Навесні 2019-го країна ризикнула і вирішила спробувати народну зірку із телевізора — ту, з якою в горі, і в радощах. Ту, з якою можна поглумитися над вадами українських політиків старого пошиву. І ту, з якою можна утоптати тазик олів‘є на новорічні, Зеленського.
730 днів тому — хлопець, якого ми пам’ятали по КВК із сережкою у вусі і шкіряних штанях, став президентом. Голобородько, який ефектно розстріляв із автомата кіношну Раду — отримав політичний джекпот. Здавалось би, можна позаздрити такій удачі. Можна уявити, як увечері 21 квітня кусали локті і губи досвідчені важковаговики української політики.
Але карета має здатність перетворювати на гарбуз, а вишколені лакеї на звичайних щурів. Десь так трапилось і з Володимиром Зеленським. Тому низка тих фахівців, кому не пощастило отримати мандат у 2019-му, мають йому подякувати. Що уберегли себе від порівнянь із весільними фотографами. І будуть дуже потрібні країні для чистки авгієвих конюшень від попередників.
Людина, яка зробила другий тур на протистоянні із гріхами і недоліками Петра Порошенка, зараз сама погрузла у болоті протиріч.
Та ж “справа вагнерівців” — це уже надбання суто президента Володимира Зеленського. Саму операцію по затриманню 33 головорізів санкціонувала ще колишня влада, а от провал її — відповідальність суто президента і його найближчого оточення. Показово, що напередодні великої прес-конференції президента Рада укотре провалила ТСК щодо “вагнерівці”. “Слугам народу” прийшло завдання під соратниці Юлії Гришиною все завалити.
Зате підтримати гральний бізнес.
Дуже показовий момент, як Зеленський сприймає свої гріхи. Або як Шостий ставиться до співучасті Центрального розвідувального управління США до розробки цієї операції. Саме так ми цінуємо підтримку нашого головного союзника. Саме так ми показуємо дулю людям, через чиє пряме втручання РФ бодай тимчасово припинило брязкати зброєю на кордонах. Як же паралельно вистачає нахабства в українських очільників вимагати грошей і допомоги з НАТО у офіційного Вашингтона?
Підсумок усіх цих танців Зеленського на лезах ножів уже очевидний.
США не буде перешкоджати німцям у питанню добудови “Північного потоку-2”. Бо Україна — це чудово, але нащо псувати стосунки із Німеччиною, якщо Київ не виконує своїх зобов’язань. Коли на зауваження про руйнацію дуже важливої реформи корпоративного управління “Нафтогазу” в ефір випустили прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, який каже: “Ми не зобов'язані переконувати наших партнерів в законності наших рішень. Якщо в когось є сумніви в законності, для цього є суд”. Біда лиш в тому, поки Зеленський грав на роялях, а Шмигаль підкидав вугілля в печі Бурштинської ТЕС, цю реформу робило три попередні уряди. І блискучий успіх України у протистоянні з російським “Газпромом” був якраз напряму пов’язаний із корпоративним управлінням. Коли “Нафтогазом” перестали користуватись як тумбочкою численні політичні партії і газові профі Бойко з Фірташем. Небажання Зеленського чути західних партнерів і простягати їм руку назустріч уже зараз загрожує нашій енергетичній безпеці за пару років. Якщо “Північний потік-2” буде добудовано, прощавайте 2 мільярди доларів доходів від транзиту. Але то ж таке, аби Ігор Коломойський спав спокійно і щось заробляв. І “Квартал” вчасно в ефір виходив.
Впливи України на світ за Зеленського не зросли. А голос її стає більш принишклим і неоднозначним. Якщо за часів Порошенка Росію називали агресором, війну на Сході війною, а не намагалися розповісти про “протистояння”, “конфлікти” та “непорозуміння” з “тою стороною” — зараз у Зеленського все більше плутанина в словах і діях. Дуже дивно у той час, коли РФ ледве відступає з кордонів випускати “телеголову” Арестовича. Яка в окупації частини Донбасу винить український вектор і українську мову, котру ефемерні мешканці Донбасу вважають фактором примусу і утисків. І головною причиною семирічної війни.
Саме ця плутанина майже рік заганяла нашу армію в рамки фейкового “всеосяжного перемир’я”, коли воїнам забороняли БПЛА, розвідку, а апофеозом цього “Олів’є без кордонів” як державної оборонної політики стала загибель Ярослава Журавля. Коли командувач Сухопутних військ України Руслан Хомчак божився, що морпіха ніхто у розвідку не посилав і у смерті під палючим сонцем винен він сам. Між іншим, позов батька героя Сергія Журавля про особисту відповідальність Володимира Зеленського вже півроку курсує між Печерським районним судом, Офісом президента України та ДБР. Бо ж на стадіоні актору Зеленському було легко спитати: “Чому ніхто не сидить за Іловайськ та Дебальцеве?” А коли справа доходить до особистих помилок, то Володимир Олександрович заплющує очі.
Я пригадую іще одне гучне питання із стадіонної десяточки. “Добровольці і патріоти опинились в тюрмах, бо вони загроза?” Тільки от напередодні звіту Зеленського перед красивими журналістками — Юлію Кузьменко лишили під домашнім арештом. Ось її розпач — жінки позбавленої життєвого спокою і улюбленої справи усього життя.
Я уже мовчу про помальовані двері — які стали загрозою номер один для ЗЕ-влади. І навіть брали участь у ефірах “Право на владу” у ролі понівеченої жертви. Там патріоти і добровольці теж отримали домашній арешт. Десь такий, як за серію епізодів державних зрад отримав...Віктор Медведчук.
Зараз українські спецслужби пішли із записами телефонних розмов до журналістів. До тих самих, яку команда мрії Зеленського — уже звільнена і забута як вчорашня шаурма — намагалась замінити на привабливі телеграми і зручних аніматорів з мікрофонами. Можна з упевненістю сказати, що СБУ добре навчилось слухати телефони топ-політиків, а от попереджувати державну зраду - ні. Наші браві орли із Володимирської, 33 збирають аудіотоми, але не хапають за руку, коли Медведчук з першим замом самого СБУ відправляють готівку в Дебальцеве. Коли головні обличчя у Москві здають секретний бойовий підрозділ армії і налагоджують агентурну сітку. Коли якось незрозуміло Медведчук отримує ласий шмат нафтопродуктопроводу, який швидко виводить кума Путіна у мультимільйонери і зірки “Форбс”.
Якби СБУ видало ці розмови у 2014-му, ми б могли не отримати Медведчука у парламенті і “вольницу” російської агентури в телевізорі, у стінах ВРУ і в церковних рясах. Скільки наших бійців на Сході могла б урятувати вчасна розшифровка цих записів. А ще суди і вироки з усією суворістю.
Натомість напередодні другої річниці Зеленського в Раді складає присягу під крики “Ганьба!” Андрій Аксьонов — одіозний мер Добропілля, який не раз виринав у сепаратистських скандалах 2014.
СБУ на запити наших колег із “Української правди” заявило, що у них немає інформації про російський паспорт цього міцного господарника. Однак за моєю інформацією, за десять днів до скандальних перевиборів ЦВК таки отримували інформацію від Служби безпеки про такий паспорт. Все це свідчить, що для потрібних людей — наші спецслужби під керівництвом Івана Баканова завжди підуть назустріч. А я нагадаю — Андрій Аксьонов не чужа людина Рінату Ахметову. Зараз його розкручують як одне з облич нового проекту для Донбасу партії “Порядок”. Це такий собі гібрид Партії Регіонів і Опозиційного блоку, покликаний знову паразитувати на болях шахтарських країв.
Цілком ймовірно, що цей проект буде одним із тих, хто захоче забрати собі електорат ОПЗЖ у разі, якщо Віктор Медведчук відпрацює свою місію державного зрадника і поїде до Москви. І партія в рідних російських триколорах саме те, що треба для Сходу та Півдня. Що ж, можна констатувати, що з рішучою деолігархізацією у Зеленського не склалось. Ефект від серії зимово-весняних РНБО-шоу пішов, а сенсів, наповнених реальними перевірками і кримінальними справами не знайшлось. Бурхливі перформанси і сценарні скетчі підмінили собою державну політику. Все міняється телевізійними рейтингами — зайде чи не дуже умовній домогосподарці Антоніні. Якщо - ні, пропало все, Юзік, давай усе спочатку.
Два роки Зеленського стали вироками для нього самого. Він уже не асоціюється із затишком та відпочинком та тацею “Олів’є”. Минула прес-конференція була на фудкорті, нинішня на авіазаводі. Зі стадіонами уже зав’язали, бо Володимир Олександрович все більше стає схожих на тих, кого він обіцяв зробити разом — на шустрих обкомівців та червоних директорів. Він подружився із вихідцями суворого бізнесу 90-хх. Радує те, що після ейфорії-2019 наш мудрий народ відходить від чар телевізійних ілюзій серіалу “Слуга народу”. І нині, як показує соціологія — лише половина виборців із тих самих 73% проголосувала б за Зеленського. Шостий упевнив власним прикладом, що людині із індустрії розваг — інколи краще лишатися у телевізорі разом із Маколєєм Калкіним і Аллою Пугачовою. А попереду іще два з гаком років атракціонів без гальма. І з цих американських гірок неушкодженими зійдуть не всі.