"Раціональність мала би бути провідною зорею кожного нашого вчинку, - зауважує автор цієї книжки. - І все ж в епоху, яка дарує розкіш небачених ресурсів для логічного мислення, громадське життя кишить фейковими новинами, фуфломіцинами, теоріями змови і риторикою "постправди". Тож як дійти розумом, де здоровий глузд - а де його протилежність? Це нагальне питання підіймає, відповідаючи на нього, у своєму дослідженні "Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко" Стівен Пінкер - канадсько-американський науковець, який працює в галузі експериментальної психології та когнітивних наук, будучи відомий як активний прихильник концепції еволюційної психології та "обчислювальної теорії розуму". Адже справді, сьогодні людство досягло неймовірного технологічного і наукового розвитку, але разом з цим, схоже, втратило розум. Як може вид, який менш ніж за рік створив вакцину від Covid-19, вірити у фейкові новини, теорію змови та шарлатанство? Можливо, від природи ми просто ірраціональні? Автор книжки безжально відкидає це твердження та доводить, що і в примітивних племенах, і в найбільш технологічно розвинених містах, люди народжуються розумними та раціональними. Людство просто забуло про переваги потужних інструментів міркування, які ми відкрили протягом тисячоліть: логіку, критичне мислення, ймовірність і причинно-наслідкові зв'язки. Ми боїмося змін, тому весь час робимо неправильні висновки, покладаючись на звички та інтуїцію. Та насправді раціональність є лише способом отримати те, чого ми хочемо. Саме вона веде нас до кращого вибору та допомагає цьому світу не скотитися в хаос. Таким чином, ця книжка допомагає зрозуміти, чому у світі сьогодні так багато ірраціональності, та як це можна виправити, використовуючи прості інструменти. Її автор продемонструє, що розум ніколи не виглядав так привабливо, як емоції, але при цьому навіть найірраціональніші люди заради досягнення цілей здатні діяти за розрахунком.
У цій книжці зібрано найпоширеніші маніпуляції, техніки, тактики, завдяки яким вдавалося пробивати стражів нашої свідомості під час широкомасштабного вторгнення Росії. Загалом у дослідженні Алена Боброва "Пропаганда 2023. Інформаційні війни під час російської агресії" представлено приклади воєнного сьогодення пропаганди в Україні та Росії, а також проведено паралелі із воєнною пропагандою часів світових війн. "Безжальність, демонстрація його справжніх намірів, інформація про втрати з української сторони та масштаби наступу ворожих військ необхідні, - пояснює автор. - Але вони, наче отрута, крапля за краплею негативно діють на бойовий дух народу. Здавалося, що країна не зможе відбити таку ворожу навалу. Здавалося, що країні настав кінець. Як із такої ситуації вийти - не було розуміння. Відомство, в якому я був залучений до роботи, готувалося до війни з вечора, тому підчас активної фази конфлікту на більшій частині території країни швидко віднайшлися в архівах "воєнізовані" відео, які створювали напередодні. В цих відео наші правоохоронці під потужну музику демонстрували свою міць, характер та силу під час планових військових навчань, які відбулися за декілька тижнів до вторгнення. Такі відео підбадьорювали українців майже з перших годин. Раніше також були підготовлені й інструкції, які пояснювали, що робити в критичних ситуаціях чи під час артобстрілу". З іншого, ворожого боку, пропаганда діє так само, і якщо нема контролю над емоціями, нема можливості вберегтися від неї, соціальні потрясіння неухильно впливають на моделі поведінки людей. Саме в ці моменти, коли людина втрачає контроль над своїми емоціями, дія пропаганди посилюється, і немов високоточна зброя цілить у нашу підсвідомість. Таким чином, ця книжка, щоразу повертаючи нас до лютневих подій війни в Україні, буде пігулкою, яка допоможе вберегтися від дії ворожої пропаганди, хоч би коли і де її застосовували.
Згадуючи свою юність, автор цієї книжки переконує нас, що будь-яка реальність до певної міри формується окулярами, крізь які ми на неї дивимося. Які ж окуляри наразі маються на увазі, і чому їх варто позбутися? Виявляється, це генетична спадковість, стать, особливості культури та різноманітність нашого сімейного оточення – тобто фактори, які формують наше відчуття реальності. Хоч як дивно, але у своєму дослідженні "Перевал у середині шляху. Як подолати кризу середнього віку та знайти новий сенс життя" Джеймс Холліс запевняє, що саме через ці "фактори" наше бачення реальності згодом не відповідає істинній природі речей: ми бачили реальність крізь "генетичні", "спадкові", "сімейні" окуляри. Хай там як, і хай хоч якого "батьківського" досвіду нам пропонують позбутися, але наразі американський психоаналітик, письменник і колишній виконавчий директор Освітнього центру Юнга в Техасі, досліджує феномен кризи середнього віку шляхом психотерапії, визначаючи, що в основі такої кризи лежить "перевал", який проходить кожна людина у своєму житті на етапі між підлітковим віком й старістю. Саме у такий "антиспадковий" спосіб автор поставив собі на меті допомогти людям правильно переосмислити життя й зробити переоцінку власних суджень, щоб визначити головні пріоритети для себе, не витрачаючи довгі години на рефлексії. "Хоча генетична схильність безумовно відіграє певну роль, стає зрозуміло, що сім'я передає із покоління в покоління також і своє уявлення про життя, - переконує нас автор. - Окуляри переходять від батьків до дітей і так далі, а разом із ними передається і особливий погляд на світ, і все, що з нього випливає. І дивлячись на навколишній світ крізь успадковані нами окуляри, ми випускаємо з уваги деякі його важливі аспекти. Можливо, перший крок до усвідомлення значущості "перевалу в середині шляху" - це визнання обмеженості цих окулярів, володарями яких ми стали, народившись у певній сім'ї та у певному культурному оточенні". Відповідно, народне прислів’я про те, що де народився, там і згодився, стає, як бачимо, "неактуальним". Власне, давно вже стало.
Як переконує нас західна реклама, досконалий джентльмен-воїн, описаний у цій книжці, - це "не скотина, подібна до Конана-варвара, а скоріше ввічливий, безкорисливий джентльмен, який несе в собі невидимий бойовий дух та сміливість боротися за справедливість". Утім, дослідження Бреда Майнера "Досконалий джентльмен: Путівник з лицарства для сучасних чоловіків" так само доводить, що це тип чоловіка, який завжди був схожим на воїна, але не завжди був вояком. "Коли обов’язок кличе, він буде бійцем, - підтверджує автор, - та його бойові навички можна реалізувати завдяки мізкам, а не кулакам. До прикладу, у Другій світовій багато чоловіків робили свій внесок у війну, навіть не беручи до рук рушниці чи штурвалу літака. Дешифрувальники та інтенданти відіграли суттєву роль у перемозі над тиранією, і це завжди буде правдою. Однак правильний джентльмен завжди робитиме більше, ніж просто культивуватиме бойовий дух. Доти, доки дозволяють Бог і природа, він залишатиметься готовим до бою". Тож що означає бути чоловіком сьогодні? Звідки беруться справжні герої? Як їм вдається приходити саме тоді, коли вони найбільше потрібні? Автор книжки відповідає на ці питання та запрошує відкрити найкращу, на його думку, модель мужності - джентльмена. Він викладає тисячолітню історію цього забутого ідеалу та висуває вагомі аргументи для його сучасного відродження. І виходить, що досконалий джентльмен - це воїн, коханець і монах, який має бойовий дух для захисту рідного, істинного та прекрасного, дотримується етичного кодексу та своїх зобов’язань, з повагою ставиться до інших, не боїться ризикувати, вміє бути винахідливим і дотепним, проактивний у відносинах зі своєю леді і водночас цінує самотність, завжди готовий до навчання. Хоча, той самий Джеймс Бонд, як еталон воїна-джентльмена, якщо згадаємо, не дуже любив вчитися, влучно розстрілюючи з автомата підкинуту вгору інструкцію до чергового шпигунського гаджету.
Ця збірка корисних порад нагадує нам про те, що всі ми хочемо любові та щастя, але не знаємо, як цього досягти. Зрозуміло, що ця тема вічна й невичерпна, у світі їй присвячено безліч видань, але, здається, саме ця колекція самарі "Мистецтво бути удвох" від найкращих зарубіжних авторів сучасності містить більш фахові поради про те, як значно покращити стосунки зі своїм партнером, яких зусиль докласти і яких помилок уникати на непростому шляху вибудовування відносин. Так, наприклад, до автора статті "П'ять мов любови у подружжі" Тері Чепмена, відомого консультанта з питань шлюбу, зверталися сотні людей, які ставили ті самі запитання: "Що відбувається з коханням після весілля?" На його думку, проблема полягає в тому, що люди говорять різними мовами кохання. "З погляду лінгвістики існує безліч мов, - нагадує автор. - Більшість з нас розмовляє мовою, якою розмовляють наші батьки, і вона стає нашою основною, або рідною, мовою. Пізніше ми вивчаємо інші мови, що вимагає додаткових зусиль. Наше спілкування з людиною, яка говорить. іншою мовою, обмежене: ми змушені покладатися на жести, кивки, малювання картинок, навколишні предмети. Ми можемо спілкуватися, але досить незграбно. Різні мови - невід'ємна частина культури. людства, і якщо ми хочемо бути ефективними у спілкуванні та долати культурні бар'єри, доводиться вивчати мову тих, з ким ми хочемо спілкуватися. У коханні ситуація та сама: ваша емоційна мова кохання може відрізнятися від мови чоловіка: можна висловити своє кохання, говорячи українською, але ваш партнер, який говорить виключно китайською, не зможе зрозуміти вас". Зокрема цей автор вважає, що існують п'ять основних мов кохання та безліч їх діалектів. Що про це думають інші автори цієї книжки – можна дізнатися, лише прочитавши її. Наразі українською.