Внесення змін до Конституції України. Статус АРК, відмова від республіканського статусу Севастополя

Конституція містить окремий розділ Х «Автономна Республіка Крим», який включає норми, що стосуються загальних рамок її статусу (ст. 134), Конституції та законів АРК (ст. 135), діяльності Верховної Ради та Ради міністрів АР Крим (ст. 136), питань, що відносяться до компетенції автономії (ст. 137-138), загальних рамок функціонування Представництва Президента України в АР Крим (ст. 139). Російська агресія та її наслідки зумовлюють потребу серйозного аналізу та внесення необхідних змін до актів законодавства, що регулюють правовий статус Автономної Республіки Крим (Конституція АР Крим,[i] закони «Про Автономну Республіку Крим» 1995 р.,[ii] «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» 2011 р.[iii] та деякі інші) і відновлять практичну дію після припинення окупації півострова Росією та повернення під контроль нашої держави. В цих умовах видається слушним суттєве скорочення розділу Х – до загальних положень щодо функціонування АРК. Це, зокрема, дозволить зробити механізм нормативної регламентації гнучкішим, відтак, краще пристосованим до потреб держави і суспільства.

Конституцією України передбачено спеціальний статус міст Київ та Севастополь (ст. 133). Згідно із положенням ч. 2 ст. 133 у системі адміністративного устрою України міста зі спеціальним статусом є територіальними одиницями вищого рівня. Як окрема адміністративно-територіальна одиниця Севастополь охоплює власне місто та ще 30 населених пунктів. Відповідно до законодавства України керівництво Севастополем здійснює міська державна адміністрація та Севастопольська міська рада. Севастополь не включено до адміністративно-територіального устрою АР Крим.[iv] За умови відсутності виконавчого органу Севастопольської міської ради, Севастопольської міська державна адміністрація здійснює функції, які відповідно до статей 27-40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належать до повноважень виконавчого органу ради. Адміністрація підконтрольна раді в частині викладених повноважень.[v]

Спеціальний статус Севастополя передбачений і Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» 2014 р.,[vi] ухваленим після анексії Кримського півострова Росією. Відповідно до цього акту тимчасово окупованою територією України вважаються: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України.

Статтею 9 Закону визначено, що будь-які органи, їхні посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їхня діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законами України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. При цьому, встановлення зв’язків та взаємодія органів державної влади України, їхніх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Надання Україною спеціального статусу Севастополю було спричинене у значній мірі базуванням у місті Чорноморського флоту СРСР, а пізніше – ВМС України та ЧФ Російської Федерації. РФ, зі свого боку, протягом багатьох років приділяла цьому місту особливе значення, проводячи величезну кількість «гуманітарних» заходів, здійснюючи інфраструктурні проекти, намагалась різноманітними засобами розпалити антиукраїнські та сепаратистські настрої, зробити Севастополь форпостом агресії проти України. Російський Чорноморський флот відігравав важливу роль у дестабілізації ситуації у Криму і ключову – в силовій операції з окупації півострова Росією. Зрозуміло, що після відновлення Україною контролю над Кримом про базування ЧФ РФ не може бути й мови. Це ж стосується збереження особливого статусу Севастополя: для цього немає жодних правових, економічних, соціальних та інших передумов. Відповідно, слушним видається внесення змін до статей 118, 133, 140, п. 10 Перехідних положень Конституції України, в яких йдеться про Севастополь як місто зі спеціальним статусом.