заходи, які наближують нас до перемоги. Навіть якщо ці заходи тимчасово обмежують чиюсь свободу.