Ця країна, яка володіє найбільшими доведеними запасами газу, заявила, що готова постачати своє «блакитне паливо» до Європи. Про це Еспресо.TV вже повідомляло.
Таким чином Іран прагне, з одного боку, натиснути на Росію (з якою в Тегерану свої старі рахунки), з іншого – нарешті пробити міжнародну блокаду і почати будувати стосунки з Євросоюзом: привести в країну інвесторів, налагодити міжнародну торгівлю тощо. А при вдалому збігу обставин можна досягти поступу й на обох напрямках.
У країнах ЄС, яким набридли витребеньки «Газпрому», напевне що зраділи такій заяві Ірану. Однак тут постає питання – як доправити іранський газ до країн Європи. А з цим є певні проблеми.
Презентований у 2004 році проект газопроводу Nabucco передбачав прокачку іранського газу з району Перської затоки через Туреччину в Болгарію, Румунію й далі – на Будапешт і Відень. Однак у 2006 році через конфлікт навколо іранської ядерної програми було вирішено змінити проект так, щоб мати можливість постачати газ із Туркменістану, Узбекистану й Азербайджану.
Зрештою, проект Nabucco так і не почали будувати через його постійну дорожнечу та лобіювання альтернативного проекту («Південний потік») з боку Росії.
Натомість, як повідомив ще наприкінці минулого року міністр енергетики та природних ресурсів Туреччини Танер Йилдиз, Іран збирається побудувати власний газопровід для транспортування газу в Європу. За словами Йилдиза, імпортувати іранський газ вже планують 5 європейських країн.
Що ж, споживачів на свій газ Іран знайде швидко. Але у нього на меті – не лише торгівля енергоносіями.
Насамперед у Тегерані хочуть покращити стосунки з країнами Заходу. Якщо ЄС зреагує на його пропозиції позитивно та пришле в Іран емісарів-інвесторів, це означатиме його легітимізацію на міжнародній арені. Натомість санкції будуть поступово зменшувати.
Це суттєво посилить позицію Ірану на наступних перемовинах із «шісткою» («ядерні» країни-посередники Росія, США, Великобританія, Франція, Німеччина та Китай) стосовно згортання іранської ядерної програми, через яку впродовж останніх 10 років власне і було організовано міжнародну ізоляцію Ірану. А також дозволить цілком по-іншому будувати діалог з Москвою.
Прив’язка Ірану до Росії залишається досить сильною – це тривалі поставки російської (радянської) зброї та літаків, іншого військового обладнання. Добудувавши АЕС в Бушері, «Росатом» присадив іранців на свої послуги і ядерне пальне.
Також Росії важливо тримати Іран в стані «недокраїни» з обмеженими міжнародними можливостями, оскільки це – прямий конкурент на світовому ринку енергоносіїв, з величезними запасами нафти (III місце в світі за запасами) і газу (II місце).
Але Росію зараз заганяють у кут санкціями з усіх сторін. Тож Іран може спробувати скористатися шансом і зміцнити своє геополітичне становище (а заодно й збільшити пропозицію нафти та газу на світових ринках).