Після захисників Майдану «тітушки» стали другою за популярністю групою учасників нинішніх політичних подій в Україні, обійшовши на віражі владу, опозицію і навіть «Беркут». Як не дивно, але в нинішньому протистоянні на донецькій арені «тітушки» активно засвітилися лише наприкінці січня поточного року. Тобто, значно пізніше, ніж ці бойовики з’явилися в столиці.
Поштовхом стали події з захопленням адміністративних споруд в регіонах. З переляку губернатор Донеччини Андрій Шишацький навіть оголосив своєрідний «комсомольський набір» на захист «трудового Донбасу» від спроб «західних заїжджих емісарів» захопити владу в регіоні. Очільник ОДА стверджував, що споруду місцевої облдержадміністрації збираються захопити революційно налаштовані «700 львівських фашистів». Тут же були мобілізовані та виставлені на «рубежі захисту донбаських інтересів», тобто влади, бойові дружини шахтарів, інтернаціоналістів-афганців та козачків з так званого Донського козацтва, яке свого часу присягало на вірність Путіну. Останні навіть вимагали від донецької влади надати їм право патрулювати вулиці як мінімум з холодною зброєю. Більш за все засланим козачкам зі сходу хотілося ловити «західних шпіонів» на основі того, що ті розмовляють українською мовою, або на «диалекте, который не свойственен для жителей Донбасса». Дійшло до того, що донецькі «тітушки» навіть провели власну прес-конференцію, на якій заявили, що дадуть «достойный отпор» всім тим, хто зазіхає на місцеву владу, чи намагається заважати їм «будувати демократичний Донбасс».
Вражає, що весь цей провладний ідеологічний маразм мав успіх. Значна частина місцевого населення почала говорити про наступ «фашистів-бандерівців», які «будуть відрізати язики, якщо хтось не буде знати української мови». Тому і не дивно, що ідеї Шишацького знайшли підтримку не тільки серед пересічного населення, але й серед чиновництва. Наприклад, секретар Донецької міськради Сергій Богачов, який на цій посаді замінив одіозного українофоба Миколу Левченка, не приховує, що взявся цементувати донецький заслон ідеям «західноукраїнського фашизму».
Минулої суботи керована ним масовка напала на організований опозицією мітинг під стінами обласної прокуратури. Як з гордістю заявив сам Богачов, в авангарді протесту проти політичних опонентів були саме шахтарі, яким набридло, що чужинці вирішують їхню долю. В той же час, незалежні профспілки гірників виступили категорично проти того, щоб шахтарів використовували в будь-яких політичних ігрищах.
Так лідер НПГ Донбасу Микола Волинко заявив Еспресо.TV, що відтепер в ролі гірників на проурядових антимайданах виступають «тітушки». «Так було і в суботу біля облпрокуратури. Всі вони, так звані шахтарі, були в новеньких касках, котрі носять лише інженерно-технічні працівники, - завіряє Волинко. – Ці ряжені «тітушки», а, скоріш за все, молоді «пєтушки», не змогли назвати ні підприємств, які вони представляють, ні відповісти на питання, якою саме працею кожен з них займається під землею. Руки їхні явно ніколи нічого важче за стакан не піднімали. Ці липові «гірнички» не володіли елементарною вугільною технічною термінологією, абсолютно не розуміли прийнятного серед шахтарів специфічного сленгу. В той же час, вони, на відміну від дійсних гірників, які поважають себе та оточуючих, направо та наліво поливали всіх матюччям».
Волинко стверджує, що в Донецьку організатором усіх скандальних антимайданів є Богачов, який саме таким чином намагається вибудувати собі піар на майбутніх виборах мера шахтарської столиці і натякнув, що «реальні шахтарі подібних авантюристів в міські голови не пропустять».
При цьому, самозахисна витівка губернатора Шишацького, зробила з ним злий жарт. По-перше, він сам відкрив «скриню Пандори». По-друге, самі «регіонали», відчувши слабину вертикалі влади, «уфігачили» рідний їм сепаратизм у вигляді хоча б дискусії про корисність федералізму. Так на організованому Шишацьким такому собі «засіданні регіональної ради з питань взаємодії місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоуправління» в піку його унітарній риториці народний депутат-однопартієць губернатора та мерів Микола Левченко відкрито заявив, що країну спасе лише її федералізація.
Дивує інше. Чому, наприклад у Шишацького та Левченко - ставлеників практично одного і того ж клану – Ахметова та Колеснікова – виникла неприйнятна раніше відкрита дискусія щодо одного з ключових питань державотворення? Очевидно, тому, що в умовах, коли «горить хата», тобто валиться вчорашня дисциплінарна вертикаль партії та влади, кожен сприймає це як сигнал до самозбереження. Той же Богачов усвідомив, що не рекомендації Партії регіонів просунуть його у мери Донецька, а власна гра, розрахована на переляканого міщанина. Інакше важко зрозуміти, чому він ще в грудні говорив, що спасіння України в Евросоюзі, а вже в січні заявив, що тільки Митний союз та федералізація країни – єдиний вихід з кризової ситуації. Щоправда, деякі донецькі експерти стверджують, що флюгерність Левченка та Богачова і пов’язана з вибором їхнього безпосереднього шефа Бориса Колеснікова. Залишилося лише почути самого Бориса Вікторовича і порівняти його висловлювання з ідеями «Українського вибору».