Сьогодні виповнюється 59 років провідному укрооптимістові Євросоюзу Олександру Кваснєвському. Схоже, його «підопічні» в українському істеблішменті підготували представникові місії Європарламента витончено болючий подарунок – розчарування. Напередодні колишній польський лідер заявив: якщо угоду про асоціацію між Україною та ЄС не буде підписано під час Вільнюського саміту, то її буде перенесено на невизначений термін. Щонайменше – на два роки, адже в 2014-му відбудуться вибори в Європарламент, а роком пізніше – в Україні. І навряд чи хтось візьметься прогнозувати, що буде потім.
Чи йдеться тут про насування краху особистих амбіцій? Імовірно, адже досі ще нікому не вдавалося «євроінтегрувати» одразу дві держави. Першою стала власне Польща, яка вступила до ЄС і приєдналась до НАТО саме за президентства Кваснєвського. Якби все вдалося з Україною, це, крім всього іншого, могло би стати його особистою заслугою більшою мірою, аніж успіхи Польщі – адже фундамент для них було закладено за його попередника – Лєха Валєнси.
Зрештою, якщо Валєнса увійшов в історію, звільнивши поляків, то чому б Кваснєвському не стати визволителем українців? Від посередництва в переговорах між Януковичем і Ющенком під час Помаранчевої революції до нинішньої посади співголови «місії тисячі відтермінувань» - еволюція цілком закономірна.
Зрештою, вбік лірику. Перемога європейського вектора в Україні може вважатись геополітичним успіхом Варшави. Успішна інтеграція в євроатлантичні структури трансформувала пріоритети польської зовнішньої політики: установку «геть від Москви» замінило економічно обґрунтоване прагнення відігравати більшу роль у Євросоюзі. Варіації на тему «Малої Антанти», перетворення Вишеградської групи з клубу європейських та євроатлантичних аспірантів на регіональний центр ваги (за активної участі того ж Кваснєвського) та програма Східного партнерства, провідником якої стала Польща, - все це кроки на шляху до реґіонального лідерства. В цій схемі роль України не зводиться до ринку збуту й джерела трудових ресурсів. Успіх асоціації став би ще одним кроком у перерозподілі сфер впливу Москви й Берліна на користь Варшави. І зрив Вільнюських угод якщо не поставить хрест на цих планах, то змусить шукати інших шляхів їх реалізації. Що буде вкрай нелегко. Можна припустити, що програму Східного партнерства після двох невдач одразу (перша – Вірменія, змушена приєднатись до Митного союзу) буде спрощено й значною мірою уніфіковано: акценти змістяться від соціальної та економічної модернізації до стабілізації. І це також змушує Олександра Кваснєвського боротись за Україну в Брюсселі.
І тут варто згадати про наступне. Кваснєвський – ровесник і Меркель, і Путіна, і Януковича. У зрілому віці переживши колапс радянської системи, всі вони належать до тієї формації політиків, для якої будь-які ідеології – не більше ніж інструменти. ЇЇ характерна ознака – практичний маккіавелізм, який виключає можливість гри з нульовою сумою. Адже наслідки обопільних угод з дияволом часом бувають несподіваними. І тому не виключено, що Кваснєвського чекає приємніший подарунок, аніж дочасний відпочинок внаслідок упертості Києва.