Офіційно-напівофіційна зустріч Донецького міського голови Олександра Лук'янченка з дипломатами Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні за «зачиненими дверима» деяким чином вийшла за шпаринки цих самих дверей. По-перше, як стало відомо Еспресо ТВ, мова йшла про «неадекватність» несподівано захворілого Януковича, останні «пожежні» рішення якого явно не вписуються в канву мирного «врегулювання політичного протистояння в Україні». По-друге, говорилося про загрозу «нагнітання конфлікту» з боку «яструбів війни», які «відтіснили президента від впливу на процеси в країні» та «використовують його як засіб зовнішнього впливу на дестабілізацію суспільного примирення». По-третє, мова велася про «відсічення» впливових осіб правлячої партії на державотворчі процеси.
Питання, чому західні емісари вирішили вести подібні розмови саме з мером Донецька, а, наприклад, не з губернатором Донеччини Андрієм Шишацьким, який, окрім того, що має вищу адміністративну посаду і вважається висуванцем впливового олігарха Ріната Ахметова, ще й є безпосереднім партійним керівником Лукьянченка (Шишацький віднедавна – голова Донецької обласної організації Партії регіонів, а мер обласного центру – лише очолює міську структуру ПР), знову повертають до «по-перше», «по-друге» і так далі.
По-перше, західні експерти, виховані на демократичній догматиці, вважають, що у вибраного громадою мера більше можливостей самостійного вибору, ніж у губернатора, призначеного тим самим Януковичем і змушеним лавірувати між сцилою тугого гаманця Ахметова та харибдою посадових обов’язків перед Банковою. По-друге, Лукьянченко, на відміну від Шишацького, не істерив з приводу міфічних зальотних «бандерівців», які намагаються штурмувати органи влади на Донеччині, та не створював гопотно-козацьких дружин для захисту «трудового Донбасу», а делікатно заявив, що влада Донецька за підтримки правоохоронців цілком впорається з даною проблемою, якщо вона дійсно виникне.
На відміну від Шишацького, Лук'янченко також не займався організацією «шахтарських штурмових бригад» на захист місцевого «білого дому» і безпосередньо не відправляв донецьких гірників в ролі «тітушок» на столичний Антимайдан. Команди про це ще два тижні тому почали надходити директорам шахт регіону від відповідних управлінь облдержадміністрації та Міненерговугілля. Однак, чомусь відправлені на «святу справу» гірники поки що не поспішали вступати в «бій кровавий» за інтереси «рідної влади».
І це цілком зрозуміло. «Відзначили другу річницю, як в нашому об’єднанні практично припинено відвантаження вугілля, перебиваємося як можемо, - бідкається один з лідерів незалежної профспілки гірників ДП «Красноармійськвугілля». – Грошей ледве-ледве вистачає на сплату податків. Ніхто – ні міністерство, ні влада - нашими проблемами не переймаються. Напередодні Нового року держказначейство чи не як подарунок під ялинку нарешті відкрило наші ж рахунки, щоб ми змогли погасити людям двомісячні борги по зарплаті».
Вже кінець січня – початок лютого, але на переважній більшості державних шахт ще навіть і не починали нараховувати зарплати. Бо з нічого. Керівництво вугледобувних підприємств пояснює шахтарям, що їхні гроші з’їв столичний Майдан і пропонує, а іноді і примушує гірників організовано відправлятися на пошуки своїх грошей на Антимайдан. Багато хто не вірить в подібну маячню, але погоджується їхати, бо треба годувати сім’ю. Наприклад, гірникам з ДП «Красноармійськвугілля» за добу в ролі «тітушок» обіцяють від 200 до 300 гривень. І все це при тому, що щедрий уряд «регіоналів» та парламентська більшість 16 січня в ручному режимі відвалили від бюджетного пирога вугільникам досі небачених 16,5 млрд. грн. Але…
«Як і минулого року жодна копійка з цих міл’ярдів безпосередньо до гірників не дійде», - впевнений голова Незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко. За словами профлідера, в 2012 році приватні компанії «наварили» 28 млрд. грн. (!!!) на так званих державних вугільних торгах. Минулого року ця цифра була не набагато меншою. Більша частина цих коштів – фактично вимиті обігові кошти самих державних шахт. Ось чому шахтарям тепер нічим платити зарплатню. Тим більше, коли державні вуглевидобувні підприємства через ці торги примушують за завищеними цінами купувати у приватників вугілля з «копанок», а самі вони не знають, що робити з власною продукцією.
Отже, війна війною, а обід за розкладом. Думається, про подібні речі Лук'янченко американцям не розповідав. І не тому, що не знає, а тому, що в його місті подібні речі не в дивовижу. Нехай і в значно менших масштабах. Як кажуть поляки, у кожної файної пані є власна комаха. А раз так, то спроба американських дипломатів достукатися до совісті поміркованих «регіоналів» є абсолютно марною.