Британський міністр енергетики Ед Дейві зробив різку заяву на Варшавському кліматичному саміті. Він зазначив, що не вважає ні справедливим, ні розумним змушувати розвинені держави компенсувати збиток, якого зазнали слабко розвинені країни через зміни клімату. На перший погляд, це моветон. З одного боку, британцям можуть закинути, що вони „проти екології”, з іншого – „великих білих господарів” знов не цікавить доля індіанців, негрів та індусів, яких вони колись колонізували.
Проте поборники „міжнародної справедливості” випускають з виду прості речі. Природній ресурс – будь то ліс, викопні вуглеводні, поклади урану чи кольорові мушлі на березі – люди звикли використовувати, не оглядаючись навіть на сусіда. І будуть так робити, переслідуючи егоїстичний інтерес – аж поки шкода для власної шкіри не стане більша, ніж користь від природокористування. І якби британці запропонували туземцям віддати у британське користування частину африканських алмазних копалень – бо їх країна страждає від браку цього ресурсу, поки африканці „жирують” від несправедливого геологічного везіння – резонанс був би зрозумілим.
Боротись із „ресурсним егоїзмом” правовими санкціями – як мінімум, не ефективно. З таким самим успіхом Україна може позиватися з „небіжкою Австрією” за вичерпані західноукраїнські нафтові родовища.
Натомість ООН, яка вважає, що багаті країни повинні допомогти бідним державам у подоланні наслідків зміни клімату, - обов’язково під наглядом тисячі-другої оонівських бюрократів з хорошою зарплатнею і особистими водіями – не має на меті покращити ситуацію. Напівмертвий міжнародний монстр хоче, в кращих традиціях Шарікова, „все отнять – и поделить” – а самому отримати право контролювати процес поділу.
І кошти, отримані „третім світом” у якості компенсації – за вирахуванням „комісійних” оонівських функціонерів – на оздоровлення африканської, як і будь якої іншої, екології не підуть. Людство продовжить грати у гру з нульовою сумою, допалюючи скромний запас вуглеводнів. Зате все буде „справедливо”.
Виходом із ситуації могла би бути зміна правил гри у вигляді покращення наявних альтернативних джерел енергії чи розробки нових. Проте збирати кошти на дешеві, ефективні й не захищені патентами сонячні батареї, чи доведення до робочого стану багатостраждального термоядерного реактора ООН не буде. Простіше закликати всіх до поміркованості – і показати пальцем на Британію, котра не хоче платити за потепління, і США, котрі не підписали Кіотський протокол.
Хоча при тому варто пам’ятати, що кам’яний вік в історії людства закінчився не завдяки міжплеменним зборам, які заборонили використання каміння.