Двотурова немічність: виборчі новації із неоднозначним ефектом

В українських політичних реаліях зміни у виборчому законодавстві завжди супроводжувались бажанням запрограмувати потрібний результат для тих еліт, що перебувають у владі. Ще на етапі обговорення нового закону «Про місцеві вибори» експерти та громадськість наголошували на суттєвих вадах документу, які, втім, не стосувалися питання про введення двотурових виборів мерів у великих містах (із населенням у понад 90 тисяч осіб).

Експерти не сумнівалися: попри усі негативні сторони нового закону, саме обрання очільників міст у 2 тури – є безумовно позитивним кроком у встановлені справедливого результату під час демократичного волевиявлення. В експертних обговореннях завжди майорів приклад колишнього мера столиці Леоніда Черновецького, якого кияни двічі обирали міським головою. Мовляв, саме відсутність другого туру дозволяла сумнівним політичним персонажам тишком-нишком досягати потрібного результату.

Однак навіть найкраща ідея може девальвувати під натиском українських політичних реалій. Як правило, явка громадян на місцевих виборах завжди є трохи меншою, ніж під час президентських чи парламентських волевиявлень. Цього року голосувати на виборчі дільниці загалом прийшло трохи менше, ніж у 2010-му: за даними ЦВК, явка склала 46,62%, що лише на 2,2% менше за середню явку на місцевих виборах у 2010 році.

Однак справжньою несподіванкою стала явка виборців під час 2-го туру обрання мерів великих міст: в день голосування 15 листопада в деяких містах явка ледь досягала 15%. Наприклад, у столиці опівдні середня явка складала лише 9,1% виборців. Голова ЦВК навіть висловив припущення, що через низьку явку виборців на повторному голосуванні на місцевих виборах можуть скасувати проведення виборів мерів великих міст у два тури. Загалом явка в 2-му турі в цілому по Україні склала 34,08%.

Про що свідчить небажання виборців взяти участь у повторних виборах мерів? Низька явка та апатія виборців в політичні науці найбільш вдало описується терміном «абсентеїзм» - тобто, це є однією з форм свідомого бойкотування виборцями самого процесу виборів, відмова від участі в них. Виборці просто стомилися в черговий раз обирати гірший з двох найгірших варіантів.

Не зважаючи на такі тенденції у суспільстві, законодавці передбачили й такий розвиток подій. Повторні вибори у 29 великих містах відбулися б за будь-яких обставин, адже новим законом не було встановлено так званого «порогу явки» виборців.

Найбільшою небезпекою подібного розвитку подій є нерівні можливості та ресурсний потенціал мобілізації «свого» виборця. Адже при знижених показниках явки, активізується використання адмінресурсу. Важливо зазначити, що можливостей для такого додаткового мобілізаційного ресурсу завжди було більше саме у владної вертикалі. Система виборів у два тури закриває шлях новим політичним лідерам. У другому турі завжди буде діючий мер і його технічний кандидат. 

Найпоказовішими прикладами неефективності проведення повторного голосування стали Київ та Львів. Розрив із найближчими супротивниками у фаворитів перегонів - Віталія Кличка та Андрія Садового - у першому турі становив більше 30% (Борислав Береза отримав 8%, Руслан Кошулинський – 14%). Зрозуміло, що за два тижні до повторного голосування покращити свій результат у більш ніж 4 рази не під силу жодному кандидату. А фаворити перегонів навіть не намагалися мобілізувати свій електорат. Наприклад, Віталій Кличко проігнорував передвиборчі дебати, повідомивши, що не бажає брати участь у «передвиборчому популізмі».

Подібна ситуація спостерігалася й у інших містах, де протистояння не передбачало жодних інтриг. Таким чином, двотуровість спонукала кандидатів-аутсайдерів «зливати» перемогу фавориту перегонів. Такі підозри небезпідставні: журналісти зафіксували як представники фракцій «Батьківщина» та «БПП-солідарність» безпосередньо у сесійному залі парламенту домовлялися в парламенті про те, хто контролюватиме обласні ради по країні. Безумовно, посади мерів в переддень 2-го туру були головними умовами подібних політичних торгів.

Те саме стосується і спекуляцій довкола рейтингів партій, кандидати у мери яких здобули значну підтримку громадян у містах. Наприклад, у Житомирі провладного кандидата від «БПП-Солідарності», фаворита перегонів Сергія Сухомлина перед другим туром виборів підтримала кандидатка від «Самопомочі» Наталія Чиж. Звичайно, що умовою такої підтримки стала домовленість про можливість пані Чиж у разі перемоги Сергія Сухомлина отримати посаду секретаря міськради.

І наостанок, про гроші. В обставинах, коли різниця між двома кандидатами складала більше 30%, витрачати бюджетні кошти на проведення другого туру виглядає щонайменше невиправданим марнотратством.

Норма із переглядом принципу про проведення двотурових виборів у великих містах однозначно буде переглядатися. Відзначимо, що форма виборів у два тури себе не виправдала і необхідна широка експертна дискусія щодо того, чи залишати її в Україні. Витрати державних коштів для того, аби політтехнологи ще більше заробляли на виборчих махінаціях та ще більше займались прямим і непрямим підкупом виборців – неприпустима розкіш під час економічної і політичної кризи. Нам потрібна дискусія про відміну виборів у два тури, відкриті партійні списки і зниження виборчого  бар’єра.