Нагадаємо, голову місцевого «Громадського сектору» Олексія Біду та активістку організації Анну Мокроусову сепаратисти захопили 3 травня біля військового комісаріату Луганська. Їх силоміць заштовхали у машину ВАЗ 2101 («Копійка») з номерами ГН 0382.
Яким чином Ви потрапили до будівлі СБУ?
- Я була з Олексієм Бідою. Він один з організаторів мітингу «За єдину Україну и член громадського сектору Луганська. Ми поїхали під заблокований на той момент військкомат, щоб висвітлити в Інтернеті, що саме там відбувається. Там нас впізнали і затримали проросійські налаштовані громадяни. Вони привели нас в будівлю СБУ і розвели по окремих кімнатах. Наскільки я знаю, Олексія били, мені погрожували зброєю, але фізичного впливу ніякого не застосовували. Всі їхні дії були так би мовити "галантними", окрім приставлення до голови пістолета і погроз.
Люди, які на Вас показали, Вас знали в обличчя, чи за вами велося стеження?
- Ні, за нами не було стеження. Луганськ – невелике місто, і за великим рахунком всіх активістів знають в обличчя. Впізнали Олексія Біду і мене взяли із ним. В наших телефонах були всі контакти.
Скільки годин Ви знаходилися в будівлі СБУ?
- Приблизно о 16.00 вечора нас захопили і о 14.00 наступного дня випустили. Майже добу.
Олексія теж випустили?
- Так нас випустили вдвох з Олексієм. Ми разом із ним вийшли з будівлі. Коментарів він не давав, але я знаю, що його били.
Чи залишилися ще заручники в будівлі СБУ?
- Там є ще два заручники. Це Темур Юлдашев (ми його не бачили, але знаємо, що він там). І на нашому поверсі знаходився ще один заручник, якийсь Кирил, вони називали його керівником «Правого сектору». Ми з ним не знайомі.
Скільки людей ви бачили в приміщенні СБУ? Хто ці люди?
- На тому поверсі, де я була, на мій погляд, знаходилося не менше 20 добре озброєних людей. В самій будівлі я не знаю, скільки людей. Це в основному українці, але були й росіяни - люди в військовій формі, які самі говорили, що вони росіяни.
Скільки росіян ви бачили?
- Тих, хто говорив, що вони росіяни було двоє. Був один із Одеси, один із них був із Західної України. Він сам про це говорив, і в нього була така красива українська мова. Я бачила, що зброї там величезна кількість: РПЗ, кулемети, дуже багато автоматів. Хоча це ні для кого й не секрет. Всі знають, що там дуже багато зброї. Зброї там більше ніж людей.
Що вас найбільше вразило в полоні?
- Була дуже неприємна ситуація, коли мені до голови приставили пістолет і примушували мене з мого телефону телефонувати іншим активістам, щоб призначити їм зустріч. Я, як могла, намагалася показати, що я в полоні. І я дуже вдячна нашим хлопцям, що, незважаючи на те, що в нас немає досвіду підпільних організацій, вони правильно зрозуміли те, що я говорила і не прийшли на зустріч. Хоча потім вони мені говорили, що спочатку не могли зрозуміти, що за нісенітниці я верзу. А потім, склавши факти, вони зрозуміли, що не варто йти на зустріч. Це був такий небезпечний момент, я вже казала, що в нас не було досвіду роботи в підпільних організаціях, ми про читали тільки в книжках, а тут ось.
Що збираєтесь робити далі? Не страшно повертатися додому?
- Я зараз в Києві, я вивезла свою дочку. Поки така складна атмосфера, мені б хотілося, щоб моя дитина була в Києві. Я планую повернутися в Луганськ після травневих свят, щоб допомагати організовувати там мітинги. Хоча зараз в цьому немає необхідності, бо, за великим рахунком, в Луганську зараз просто страшно. Там зараз військовий бєспрєдєл. Поки я була в приміщенні СБУ, під вікнами будівлі проросійськім активістам роздавали автомати під паспортні дані. Приходиш з паспортом – отримуєш автомат. Тому ситуація там досить складна.