Як українцям пережити третю осінь після Майдану

З настанням третьої осені з моменту Майдану, українці все частіше постають перед питанням, де взяти гроші, аби не порости в боргах за комунальні послуги, аби прогодувати родини та взагалі, як вирулити, аби просто жити.

Сподівання на владу – марні, бо вона тим часом, аби хоч якось скрасити та допомогти в подоланні економічних проблем, які вони створили своєму народові за трохи більше двох років при владі, просто відверто граються в політику роблячи вигляд, що буцімто щільно опікуються проблемами українського суспільства.

Підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги сьогодні є найбільш актуальною проблемою для переважної більшості українців, адже за 2006-2014 роки тариф на газ для населення збільшився в 7 разів зі 175 до 1197 грн за тисячу кубічних метрів, а 2014-2016 роки тариф на газ «підріс» ще фактично вшестеро, тобто до 6879 грн за кубічний метр.

В придачу також не буде пільгової ціни для тих домогосподарств, які споживали до 1200 м куб., – уряд вирішив, що всі повинні заплатити по повній.

Наразі українське суспільство,а найголовніше соціально-незахищені верства населення, а таких на жаль в Україні з кожним днем все більше й більше, хвилюють питання переважно соціального вжитку, а саме:

1) стрімкий ріст тарифів – обумовлюється економічно-необґрунтованими тарифами на ЖКХ, яке просто не залишає народові нічого у власних кишенях. Перед людьми відкривається шлях – платити чи не платити за комунальні послуги?

Якщо ти не будеш платити, то буде накопичуватися борг, що невдовзі потягне за собою продаж вашого власного житла на аукціоні державою, аби розрахуватися з боргами, адже держава не подарує жодної своєї копійки, натомість, не поцурається забрати ваше, чесно зароблене (відповідно до статті 52 Закону України" Про виконавче провадження "передбачає, що якщо сума, що підлягає стягненню, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, а це означає, що держава вправі діяти з моменту, якщо ваш борг сягає понад 14500 грн.);

2) ріст цін на продукти харчування - заставляє людей купувати переважно продукцію низької якості, аби хоч якось прокормитись, яка з часом звісно впливає на здоров’я кожного другого українця;

3) знецінення гривні - що тягне за собою шалені ціни геть на все, бо все прирівнюється до долара і завдяки цьому, переважна кількість громадян змушена жити не по своїй волі за межею бідності;

4) подорожчання транспортних послуг - на який витрачається в день, аби доїхати до пункту призначення роботи та назад додому, значна сума грошей, а це вже великий мінус в бюджеті кожної родини;

5) невпевненість у завтрашньому дні – змушує кожного не жити, а виживати думаючи щохвилинно, як протягнути добу, аби на все вистачило заробітку, щоби завчасно все сплатити і щось залишити на життя. Про розваги, хоча би раз на тиждень для усієї родини при такому економічному утиску з боку влади можна забувати.

6) страх втратити працю – це побоювання номер №1 для населення, бо в Україні існує велика неймовірність безробіття. Зокрема рівень безробіття в Києві зараз вище, ніж під час глобальної фінансової кризи в 2009 році.

У важкі часи кризи, коли масово закривалися бізнеси, кількість безробітних працездатного віку в місті досягло 95,8 тисяч осіб. Рівень безробіття згідно з показниками за методологією МОП тоді становив 7,1%. Зараз в Києві 103 тисячі осіб не мають роботи, а рівень безробіття досягає 7,6%.

Що стосується всієї України, то тут повна катастрофа. Майже по всій Україні, де ще донедавна працювали на повну потужність - комерційні установи, продуктові магазини, бутіки, вже зараз значна кількість їх зачинена, а працівники викинуті на вулиці без жодної копійки на існування;

7) бандитизм – який розгулявся на повну силу завдяки перш за все страшенному падінню економіки, безробіттю та як наслідок не професійності у внутрішніх органах України загалом. Реформи, які обіцялися простим людям не помітні.

Нова поліція не справилася зі своєю роботою на яку була покладена вся надія. Крім того, реформування поліції також супроводжується постійними протистояннями і маніпуляціями між керівником МВС Аваковим і Главою Національної поліції Деканоїдзе.

Дивує те, що Арсен Аваков, ще й досі у кріслі Міністра МВС, адже на моє глибоке переконання, він не відповідає даній посаді, бо за ці понад два роки користі від нього обмежується нульовим позначенням;

8) смерть на дорогах - судячи зі статистики і це тільки по Києву за 7 місяців поточного року відбулося 23694 ДТП, це на 18,8% більше, ніж за такий же період минулого року. При цьому кількість ДТП, в результаті яких постраждали люди, збільшилася на 32% і досягло 1377 випадків. А скільки вже загинуло не в чому не винних дітей на дорогах.

Виходить, що безпеку на дорогах поліція також забезпечити не здатна, вже не кажучи про резонансні злочини, яких не так багато, і які привертають загальну увагу;

9) криза та позачергові парламентські вибори– судячи з того, як поводять себе вже

майже три роки, наші народні депутати восьмого скликання в стінах українського парламенту, то вже мабуть ні в кого не виникає сумніву, що все-таки потрібні позачергові вибори і бажано в повному перезавантаженні.

По-перше, і головне протягом значного часу, ми спостерігаємо відсутність Конституційної більшості у складі – 226 народних депутатів, хоча ще 16 квітня поточного року на своєму брифінгу Спікер Верховної Ради Андрій Парубій заявляв, що до складу коаліції зараз входять 230 парламентаріїв.

Насправді для вирішення найважливіших питань у залі засідань та голосування за не менш важливі законопроекти, так званій «Конституційній більшості» треба завжди заручатись голосами, або від групи «Партії «Відродження», або від групи «Воля народу», а це, як ми всі добре розуміємо, дорого коштує народові (в такому випадку розрахунок за потрібні голоси може сягати, як в еквівалентному заохочуванні так і лакмусовими владними місцями).

Але якщо до кінця бути чесними перед суспільством, насправді коаліції в парламенті вже давно не існує і Президент України Петро Порошенко, це прекрасно знає та натомість все одно порушує закон не оголошуючи про позачергові парламентські вибори. Розумію, що в нього є певні побоювання на кшталт недотримування потрібних відсотків, аби тримати парламент в своїх руках.

По-друге, такого лицемірства з боку парламентаріїв в усіх своїх проявах, мабуть не помічалось в жодному скликанні з моменту проголошення незалежності України, де дотримання відповідних норм регламенту, як з боку парламентаріїв, так і з боку його голів, геть не помічалось. Іншими словами, зібралась собі така купка людей, яка за рахунок власного народу вирішує власні проблеми налагодження власного життя, а народ хай зачекає.

Дивуюся, але їх навіть складно назвати державотворцями, бо переважна кількість цих «державотворців» за час своєї депутатської каденції, навіть не спромоглася зареєструвати хоча би одного законопроекту, хоча би мати по одному виступу з трибуни ВРУ, а деякі навіть дозволяють собі бути майже завжди відсутніми на засіданнях, бо, як кажуть: війна війною, а бізнес за розкладом і чхати вони хотіли на наші з вами життєві труднощі.

І це, як ви розумієте невеличкий айсберг наболілих проблем, бо те, що зараз переживає Україна за великим рахунком тільки початок, бо економічний голод при сьогоднішніх політичних умовах на нас очікує навесні.