31-літній міністр внутрішніх справ Грузії Іраклій Гарібашвілі від сьогодні став премєр-міністром країни - епоха Бідзіни Іванішвілі добігла кінця. Повний цикл ротації грузинської влади формально можна вважати завершеним. А Іванішвілі, здавалось би, став рідкісним зразком грузинського політика, що добровільно відступив від влади, маючи все - високий рейтинг, підтримку друзів по партії і всі переваги виконавчої влади, чиї повноваження нещодавно були розширені за рахунок президентських. Чіткий і прозорий механізм демократичної передачі влади у Грузії спрацював ніби зразково, а "Грузинська міря" зуміла "збутись" без жодних недостойних інтриг.
Проте не все так просто, як може видатись. Перше, що впадає в око - це молодість прем'єра і його вкрай невеликий політичний досвід. Звісно, міністерський стаж, впродовж якого, до речі, він зумів не побити горшки з опозицією - це безсумнівний плюс, проте досвіду для повноцінного керівництва країною, яка опинилась у вкрай непростій економічній ситуації, Гарібашвілі відверто бракує. Як бракує належного
керівного досвіду і в нового президента, Георгія Маргвелашвілі. Хоча з ним - при фактично представницьких функціях президента - це не так і страшно.
Наступне, що насторожує - це відсутність навіть косметичних змін у складі уряду, з яким почне трудовий путь Іраклій Гарібашвілі. За винятком його власного міністерського крісла, яке перейшло до Александра Чикаідзе, склад кабінету залишився незмінним. Так-так, з футболістом Кахою Каладзе, який керує енергетикою.
Зрештою, відсутність змін у складі уряду завше можна пояснити небажанням "ламати дрова", не розібравшись в ситуації, повільним добором членів нової команди і купою інших вагомих причин.
Але не менш цікавим є і попередній життєвий досвід нового прем'єра, який фактично з двадцяти років працював на керівних посадах у Cartu Group Іванішвілі, а з 2004 по 2012 рік був фактично "правою рукою" колишнього прем'єра.
В усьому, що відбулося, можна побачити два найбільш ймовірні сценарії.
Або Бідзіна Іванішвілі вирішив знайти собі добре керованого спадкоємця, який керуватиме країною під мудрим наглядом старшого товариша.
Або ж на період неминучої економічної кризи досвідчений політик вирішив поберегти рейтинг та репутацію, "підставивши" замість себе 31-річного хлопчика, якого, в разі чого, можна і "злити", сказавши народу, що "молодий не справився". Врешті, схема передбачає легкий перехід від одного плану до іншого. Єдине, що можна зауважити - навіть найбільш керований і несамостійний спадкоємець рано чи пізно увійде у смак влади, і може не тільки забути, але й закопати глибоко у землю руку, яка колись поставила його "на царство". А якщо хто не вірить - то хай пригадає молодого, скромного і нікому особливо не відомого чекіста, що його втомлений життям президент однієї північно-східної країни пустив на хвильку до керма.