Чому українські військові не воюють

Менше за все я хотів би виправдовувати те, що сталося вчора в Краматорську, коли було здано шість БМП, а озброєні військові здалися групці терористів. Це – боягузство і, можливо, навіть, зрада. Проте, ми маємо максимально швидко пройти етап створення армії майже з нуля. А тому, хотілося б назвати кілька глобальних комплексів, які доведеться долати не лише армії, але й суспільству взагалі. Бо на війні не буває тих, хто все споглядає збоку.
 
1.     Ми не звикли вбивати. За винятком кривавих бандитських розборок ми ніколи нікого не вбивали. Звичка вбивати і спокійно дивитися на трупи, відірвані кінцівки і всі інші кошмари у нас відсутня. В голові кожного (не тільки військового) має бути чіткий вимикач «ворог – не ворог». Поки його просто немає.

2.     Ми прикриваємося красивими словами про те, що це наші громадяни. Поняття зрадник поки не існує в масовій свідомості. Формула «Зрадник = ворог» попросту відсутня в масовій свідомості. Поки вона не з’явиться, а без  роботи ЗМІ це неможливо, доти армія не буде воювати.

3.     Ми живемо в міфі, що все це якось розсмокчиться. Це брехня. Ми починаємо будувати країну майже з чистого аркуша. А тому, треба для себе чітко зрозуміти, що все те, як ми жили до цього – це всього лише історична пам’ять і досвід. Зараз все починається майже спочатку. Ми це пережили в лайт-варіанті в 1991 році. Зараз все буде набагато жорсткіше.

Війна розпочалася. І вона триватиме, на жаль, доти доки не утвориться держава Україна, або такої держави просто не стане.