Через декілька годин після того, як 20 березня Управління Державного департаменту США по контролю за іноземними інвестиціям OFAC вирішило включити до списку на санкції «швейцарця» Генадія Тимченко, останній відразу заявив про те, що продає 44% акцій швейцарсько-кіпрської компанії Gunvor Ltd.
Уродженець Вірменії Тимченко в 1999-2007 роки був найбагатшою людиною Фінляндії, потім став громадянином Швейцарії та з незрозумілих причин став зараховуватися російським журналом Forbes як володар 12-го місця в рейтингу приватних інвестор РФ з капіталом, який обраховувався 2013 року сумою $9,4млрд. У якості покупця пакету акцій Тимченка названий громадянин Швеції Тьорнборн Торнквіст. До нинішньої купівлі акцій Тимченка йому належав аналогічний пакет 44% акцій. Ще 12% належить менеджменту. Вартість нинішнього продажу, пов’язаного із санкціями США, не називається – це є недоречним, оскільки на відміну від більшості світових нафтотрейдерів, Gunvor Ltd є непублічною компанією, яка не котує свої акції на фондових біржах, і у зв’язку з цим не публікує своєї детальної звітності.
Обсяг операцій компанії за 2013 рік перевищив $70 млрд. Російські експерти, які традиційно ігнорують статистику компаній-нафтотрейдерів Близького Сходу, називають Gunvor третім за обсягом світовим торговцем нафтою. На їх погляд, він поступається тільки швейцарським публічним акціонерним товариствам Glencore Inc. та Vitol Inc. До лавиноподібного зростання обсягів операцій Gunvor, що стався у 2001-2005 роки, підприємства цих корпорацій цілковито домінування в обслуговуванні експорту сирої нафти з Росії разом з американською Fibro та японською Mitsui. Витіснення цих міжнародних трейдерів з російського ринку, та поява на ньому нового лідера у особі Gunvor повязувалося із поглибленням диктатури Володимира Путіна. Під час цього поглиблення він провів експропріацію другої в ті часи по могутності російської нафтокомпанії ЮКОС, заарештувавши її менеджмент. За рахунок активів знищеного ЮКОСу було посилено держкомпанію «Роснєфть», більшість експортних потоків якої було покладено на Gunvor, яка до цього обслуговувала лише петербургську нафтокомпанію «Сургунафтогаз». Коли фаворитизм Gunvor на російському ринку став неминучий, голова «Роснєфті» Ігор Сєчін та Дмитро Медвєдев стали вимагати від Gunvor мотивування її монополізму, натякаючи, що треба не лише ділити ринок з «Лукойл», але й залишити місце для інших, щоб галузь зростала та залучала нових незалежних інвесторів. Без залучення останніх, видобуток нафти в Росії може суттєво скоротитися.
Замість намірів ділитися та допускати на ринок нових гравців, група компаній Тимченко в 2009-11 роки почала показувати, що вона варта свого статусу, та здатна на дві нові амбіції, які будуть варті уваги Путіна. Перша з них – це купівля компанією Gunvor НПЗ в державах ЄС, щоб мотивувати продовження монополізму саме цієї компанії на ринку російського експорту нафти. І друга амбіція – це наміри Тимченка допомогти «Газпрому» в адаптуванні до антимонопольного законодавства ЄС. Мета цих намірів полягає в тому, щоб рукам групиGunvor врятувати газову монополію від зростаючої конкуренції з боку компаній-експортерів газу Норвегії, Ірану, Азербайджану, Алжиру, Лівії та Катару. Путіну до останнього часу, такі наміри Тимченко були дуже до в подоби. В рамках останніх зусиль, Тимченко встановив контроль над другим за вагою виробником газу в РФ, компанією «Новатек». Задля того, щоб «Газпром» побачив мотив для допуску «Новатеку» до газопроводів, Тимченко почав вкладати частину виручки від експорту нафти у викуповування акцій найбільш витратних дочірніх підприємств «Газпрому», нафто-газохімічної «СІБУР» та будівельної «Стройтрангсаз». На момент прийняття санкцій США, компанії Тимченка, в тому числі VolgaGroup, володіли відповідно, вже 79% та 34% акцій останніх. Це дозволяло їм сподіватися на те, що «Газпром», з одного боку, допустить «Новатек» та інші компанії Тимченка до експортної «газової труби», а Європа, з іншого боку, впевниться, що компанії групи Gunvor можуть стати російськими конкурентами російського «Газпрому».
Нинішні санкції США проти Тимченко, попри його спроби скинути в Швецію свою долю в Gunvor, обіцяють повністю зламали подібну перспективу. По-перше, всі, без виключення, раніше придбані ним у Європі НПЗ тепер треба буде терміново продавати за несприятливих обставин. Вони полягають в тому, що покупців на європейському ринку нафтопереробки дуже мало. Він знаходиться в глухій кризі, і ціни за заводи обіцяють бути мізерними. По-друге, Тимченко не встиг продати свої акції «Стройтрансгазу», який, серед іншого, веде будівництво газопроводу «Южный Поток». Це обіцяє суцільну трагедію, бо ЄС паралельно вирішив призупинити це будівництво, попри те, що воно ще недавно вважалось дуже цікавим для корпорацій ENI, EDF та Туреччини. Нинішнє розповсюдження на «Стройтрансгаз» та Тимченко санкцій США додасть Брюсселю впевненості у правильності та довгостроковості такого рішення. Бо навіть якщо ЄС, з якоїсь причини, передумає та розморозить цей проект, роль «Газпрому» та Тимченка в ньому буде відразу фінансово заблоковано. Який підсумок? Вже збудовані частини газопроводу можуть стати майном європейським корпорацій в якості погашення раніше обіцяних, але не виконаних «Газпромом» контрактних зобов’язань.
Перераховані вище перспективи розпродажу європейських НПЗ та недобудованого «Южного Потоку» – це далеко не всі фатальні наслідки, які чекають на Тимченка у разі збереження санкцій. Найбільш трагічні події можуть спіткати Тимченка в середині Росії, а не за її межами. Адже послаблення позицій Тимченко та фіаско його перелічених вище багаторічних зусиль з радістю зустрінуть, як мінімум, двоє -- голова «Газпрому» Олексій Міллер, та куратор всього російського ПЄК та голова «Роснєфті» Ігор Сєчін. Вони, з незрозумілих причин, поки що в списку санкцій США не фігурують (ЄС, на відміну від Вашингтону, неодноразово обіцяв ввести санкції проти цих двох осіб, але так і не здійснив обіцяне). Цілком можливо, така милість Вашингтону торкнулася гаманців цих двох менеджерів виключно з тактичних міркувань.
«Роснєфть», наприклад, обіцяє влітку 2014 нарешті запустити другий за потужністю в Україні НПЗ. А від «Газпрому» Україна критично залежить в транзиті та імпорті газу. Але, можливо, стримана поведінка двох компаній зміниться і тактичне помилування їх керівництва від санкцій буде скасовано. Що стосується стратегії, то нагадаємо, що Міллєр та Сєчін, на відміну від Тимченка, є твердими прибічниками монопольного принципу розвитку російської нафтогазової промисловості. А саме цей принцип гарантує зростання дефіциту інвестицій у галузь, уповільнює відкриття нових великих родовищ, та обіцяє прискорити падіння видобутку російської нафти та газу. На них, як відомо, базується більшість російських валютних доходів. З огляду на таку мету, одних фінансистів Володимира Путіна у ході подальшого розширення санкцій треба обмежувати, а інших, навпаки, заохочувати, ба навіть виписувати премії та гранти за консерватизм, збільшення монополізму та непохитну віру в вічне життя імператора.