У найближчі два місяці ціни стрибнуть на 20%

Перш ніж аналізувати причини такої девіантної поведінки, спробуймо порахувати, якого підвищення цін слід очікувати. Будемо користуватись офіційною статистикою (даними Держстату), офіційними документами Нацбанку й Кабміну та офіційними висловлюваннями їхніх керівників.

«Стеля» Соркіна: понадплановий друк грошей

Днями агентство «Інтерфакс-Україна» обнародувало інтерв’ю з головою Нацбанку України Ігорем Соркіним. Серед питань було й таке: «Яку інфляцію очікують в НБУ в 2013 и 2014 роках?» Головний банкір ухилився від того, щоб озвучити бодай якісь прогнозні цифри, й обмежився словами про збереження «низького рівня» інфляції у цьому році та «помірну інфляцію» наступного року. Ось дослівна цитата: «Щодо інфляції в поточному і минулому роках можу сказати, що є всі передумови збереження її низького рівня до кінця поточного року… У 2014 році, за нашими оцінками, інфляція також буде помірною і не перевищить середньострокової мети, визначеної в основних напрямах грошово-кредитної політики».

Вже навіть з цих слів можна зробити висновок, що після грудня нинішнього року збереження низького рівня інфляції припиниться і наступного року інфляція підвищиться з «низької» до «помірної». Документ, на який послався Соркін, — Основні засади грошово-кредитної політики на 2013 рік — визначає, що «річний показник приросту індексу споживчих цін у 2013-2014 роках має стабілізуватися в діапазоні 4-6%». Отже, за оцінкою голови НБУ, зростання цін наступного року не перевищить 6%. Однак суттєво нижчої інфляції, ніж 6%, він не обіцяє, хоча поточного року за підсумками січня-жовтня, згідно з інформацією Держстату, мала місце дефляція — зниження споживчих цін на товари та послуги на 0,4% порівняно з відповідним періодом минулого року.

Нацбанк вже розпочав готуватись до підвищення цін. 5 вересня Рада НБУ у своєму рішенні №11 рекомендувала правлінню НБУ «вважати припустимим можливе відхилення у більший бік показника приросту монетарної бази порівняно із прогнозними орієнтирами, визначеними в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2013 рік». В перекладі на людську мову «відхилення у більший бік показника приросту монетарної бази» означає понадпланове друкування грошей.

Поправка на Азарова: додаткові 4% інфляції

Вищезгадані Основні засади грошово-кредитної політики на 2013 рік були схвалені рішенням Ради НБУ 5 вересня 2012 року. Крім них, є ще Державна програма активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів 27 лютого 2013 року. Там найпершим завданням державної політики на 2013-2014 роки записано «забезпечення оптимального рівня інфляції, який не перешкоджатиме економічному розвитку країни», а сам цей «оптимальний рівень» визначено так: «у межах 5-6 відсотків у 2013-2014 роках».

Однак вже 27 березня 2013 року уряд своїм розпорядженням схвалив проект Основних напрямів бюджетної політики на 2014 рік, де в числі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2014 рік визначено «індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) — 108,3 відсотка». Саме цього значення дотримувався уряд, коли розробляв проект держбюджету-2014. Як відомо, цей проект був внесений у парламент 14 вересня і відкликаний 16 вересня «на доопрацювання». Новий проект держбюджету-2014 уряд планує розглянути 27 листопада; при цьому, за словами прем’єр-міністра Миколи Азарова, доведеться скоригувати прогнозні макропоказники. Судячи з заяви Азарова про те, що «ми повинні визначити абсолютно реалістичні показники бюджету 2014 року», усі показники погіршаться. Зокрема, прогнозні темпи зростання ВВП знизяться, а темпи зростання цін — ще більше підвищаться.

Наразі ніякої законодавчої «стелі» для уряду не існує. Виконувати засади, встановлені Нацбанком, він не зобов’язаний, свої власні документи він завжди може скоригувати, а проект Основних напрямів бюджетної політики на 2014 рік залишився у парламенті нерозглянутим. До речі, за законом про Нацбанк Рада НБУ ще до 15 вересня повинна була затвердити Основні засади грошово-кредитної політики на 2014 рік. Однак вона досі цього не зробила, бо чекає макропоказників від Кабміну. Тож коли Соркін сказав, що інфляція «не перевищить середньострокової мети, визначеної в основних напрямах грошово-кредитної політики», він забув уточнити, що ця «середньострокова мета» найближчим часом може зазнати суттєвої корекції.

В якості нової «стелі», вельми ймовірно, буде взято «психологічну» позначку 10%. Соркін, як пам’ятаємо, пообіцяв на наступний рік «помірну інфляцію» — а цей термін якраз і означає (за європейськими та світовими мірками) інфляцію менше 10% на рік.

Передноворічна заначка: ще 6,1%

Заслуговує на увагу ще одна деталь. Основні напрями бюджетної політики містять «індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року)», тобто дещо відмінний показник від річного індексу споживчих цін. Перший з цих двох показників визначає тільки грудневий рівень цін (у відсотках від рівня цін у грудні попереднього року), тоді як другий визначає середній рівень цін за весь рік (у відсотках від середнього рівня цін за попередній рік). Погляньмо на їх значення у 2008-2012 роках.

Індекси споживчих цін

Як бачимо, використання грудневого індексу замість річного може дати суттєвий виграш: 2009 року цей бонус склав 3,6%, 2011 року — 3,4%. А 2014 року уряд може досягти ще більшого ефекту. Справді, щоб знизити індекс «грудень до грудня» наступного року, потрібно лише завбачливо підвищити ціни наприкінці нинішнього року. Станом на жовтень 2013 року індекс споживчих цін по відношенню до грудня 2012 року дорівнював 99,8%, проте Основні напрями бюджетної політики на 2013 рік дозволяють довести цей показник у грудні до 105,9%. Отже, уряд має резерв — невикористаний дозвіл на інфляцію — в розмірі 6,1%.

Якщо він не використає цю заначку до кінця грудня, то вона просто пропаде, перетвориться на ніщо. Азаров зараз не в тому стані, щоб жертвувати своїми можливостями.

Невраховане зростання цін: 2,5%

Досі йшла мова про ту цінову динаміку, яку враховує індекс споживчих цін. Згідно з методологічними поясненнями Держстату, цей показник «характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, що купує населення для невиробничого споживання»; він «відображає зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг». Однак споживчі настрої жителів України не є фіксованими, вони залежать і від купівельної спроможності домогосподарств, і від цін, і від якості товарів та послуг. Тому індекс споживчих цін відображає скоріше динаміку цінових пропозицій продавців, а не динаміку цін реальних купівель-продажів.

Проте щодо цієї останньої у Держстату теж є дані, а саме: зміна дефлятора кінцевих споживчих витрат домашніх господарств. Цей показник практично ніколи не озвучується представниками Кабміну чи Нацбанку і тому нечасто привертає увагу мас-медіа. Але саме він описує зростання цін на ті товари та послуги, які реально купуються домогосподарствами.

Поквартальні значення цих двох показників у 2011-2013 роках наводяться нижче. Як можна побачити, перший з них (індекс споживчих цін) систематично нижчий від другого (дефлятора кінцевих споживчих витрат).

Індекс споживчих цін і дефлятор кінцевих споживчих витрат
(у відсотках до відповідного кварталу попереднього року)

Протягом 2011 року і трьох кварталів 2012-го різниця між дефлятором кінцевих споживчих витрат та індексом споживчих цін коливалась в межах від 1,4 до 0,6 процентного пункту, а у четвертому кварталі 2012 року і перших двох кварталах 2013-го становила вже 2,5 процентного пункту (дефлятор за третій квартал ще не пораховано). Це те зростання цін, яке не враховується в офіційно озвученій інфляції, але яке реально відчувають жителі України, коли оплачують обрані ними товари та послуги.

Звісно, зазначену різницю можна якщо не ліквідувати, то бодай мінімізувати. Слід просто взяти більш адекватний набір товарів і послуг для вимірювання інфляції. Але уряду це не вигідно, оскільки тоді зменшиться пропагандистський ефект. Ще з весни минулого року Азаров розповідає, що його уряд приборкав інфляцію і навіть забезпечив дефляцію, тобто від’ємну інфляцію. Проте якщо судити за динамікою цін не на урядовий «фіксований набір», а на реально придбані домогосподарствами товари та послуги, то ніякої дефляції, виявляється, взагалі не було ані торік, ані нинішнього року. І якщо зараз уряд має 2,5% прихованого (не врахованого в офіційній інфляції) зростання цін, то навряд чи він відмовиться від цього бонусу наступного року.

Найнебезпечніше: ексцес виконавця

Якщо до «стелі» Соркіна з поправкою на Азарова (сумарно — інфляція 10%) додати передноворічну заначку (6,1%) і невраховане зростання цін (2,5%), вийде 18,6%. Якщо врахувати взаємне підсилення цих ефектів, вийде близько 20% (помноживши 1,1 на 1,061 і на 1,025, отримуємо зростання цін в 1,196 разів, тобто на 19,6%). Цілком можливо, що для уряду це забагато. До того ж, таке підвищення цін буде неможливо, навіть за допомогою статистичних маніпуляцій, втиснути у рамки «помірної інфляції».

Однак насправді підвищуватимуть ціни не Кабмін чи губернатори — вони можуть лише припинити чи згорнути заходи, спрямовані на стримування інфляції. А в ролі виконавців, які підвищуватимуть ціни, побачимо виробників товарів, торговців, комунальні підприємства тощо.

За три з половиною роки уряд Азарова доклав чимало зусиль, більш-менш ринкових та суто адміністративних, для приборкання інфляції — і досяг неабияких успіхів, принаймні якщо вірити офіційній статистиці. Однак заходи уряду не були рівномірно розподілені по всьому ланцюжку ціноутворення — починаючи від постачальників первинних ресурсів для будівельників та підприємств-виробників і завершуючи продавцями, які реалізують товари та послуги кінцевим споживачам. Найбільші зусилля були зосереджені на стримуванні цін для домогосподарств на товари та послуги з «фіксованого набору». В результаті в економіці утворилися значні цінові перекоси. Але чим сильніше стиснута пружина — тим більшої небезпеки від неї слід чекати.

Деяке уявлення про напруження всередині української економіки, породжене боротьбою з інфляцією, можна скласти, порівнявши індекси споживчих цін із індексами цін виробників і дефлятором ВВП за 2010-2013 роки.

Зростання цін у 2010-2013 роках

*За 2013 рік наведено останні наявні дані Держстату.

У крайньому стовпчику справа містяться інтегральні результати за чотири роки. Вони не абсолютно точні (позаяк дані за 2013 рік ще не остаточні), однак достатньо точні, щоб побачити велику різницю між зростанням споживчих цін (на 18,4% по відношенню до середнього рівня за 2009 рік) і зростанням цін на будівельно-монтажні роботи (на 65%), цін реалізації сільськогосподарської продукції (на 55,8%), цін виробників промислової продукції (на 48,9%), тарифів на вантажні перевезення залізничним транспортом (на 32,2%). Дефлятор ВВП, за методологічними поясненнями Держстату, «це сукупність індексів цін, які надають узагальнену характеристику їх змін у звітному періоді порівняно з цінами періоду, прийнятого для порівняння». Якщо вірити цьому показнику, то загалом рівень цін в Україні зріс на 44,7% по відношенню до 2009 року — у 2,4 разу більше, ніж зросли споживчі ціни.

Не важко зрозуміти, чому уряд вирішив відпустити цю пружину саме зараз (за останні два місяці курс гривні до долара опустився на 18-20 копійок). Приборкання інфляції було добрим пропагандистським козирем, поки спостерігалося економічне зростання. Але зараз набагато важливіший пріоритет — це зупинити падіння виробництва. Помірна інфляція потрібна якраз для того, щоб дати більше фінансового кисню підприємствам і таким чином пожвавити економіку. Уряд не може з цим затягувати, бо інакше позитивний ефект не встигне проявитися до президентських виборів. До того ж без пожвавлення економіки і без підвищення цін буде дуже важко забезпечити в заявлених обсягах усі соціальні виплати, зокрема, виконати нещодавню обіцянку Віктора Янукович про те, що вже наступного року в Україні не буде пенсіонерів з пенсіями нижче 1000 гривень. Судячи з усього, в перші півроку 2014 року влада буде повільно опускати гривню до рівня 8,5—8,8грн/долар. А вже в другій половині 2014 року застабілізує курс до Президентських виборів.

Зараз уже зрозуміло, що грошей від МВФ ми не отримаємо. Ми можемо розраховувати на доволі дорогі кредити від Росії (в 2014 рр. приблизно 7-8 мдрд. доларів) та скидку на газ приблизно на 110-120 доларів. Насправді, цих грошей вистачить, щоб штучно утримувати курс гривні до виборів 2015 р. А далі – все одно ніхто нічого не загадує.