Банкова взяла низький силовий старт. У повітрі витає присмак крові. Над парламентом промальовуються грати. Але це не кінець країни – це ва-банк режиму. Виклик кинуто країні й цивілізованому світові. Але це – ультиматум Богові.
Зброя бичів Божих очевидна – гопники у військовій формі і в спортивних костюмах. Режим судомно шукає препаратів для продовження агонії. Наразі знайшли лише одну терапію – метод сокири. Але прихована зброя не тітушки і не «беркут».
Допоміжна надія сантехніків Банкової – перевести послідовну ненависть до режиму в істерику. Плодити різні сортирні одкровення. Рясно все всіяти відчаєм, мовляв опозиція розколота й зрадлива. А на перший фланг висунути усіляку допо-калашну нечисть, - провокуючи на симетричну відповідь.
Владні мольфари прагнуть подати майданних європейців чорносотенцями, чи терористами. Перетворити мирні протести у локальні погроми. Протест мільйонів – у самотній танець із шаблями, й придушити спецназом.
Навіть з че геварами поліційна боротьба елементарна – з країною у форматі Майдану боротьба марна. Тому режим викликає духа війни, немовби благаючи: «дайте шанс розвернутись плану «Антитерор».
Тисячу хуліганів можна розігнати «беркутом», але боротьба навіть з одним Мирославом Мариновичем для режиму програшна. Голос розуму загрозливіший від голосу ненависті. Тому режим атакує не кишенькових фашистиків, а того самого Портнікова. Голос Мартіна Лютера Кінга страшніший за викрики Басаєва, особливо якщо промовляє ціла країна.
Тому-то й спробували пострашити УГКЦ. Голос Церкви страшніший від усіх камлань про «смерть на палі». Проти Церкви режим безсилий, – її не залякати і не купити.
Якось мій приятель-священик розповів історію про спробу бандитського «наїзду» на нього – сусідньому кабаку заважало літургійне життя. Священик лаконічно пояснив бандитам: «я вас не боюсь. Натомість є чого боятись вам». І пішов, завершивши розмову. Іншого разу бандити запропонували йому чималу суму «на храм». Отець пояснив, що не може прийняти цих грошей. І що режим може вдіяти з такою церквою!? І з країною, що сповідує подібні вартості?! Арештовувати дітей?! Розбивати голови священикам?! Але ж і це не допоможе.
Греко-католицький священик Омелян Ковч у часи ІІ світової масово вихрещував юдеїв, які сподівались вберегтися від Голокосту. Попри нацистські погрози він не пішов на компроміс з емісарами пекла. «Я не можу хитрувати: я виконував і буду виконувати свої священичі обов’язки», - задекларував він. Отця Ковча замучили у концтаборі Майданек. У передсмертній записці, яку він передав на волю, були рядки:
«Крім Неба, це єдине місце, в якому бажав би я бути. Ми тут усі рівні – поляки, євреї, росіяни чи естонці... Зараз я тут єдиний священик. Не уявляю собі, що вони робили б без мене. Тут я бачу Бога – Бога, який є однаковий для нас, без огляду на наші релігійні різниці. Може, наші церкви різняться між собою, але в усіх них царює той же Всемогутній Бог. Коли я відправляю Літургію, всі вони моляться. Моляться різними мовами – але чи Бог не розуміє всіх мов? Умирають по-різному, і я помагаю їм пройти цей міст… Моліться за творців цього табору та цієї системи. Вони потребують ваших молитов...»