Про формування уряду

Дискусія про спосіб формування уряду лише доводить неефективність «правила довгої руки», яке виписане у статтях 83 і 114 Конституції. Ці правила намагаються зарегулювати все і вся, вторгаючись у делікатні сфери зародження традицій парламентаризму та питання суто політичного процесу. Загалом праву як нейтральному регулятору складно визначати правила політичного процесу. Нагадаю, що доктрина «політичного питання» є підставою для відмови у вирішенні справи конституційними судами чи аналогічними інститутами.

Парламентська традиція гласить, що ініціативу у формуванні уряду має партія, що отримала найбільшу кількість мандатів за результатами виборів. У нас одна із найгірших виборчих систем – гібридна (аж ніяк не змішана, яка передбачає багатомандатні регіональні округи із системою панашування, передачею голосу чи кумулятивним вотумом).

Отже, слід рахувати мандати, отримані за результатами виборів у загальнонаціональному за списками і в одномандатних виборчих округах. Тому формально така ініціатива, як би це комусь не подобалось, належить саме Блоку Петра Порошенко, який обганяє Народний Фронт саме завдяки здобуттю значної кількості мандатів у мажоритарних округах. У нас не пропорційна виборча система, бо тоді, безумовно, формування уряду слід довіряти Арсенію Яценюку.

Насправді, з формальної точки зору мають значення застережні положення Конституції статті 90 Конституції, які визначають підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради, які застосовує Президент. У контексті формування уряду мають значення такі підстави:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

Однак аж ніяк функцією Конституції є опис процедури формування уряду, бо будь-який конституційний суд, посилаючись на свободу політичної діяльності не буде давати цьому процесу оцінку, виходячи саме із «доктрини політичного питання».

Тому переможці виборчих перегонів – демократичні партії та рухи мають бути налаштовані на вироблення демократичний парламентських традицій. Звісно, за цими звичаями, які то мають універсальний характер в парламентаризмі, Президент є зв’язаний волею більшості, що склалася у парламенті. Тому він має висувати в якості Прем’єра особу, що користується підтримкою парламентської більшості, спроба описати алгоритм чого так кострубато відображено у статтях 83 і 114 Конституції :D

Цікаво буде наскільки конфліктогенно проявиться дуальна процедура формування уряду, оскільки посади міністрів оборони і закордонних справ номінує на власний розсуд саме Президент. Це також недоречності «правила довгої руки», які не мають жодного відношення до ідеї конституційного регулювання.

Формально процедура формування уряду завершується після того, як парламент затверджує персональний склад уряду. А я ж би хотів у руслі courtesy rules побачити, що інвеститура (формування) уряду завершиться лише після схвалення парламентом Програми його діяльності.

Саме ця процедура служить підставою для завершення інвеститури уряду у Польщі та Литві, які також мають напівпрезидентське правління, яке поряд із Францією також доволі ефективно діє у цих країнах.

До речі, у цих країнах всі суб’єкти інвеститури уряду мають набагато менші строки для цього і якщо вони не досягають належного результату, президент розпускає парламент і призначає дострокові парламентські вибори.