У цій книжці її автори використовують стенограми власних сесій, зокрема з клієнтами, які зазнали травматичного воєнного досвіду за період повномасштабної війни в Україні, що лише підвищує актуальність теми, про яку мова. А саме – про метафори, згідно з якими ми живемо. У своїй роботі автори книжки "Метафоричний Розум" Джеймс Лаулі та Пенні Томпкінс - співробітники Символічного моделювання та психотерапевти-практики – використовують як інструмент запитання "Чистої мови" - ключ до ефективної роботи у терапії, який допомагає клієнтам розвинути їхні метафори. І не дивно, що дослідженню передує епіграф з Хосе Ортеги-і-Гассета: "Здається, метафора - одна з найплідніших здібностей людини. Її вплив межує з магією, і вона, здається, саме той інструмент творення, яким Бог наділив Свої створіння, коли дарував їм життя". Тож наразі ми можемо з’ясувати - метафори - лише художні вислови чи інструмент розв'язання психологічних проблем? Як розвинути метафоричний розум, якщо ви клієнт або ж психотерапевт? "На перший погляд, ця книжка розповідає про новий підхід до психотерапії який має назву "Символічне моделювання", - попереджають нас. - Але насправді мова йде про новий спосіб мислення щодо самого процесу змін - про те, як ми допомагаємо трансформуватися нашим клієнтам, кожен з яких насправді є Мікеланджело у своєму власному світі. У Символічному моделюванні метафори клієнта – це сировина, мармур, в якому сховані його творіння, і з якого вони виникають. Наша роль - допомогти клієнтам використовувати їхні метафори та символи для самопізнання та саморозвитку".
Ця книжка - для того, хто хоче змінити свої звички, впорядкувати життя і не жалкувати про ухвалені рішення. Бо, наприклад, дієтологи пропишуть, що вам треба їсти, щоб схуднути, але не розкажуть, як дотриматися дієти у світі заманливої зовнішньої реклами й фастфудів. Або лікар випише пігулки, але не проконтролює їх вживання. Натомість у книжці Маршалла Ґолдсміта і Марка Рейтера "Тригери" нам розкажуть, як за допомогою простої техніки "Щоденних запитань" (і її кількох модифікацій) впоратися зі своїми небажаними видами поведінки, здобути бажані і зробити все можливе, щоб бути щасливими. Знов-таки, чи уявляєте ви собі цих самих "щасливих" та "ідеальних"? А що зробили для того, щоб такими стати? Можливо, ви хотіли присвятити час рідним або почитати фахову книжку, але вже півтори години граєте в ігри на смартфоні. Давно мріяли схуднути, але не можете встояти перед ароматом тістечок. Середовище постійно відвертає нас від мети так званими тригерами - ароматами, ґаджетами й іншими дрібницями. Тож як перемкнутися зі спокуси на бажану дію, а потім перетворити це на звичку? Принаймні про такі стосунки, де всередині ви одночасно і "лідер", і "послідовник", у книжці точно розкажуть. "Згадайте, як ви розпочинаєте свій день, - розпочинають автори. - Якщо ви схожі на більшість людей, то прокидаєтеся лідером із важливими планами на день. Ви навіть можете скласти список завдань. Дивлячись на нього, ви відчуваєте впевненість та мотивацію цього дня. А чому б і ні? У вас є план. План - це добре. У той момент ви функціонуєте як лідер. Але пізніше, впродовж дня, майже не усвідомлюючи, ви берете на себе іншу роль. Ви стаєте послідовником, людиною, яка має виконувати бажання лідера. Як лідер ви гадаєте, що послідовник усередині вас виконуватиме кожен наказ точно так, як його озвучено. І що ваше я-послідовник не матиме причин зазнавати невдач упродовж дня. (Зрештою, хто планує зазнавати невдач?) Ви ігноруєте можливість того, що працівник усередині вас може засмутитися через клієнта або колегу, може відірватися на термінову ситуацію або просто не встигати через те, що зустріч затягнулася". Що робити далі – краще дізнатися самим, прочитавши цю доволі корисну та практичну книжку.
Розповідаючи свою історію, її автор запрошує читачів стати наче співгероями того, що відбувалося з ним та його чудовою сім’єю. Хай що б проживав і описував у своїй книжці "Любити всіх і завжди" Боб Ґофф - це завжди має ознаки неймовірної пригоди. Можливо, таємниця у тому, що всі ці події позначені любов’ю? А любити людей і допомагати їм здійснювати їхні мрії – це справа життя автора. "Ось що я дізнався про любов: - розповідає він, - перш ніж полюбити людей, з якими важко, доведеться впоратися зі своїми страхами. Нерідко, зустрівши людину, від якої волосся стає дибки, я відразу ж відгороджуюся від неї. Зі своїх слів і думок я створюю між нами бар'єр. Це мій спосіб захиститися. Завдяки такому бар'єру я відчуваю, що мало рацію, і це відразу ж дає мені відчуття безпеки. Напевно, усі ми певною мірою так робимо, і тут немає нічого поганого. Звісно, за винятком того, що Ісус так не чинив. Він показав нам, що означає стати любов’ю". Так само невимушено, легко і доступно автор згадує, як Ісус багато говорив зі своїми друзями про те, як ми повинні визначати. себе, Мовляв, річ не в тому, що ми називаємо себе вірянами, і не в добрих вчинках, які сподіваємося колись зробити - нас визначає лише наша любов. При цьому, звичайно, хочеться вірити, що існують інші варіанти, але насправді їх немає. Любов - це не те, що з нами трапляється. Любов – це те, чим ми стаємо. Таким чином, ця напрочуд цікава книжка - для усіх, хто готовий наповнити любов’ю і своє життя.
У цій книжці, попри "миролюбну" назву, є чимало й добрячої критики. "Є "спеціально навчені люди", психологи, - нагадує авторка. - Їх довго "муштрують", вчать, лікують - "шліфують" їх дзеркала. Щоб у результаті через спілкування з ними - тобто "відображаючись" у них - клієнти могли просуватися на шляху до себе... Але можна й самому "протерти й налаштувати" свої внутрішні "дзеркала" так, щоб краще бачити себе". Навіщо, спитаєте ви? Адже якщо є спеціалісти… "Тільки от куди подітися з "Королівства кривих дзеркал"? – запитують нас при цьому. - Адже те, як "відображають" нас оточуючі, часто є чужорідним нашій справжній суті". Загалом книга "Їжа, душа і тіло" Ірини Лопатухіної допоможе розібратися з психологією переїдання, з тим як кожного понеділка ми обіцяємо менше їсти і більше рухатися і знову заїдаємо тяжкий день шматочком шоколаду. Друга частина книги буде корисна психологам та студентам, розглядаючи види порушень харчової поведінки та психотерапевтичні підходи до їх діагностики та лікування. "Можна витратити купу сил, часу, грошей у спробах змінити себе, - застерігає авторка. - Але є в психології така проста аксіома: реальні зміни можливі тільки після прийняття себе таким, яким ви є. З усією правдою про себе. З усіма своїми "виїмками" та "тріщинками", зі своїми реальними можливостями та обмеженнями. Що це означає? Що без правди про себе, без розпізнавання ресурсів та складнощів, без визнання своїх особливостей та особистого "стилю Життя" всі спроби "швидкого та ефективного розвитку" зникають за першої ж "емоційної негоди".
У своїй книжці "Як розмовляти з дітьми про мистецтво" Франсуаза Барб-Ґалль простими словами і в зручній формі підказує, як навчити дітей "бачити" картину, розуміти її і відчувати. Як саме, спитаєте? Наприклад, позбутися старих звичок. "Попри найкращі наміри, ми часом починаємо з програшного боку, - нагадує авторка. - Усі ми чули, як кажуть, а часом самі так кажемо: "Як же можна бути в цьому місті й не піти в музей". Або: "Це те, чого не можна не знати". Або ще: "Побачиш, це дуже цікаво" (чи дуже красиво). Усі ці аргументи - без сумніву вагомі для дорослого - абсолютно нічого не значать для дитини. Надто мало шансів пробудити в ній цікавість, а ще менше - бажання кудись іти, якщо наша мотивація на дитину не впливає. З такої причини наш план найімовірніше зазнає краху". Таким чином, як бачимо, на найпоширеніші й найактуальніші питання у книжці запропоновано лаконічні відповіді, покликані задовольнити цікавість і заохотити до нових пошуків. Тож перед нами своєрідний конспект, путівник, довідник і мистецький альбом водночас, який можна ретельно вивчати вдома, нашвидкуруч гортати у транспорті чи розглядати в парку. Загалом книгу адресовано не лише натхненним батькам і педагогам, які прагнуть змалку зацікавити дітей світом мистецтва, – вона й для тих допитливих читачів і читачок, які ніяк не знаходили часу його пізнати. "Якщо дитина не поділяє вашого зацікавлення, дозволите "кермувати" їй, - радить авторка. - А якщо ви так вчинили, то поважайте вибір. Ваші вподобання мають прислужитися й стати відправною точкою - не більше. Спостерігайте, що цікавить. Ідіть за нею із залу в зал, поки вона не спиниться перед чимось, що до неї промовляє, - хай навіть вона, не повівши оком, пройде повз твір, який ви (та , без сумніву, інші) вважаєте шедевром. Ще буде час до нього повернутися, - точніше, прийти. Ви маєте тільки дозволити, "спровокувати" їхню зустріч, а визначати, де й коли це станеться, - не ваш клопіт".