Сни тоді були чимось дуже важливим, бо ми мало спали. Ми цілий час думали про те, як би поспати. І ми багато засинали у ті моменти, коли спати було не слід. Зрештою, у час неспання все було так замішано на потребі заснути, що ми перебували у постійному сомнамбулічному стані. А коли вже спали, то сон був таким глибоким і тупим, що не залишалося із снів майже нічого.
Моє приватне опитування виявило, що домінантним був сон про несамостійне пісяння. Тобто такий: ти спиш, ти дуже хочеш пісяти, ще більше ти не хочеш вставати, тому ти просиш когось, хто і так іде до туалету, щоби він це зробив ще й за тебе. Ідеалістична і ідеальна екологічна модель.
А вже значно пізніше мав нагоду розпитувати перших українських психоаналітиків про особливості психоаналізу в Україні. Попри всі камуфляжі лікарської таємниці вдалося сформулювати одне серйозне спостереження – багато, дуже багато українських пацієнтів, котрі наважилися йти до психоаналітика, не перестають при цьому дурити свого психоаналітика. Така собі гра з балансуванням по межі щирості.
Я собі знаю – дивовижно сильна мотивація у переважної більшості наших людей. Українська гордість майже завжди переходить у гординю. Таку, коли визнати якусь чужу мудрість є не тільки дуже важко, а й практично неможливо, бо ви кажіть, а я собі знаю. Тож базовими речами стають недовіра, непорушність власного досвіду і розуму, зневага до того, чого не зміг осягнути, і стратегічна магістраль – обдурити всіх, показавши свою мудрість.
Звідси неможливість погодитися по-справжньому, щиро. Звідси незаперечна віра у особливий шлях (що би було не так зле, якби не зловіще заперечення всього іншого).
Сумно, що ця недовіра хитромудро сплетена з бажанням, щоби відповідальність на себе взяв хтось дурніший (а дурнішим є кожен, але є такі дурні, які погоджуються на відповідальність).
І от ці дурніші (як думають усі) починають комбінувати, бо вони знають, що нема мудріших від них, і запорукою їхньої мудрості є те, що вони зуміють усіх надурити, навіть умовного психоаналітика, навіть безумовні сни.
А всі мудріші раді подивитися, як той дурний буде виплутуватися.
Тепер наша феноменологія виплутувань переживає четвертий ключовий пункт. Таких серйозних рішень досі було дійсно тільки три. Усі три рази йшлося про те, щоби вичислити і перехитрити усіх. І всі рішення відводили усіх дуже мудрих українців на особливий шлях. Зажди він був трагічним, бо призводив до чисельних смертей тих мудрих, які хотіли бачити, що буде робити дурніший.
Перший раз таке було з Володимиром, який вичисляв, до якої віри пристати. Наче віри можна вирахувати.
Другим поворотним мудрагелем був Хмельницький. Той також мав вибір, але хотів обдурити всіх.
По раз третій відзначилися провідники нації у 1917 році. Були переконані, що – якщо є Бог, то диявола не існує.
А тепер маємо раз четвертий. Знову базарна арифметика має бути мудріша від вищої математики надвеликих і надзвичайно малих величин. Така гординя…
Тарас Прохасько