Війна між Україною та Росією, як насильство у сім’ї?

Може, й недоречна аналогія . Але…

Заможний і дуже успішний бізнесмен лупить свою дружину за те, що вона не так йому посміхнулася, не туди подивилася та й взагалі чай подала не такий солодкий.  

Просто він – типовий садист, який вдома самостверджується за рахунок слабших. А вона - типова жертва. 

При цьому сусіди щодня здригаються від страшних криків і їм, звісно, неприємно й моторошно бачити синці побитої жінки.  Воно й зрозуміло. Кому ж приємно…

Звісно, вони співчувають жінці і навіть для годиться кілька разів визивали міліцію. Але ж ба… нічого зробити неможливо, бо ж насильник - успішний бізнесмен і у нього є гроші, тобто він легко відкуповується від непотрібних проблем, а потім ще з більшою люттю дубасить дружину за завдані незручності.

У той же час за спиною жертви сусіди пошепки,  кажуть: «А дурепа, винна сама.  Бачили очі, що купували!». «Сама винна, що довела стосунки у сім’ї до такого стану! Очевидно,  насправді ще те - стерво» «Нормальна б жінка такого терпіти не стала!».

Можливо, вони мають рацію.

Ну, і чим у нас закінчуються такі історії? 

Перший варіант. Дружина терпить роками насильника, бо їй просто діватися нікуди.  При цьому гайки з року в рік закручуються ще більше.  Потім з роками чоловік починає втрачати свою силу, конфлікт заморожується. Словом, якось вони співіснують.

Другий варіант: Страшний і непередбачуваний фінал: насильник вбиває свою жертву, наносить страшні тілесні ушкодження, словом, стається якась драма, яка змінює ВСЕ.

Третій варіант: Жертва знаходить в собі сили для боротьби. Тікає від насильника і починає життя з чистого листа. Після років знущань їй дуже важко повірити в себе, навчитися жити по-іншому, при цьому і сам насильник її продовжує регулярно тероризувати. Але все ж жінка витримує всі ці випробування і не ламається.

Я до чого це пишу? Просто у більшості випадків такі сімейні драми в Україні не вирішуються за допомогою  третьої сторони, тобто сусідів чи корумпованої міліції.  Сусідам не до цього, бо у них своє життя та й зрештою, чому вони повинні вирішувати чужі проблеми. Хоча від насильства ніхто не застрахований.  І байдужість, як на мене, у такому випадку це – злочин.

Ну, а міліція – вона бачте корумпована і на такі дрібниці не розмінюється.

Тож, як на мене, нинішня ситуація в Україні – типова українська сімейна драма, щоправда, у маштабах цілої країни, і яка зайшла занадто далеко.

Яким буде фінал цієї історії? Побачимо. Хочу вірити, що ми оберемо третій пункт.