Найбільшою проблемою сучасної України є зовсім не Янукович як такий. Не організоване бандитське угрупування, яке перебуває при владі. Не економічна і демографічна кризи. Навіть не питання екології, авторитаризму і корупції.
Найбільша проблема України є наразі неможливою до вирішення, бо вона надзвичайно демократична. Тобто, є породженням доброї волі більшості населення України (і президент, і усе організоване злочинне угрупування, і навіть академія наук є носіями і виявами тієї доброї волі).
Ця добра воля полягає у визнанні переважною більшістю народу якогось особливого типу стосунків між Україною і Росією. У визнанні того, що Росія – це принаймні чомусь ближнє зарубіжжя (навіть значно ближчі Польща і Словаччина підпадають під якусь іншу категорію). Незважаючи на те, що тепер уже практично кожен мешканець України знає, що Україна – не Росія. Незважаючи також на те, що українці навчилися своїх російськомовних співгромадян сприймати як складову своєї країни, а російськомовні українські громадяни навчилися інтереси своєї країни відрізняти від того, чим живе Росія.
Але якась несвідома відсутність дистанції все ж притаманна навіть більшості навіть націоналістів навіть з крайнього заходу України.
Росія дивним чином не перестає бути присутньою на щоденному рівні. Новини з Росії сприймаються ближче, ніж новини з Угорщини чи Молдавії. Віра у якусь генетичну спорідненість помножена на зрозумілість мови робить російське кіно, музику і літературу незаперечною частиною світової культури, яка промовляє просто і доступно. Навіть серед людей інтелігентніших прижився міф про велику російську культуру як щось таке, що повинно бути зрозумілим і помічним. Як щось невід»ємне.
Тому нема чого дивуватися, що стає все гірше. Нема чому дивуватися, що так звана українська перемога – навіть після спалаху такої сили, навіть після настільки вагомого уроку – приречена бути відтермінованою на довший час.
І всі ці розрахунки і емоції, все це почуття прив»язаності і родинності, оце постійне пам»ятання про Росію, яка поруч, яка близько, з якою так важливо співіснувати, -- все це є тим летальним геном, який (іноді навіть без видимих і осмислених причин) програмує тільки самознищення і смерть.
Загроза знищення полягає не у тому, що десь є Росія, а в тому, що у свідомості більшості вона дуже близько і ця близькість має першорядне значення. Тому ця загроза буде руйнувати усі найпрекрасніші речі в Україні доти, доки не вдасться досягнути ігнорації ілюзії родинності з Росією.
На таке треба чекати ще довго, але без цього нічого не вдасться.