Капкан, який поставив собі Путін
Володимир Путін прийняв Соломонове рішення – газ в Україну буде йти, але Україна може його брати рівно стільки, скільки заплатить. При цьому Медведєв заявив, що ми винні 16,6 мільярдів доларів, і це при тому, що два тижні тому той самий Медведєв озвучував цифру майже 2 млрд. доларів. Україна заявила, що відбір газу припиняє, а ціну в майже 500 доларів визнає незаконною і збирається позиватися до Стокгольмського суду. Це, якщо коротко описати, що відбувається в нових газових реаліях України та «Газпрому».
Власне, головне питання сьогоднішнього дня – як себе будуть далі поводити «Газпром» і «Нафтогаз». Але, перш ніж дати відповідь на це питання, треба зробити невеликий історичний екскурс. Запустивши «Північний потік» та розширивши потужність газопроводу Ямал-Західна-Європа, Кремль свого часу зробив сам собі медвежу послугу – європейські споживачі завдяки цим російським зусиллям отримали майже реальну можливість постачати зайві обсяги газу до західних кордонів України у випадку, якщо вона зазнає чергової блокади з боку РФ. За кілька років після запуску вищевказаних транзитних потужностей, реверс газових поставок позбувся будь-яких судових ризиків завдяки Третьому Енергопакету ЄС, в рамках реалізації якого більшість країн Сходу та Центру Європи побудували транскордонні газогони-перемички. Газ, який йде по одній з ниток газопроводів, постачається в західному напрямку, завдяки цим інтерконнекторам може повертатися назад, щоб наповнювати другу, напівпорожню, як правило, трубопровідну нитку.
Сьогодні вже стає зрозуміло, що, завдяки Угорщині, Польщі та в найближчій перспективі Словаччині Україна наростить постачання реверсу до обсягів в 8-10 млрд. куб м. Це, в свою чергу, дозволить зменшити російський імпорт на адресу державного «Нафтогазу України» у 2014 році до обсягу, максимум, в 10-16млрд куб м., мінімум, 10 млрд. куб м. і менше. Половина такого орієнтовного мінімуму може прийтися на цілі, без досягнення яких російський «Газпром» не може обійтися навіть за умови багатотижневої блокади. Це буферний газ, газ для живлення газокомпресорів, та сезонна закачка в ПХГ. Але ж звідки ж візьмуться всі інші потрібні Україні обсяги імпорту, які, за виключенням реверсу в 8-10млрд куб м, складають щонайменше, 34-35млрд куб м?
Коломойський має поділитися і відібрати все собі
Вірогідно, головним додатковим ресурсом може стати більше 8 млрд. куб м газу, що зберігається «Нафтогазом України» в ПХГ, на які багато років в різних судах претендує «Укрнафта» губернатора Ігоря Коломойського. В нього буде шанс окупити свій продуктивний патріотизм, виявлений під час зовнішньої агресії проти Батьківщини. Те, що Коломойський в такому випадку відсудить у «Нафтогазу України» обсяги, які 2013 року ця держкомпанія придбала під кредити банків групи «Газпром», можна не сумніватися. Але, головним є те, що у випадку блокади, на внутрішній ринок потрапить додатковий ресурс.
Фірташ придумав, як домовитися з американським судом
Другим за вірогідністю реалізації може стати ресурс майбутніх розпорядників офшорної компанії GDF, яка законтрактувала у «Газпрому» на 2014 рік більше 7 млрд. куб м газу. Це ресурс для азотних комбінатів та споріднених з ними ТЕЦ. Як поведе себе Фірташ з цим ресурсом за умови блокади-2014? Нікому не відомо. Бо є нюанс. Він полягає в рості ймовірності зміни власників GDF з групи компаній Дмитра Фірташа на компанії групи «громадян Великої Британії». Вірогідність ця почала зростати після того, як ФБР почало домагатися його екстрадиції. Якщо американське правосуддя вже на перших судових слуханнях доведе, що він здобув активи злочинним шляхом, Фірташ потрапить під загрозою тотального арешту рахунків, і буде змушений переписати всі свої активи, або їхню більшу частину, на громадян Великої Британії або британських колоній. На кого орієнтуватимуться ці британці – на «Газпром», чи навпаки, воюватимуть проти нього, наразі до кінця не зрозуміло. З одного боку всі свої головні хімічні активи він купив на кредитні кошти «Газпромбанку». З іншої, аналізуючи останні дії Фірташа, можна сказати, що він буде пробувати шантажувати Україну, щоб по максимуму домогтися прихильності американської Феміди. Тому, як будуть розвиватися події по Фірташу поки незрозуміло.
Що має зробити український уряд
В цілому, вищевказані 15 млрд. куб м – це найбільш колоритні перспективні інструменти спротиву Києва проти дуже ймовірної блокади газового постачання. Набагато більш реальним є максимальна європейська та американська підтримка зусиль українського уряду по збільшенню обсягів закупівель за реверсом. Але навіть, якщо вслід за Словаччиною уряд США допоможе Україні прискорити Румунію та Молдову у будівництві та розширенні існуючих інтерконнекторів, щоб збільшити потужності реверсу до 16млрд куб м та більше на рік, цей процес може затягнутися занадто довго. Аж до зимових опалювальних періодів 2015 року, тобто до часу, найбільш ефективного для блокуючої сторони. Власне, від темпів вирішення цього питання, залежить майбутнє не лише України, але й, перш за все, самого «Газпрому». Вперше за багато років у нас є виграшна позиція в переговорах з росіянами. Наш визнаний борг складає не більше двох мільярдів, що не так і багато для такої країни, як Україна. У нас є час і можливості довго і нудно вести безрезультатні переговори. Якщо США і ЄС дотиснуть Словаччину, щоб та прискорила процес початку реверсних поставок в Україну, позиції «Газпрому» будуть слабшати з кожним днем. Тому, головне для України сьогодні – не поспішати. Ми маємо витримати довгу паузу, під час якої мають йти нудні переговори. При чому вже зараз зрозуміло, що вони йтимуть не в двосторонньому форматі, а в форматі Україна, РФ, США, ЄС.