Фрідмана в Київ запросив Фонд Пінчука. Але напередодні приїзду в New York Times він надрукував статтю, основна ідея якої полягала в тому, що Путін насправді набагато більше остерігається України, аніж США. "Майбутнє України є одним з викликів зовнішньої політики президента Обами, тому що воно буде визначати майбутнє не лише України, а й Росії", - вважає Фрідман. Але далі він робить висновок, з яким погодитися дуже хочеться, але зробити це непросто. Фрідман стверджує, що Путін намагається зробити все, щоб завадити проведенню виборів 25 травня. І це правда. Але далі "робота українців - вибрати гідну, достойну людину, яка буде працювати для забезпечення єдності їхньої країни і зачистить її від корупції".
Чи висуваємо ми саме ці вимоги до наших кандидатів у президенти? Наївний всезнаючий Фрідман, виділяючи саме ці два стовпи, які мають змінити Україну після президентських виборів, як у воду дивиться. Чи почули ми від когось з кандидатів в президенти про конкретні кроки, які зрозуміло пояснять, як об'єднати країну і зачистити її від корупції? Адже протистояти російській агресії не в стані пару сотень бійців "Альфи" і декілька сотень спецпризначенців МВС. Російська агресія сьогодні - це поки що не агресія танків і літаків, а агресія оманливих совкових цінностей, до яких такими слабими виявилися наші співгромадяни, втомлені від фінансової та духовної бідності, яку породила олігархічна держава. На цих же совкових цінностях побудована і російська автократія. Україна для росіян - частина цього єдиного потворного совкового тіла, головою якого вони себе вважають. Україна для більшості українців - це окреме тіло, яке вирвалося з нав'язливих обіймів несвободи і яке має перетворитися на рівноправного європейського красеня (ну, або красуню - кому що більше подобається). А правда десь посередині. І ми або втілимо мрію совкової частини російського та українського суспільств, або власну новітню українську мрію. Тому сьогодні тут у нас вирішується не лише наша доля, а й доля Росії. Потрібно мало - обрати президента, який (або яка) об'єднає країну і подолає корупцію.
Ви бачите таких? Вони пояснили, яким чином цього досягнуть? Не хочу бути суддею, тому переконаний, що час для таких пояснень ще існує. Об'єднання країни лежить у двох сферах: адміністративно-економічній і культурній. Про першу декілька разів говорив на засіданнях парламенту Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Але, здається, почутий не був. Про культурний і гуманітарний аспект не говорив навіть він. А культурний аспект - це не лише питання мовної політики, якою спекулюють усі, кому не лінь. Насправді, це можливість творчої реалізації та визнання в Україні талановитих людей з кожної області чи регіону, навіть незалежно від мови. Хоча ні, україномовна культура у широкому розумінні цього слова потребує значно глибшої підтримки, а іншомовна українська - популяризації. Варто було б знову сказати про українські серіали та фільми на УТ-1, якісну гуманітарну освіту, створення українських культурних центрів закордоном і ефективного іномовлення. Але ви про все це вже багато разів чули. І багато разів бачили, як створюємо ми, нібито замилюючи очі Заходу і собі, ерзаци суспільного мовлення, без найменшого розуміння, як його будувати, ерзаци іномовлення на супутниках, які поза Україною ніхто не дивиться, ерзаци українського кіно, кошти на яке розподіляються між невідомими шедеврами. Оскільки вони невідомі, то і невідомо, чи є вони шедеврами. А будувати державу, спираючись лише на мінімальне зменшення корупційних процесів, - ілюзія. Путін це чудово розуміє, і саме тому під тиском Заходу на президентські вибори погодиться. Небезпеки, описаної Фрідманом, поки не буде.
На зміну одним придворним олігархам прийдуть інші, хоча виживуть всі. А якщо так, то корупція нікуди не зникне - немає у політичному класі передумов для того, щоб так вважати. Звичайно, влада буде людянішою і конкурентнішою, аніж при Януковичу. Тому люди віддавали і віддають життя недаремно. Хоча ціна цього життя замала. Воно вартує докорінних змін, а не легкої корупційної демонополізації.
Мої львівські друзі, які працювали з митницею, після революції перестали платити там хабарі. Вдалося. Інші підприємці приїхали в Київ з простою ціллю - пояснити урядовцям, що у проектах, які Україна будує за кредитні кошти міжнародних банків, мають використовуватися українські комплектуючі. Вони самі жодного інтересу в цьому не мають. Просто не розуміють, чому за кредитні кошти, які віддаватимуть українці, будують наші інфраструктурні об'єкти індуси та іспанці. Люди самі починають змінювати життя і незабаром знайдуть політичні способи для таких змін. Революція середнього класу лише почалася. Поки що нею користуються олігархи і фінансовані ними псевдогромадські та люмпенські об'єднання. Але ця революція повинна відсунути на смітник історії до Януковича і цих діячів. Ну, може не так далеко. Просто примусити жити чесно та конкурентно. Інакше тут буде Росія, під якою б назвою не ховалася вона на наших територіях.