В Україні є корупція. Є боротьба з корупцією. І є корупція у боротьбі з корупцією та боротьба за боротьбу з нею.
Саме до таких висновків я прийшла на власному досвіді. Адже як тільки наша робоча група, утворена Адміністрацією Президента, почала піднімати гучні теми та розробляти механізми подолання корупції, виникла реакція як при розтурбованому осиному гнізді.
Незадоволені стали усі. Від громадських організацій, які роками переймалися корупцією в Україні, до державних службовців, які стільки ж співпрацювали з цією громадськістю.
Почали задаватися питання. Спочатку «А ви взагалі хто?», а згодом «А чому саме Ви?». І ЖОДНОГО разу жодний з критиків не запитав ЩО САМЕ ми робимо і ДЛЯ ЧОГО? Більше цікавлять персоналії.
Я ніколи в житті не була публічною особою. Мене не має в соцмережах. Я завжди працювала в закритому режимі, бо розповсюдження інформації суперечило б інтересам моїх клієнтів. Так, я приймала участь у мільярдних справах. Але завжди принципово залишалася за кадром. Як сказав один мій знайомий лікар: Ти знаєш, є лікарі, які беруть участь у міжнародних конференціях та симпозіумах, а є такі, що не мають на це часу. Я завжди була зайнята. І саме це зробило можливим нанести мені удар, який я не змогла утримати. Юристи, проти яких я вела ряд «дорогих» процесів, звинуватили мене у злочинах, в яких було звинувачено мого клієнта, та «вирубили» з процесів на кілька місяців шляхом штучно порушеної кримінальної справи. А оскільки про мою діяльність публічно не було відомо, «полірнули» брехливі обвинувачення брудним піаром, щоб виправдатися та підтримати тих, хто змушений був замовлення виконувати. І зробили це в Росії, де працювала навіть не я, а моя юридична фірма. Хоча в Росії як раз переслідування юристів є розповсюдженим. Вони, якщо йдуть проти системи, як правило закінчують з такими ж обвинуваченнями як в їхніх клієнтів. Цікаво, що така персоніфікована ненависть до мене була викликана як раз тим, що я почала доводити, що ці юристи порушують не тільки інтереси мого, але й свого клієнта. Чого коштує тільки прочавлена Портновим, який допомагав їм в Україні, Постанова апеляційного суду, за якою на підставі угоди, припиненою багато років тому, було забезпечено стягнення майна вартістю 120 мільйонів ЄВРО, і його швидко перекинуто на Панамський офшор за 800 тисяч гривень з відстроченням платежу? Браво хлопці! А те, що в мого колишнього чоловіка та його батьків (!), арештували все майно у кримінальній справі проти мого клієнта? І ці люди сьогодні з жахом дивляться, що я не просто повернулася. Я прийшла працювати до органів державної влади! І вони, мабуть зі свого власного світогляду, чекають що я от-от почну помсту! І швидко намагаються мене знову вивести з гри, в чому їм допомагають борці з корупцією, у монополію яких я втрутилася? Чесно? Я б могла помститися вже сьогодні. При цьому без будь-яких порушень закону з мого боку. Навіть навпаки. Бо їх як раз є в чому звинуватити. Але для мене це дуже мало. Я підхожу до цього питання як завжди: на системному та, вибачте, високому рівні. Як казав Козьма Прутков «Зри в корень». Тому я хочу змінити саму систему, яка дозволяє таке робити. Я долучилася до того, що сьогодні задекларовано найголовнішим завданням державної влади: до боротьби з корупцією. Адже саме вона робить можливим кидати за грати невинуватих. Саме вона забезпечує протизаконні судові рішення та замовні кримінальні справи. Саме вона руйнує наші життя. І ти не можеш протистояти системі, якщо ти її не зміниш.
Що ж до боротьби з корупцією, то ситуація з цим в Україні така ж, як і в усіх інших сферах. Є монопольні правила гри. І ніхто не хоче віддавати те, на чому будує своє існування багато років. Чомусь в мене не виникає ніяких розбіжностей з Тетяною Чорновол, яка прийшла на посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики з Майдану і розуміє, що корупція в Україні така, що місце в строю для боротьби з нею знайдеться усім. Головне, щоб було щире прагнення результату. Але є набагато більше інших. Це ті люди, які роками отримували іноземні гранти, літали на міжнародні семінари, отримували посади і монополізовували боротьбу з корупцією, чим зводили всі антикорупційні ініціативи нанівець. Це їм раптом не сподобалося, що я не ввожу в нормативні акти корупційні складові, на яких можна заробити. Це вони вже розписали для себе план життя на наступні декілька років, і раптом починається перерозподіл впливу на процеси.
Дійшли до того, що на Круглому столі, що відбувся в Адміністрації Президента у п’ятницю з метою як раз розпочати діалог З УСІМА, почалися закиди на тему: а Ви що взагалі розробляєте? А яке відношення до боротьби з корупцією має Президент? Чому не Верховна Рада, Чому не Мін’юст? А Олексій Хмара (Transparency International), не зважаючи на те, що його було запрошено до участі у розробці антикорупційної стратегії, і декілька разів підкреслено, що ця стратегія є начальним варіантом і ми маємо включити до неї всі корисні пропозиції, в тому числі від організації, яку він очолює, звернувся до ВО Президента з відкритим листом, щоб він не підписував антикорупційну стратегію, оскільки вона не погоджена з громадськістю. Критикував і Руслан Рябошапка – борець з корупцією номер один від Мін’юсту, першим рішенням якого на посаді заступника Міністра було ввести себе в комісію по представництву України за кордоном в GRECO. І який включив в Постанову про реалізацію арештованого майна замість погоджених на Кабміні держпідприємств - «торговельні підприємства» (будь-які), якими невдовзі мабуть опікуватиметься Мін’юст. І розповідав Міністру та мені про те, що це технічне зауваження і щось про конституційне право на торгівлю конфіскатом не залежно від форми власності підприємства. Цікаво де в нас в Конституції є таке конституційне право? І цікаво де ми будемо шукати ті приватні підприємства, що продадуть мільярдні активи Курченка? Не можу не іронізувати і над тим, як проводяться буквально наради з питання «Що робити з цими Чорновіл та Тищенко?».
Так, я шалено незручна! Бо мене неможливо купити, моє життя не залежить від того чи залишуся я завтра на посаді і головне я принципово, до нестями ненавиджу корупцію. Це вона стала причиною того, що я поїхала з країни, адже зрозуміла, що мій фаховий досвід нікому не потрібен! Достатньо мати можливість «заносити» хабарі в певні кабінети.
Отже сьогодні до мене почали йти ті, з ким я раніше працювала і просто «здавати» корупційні схеми, які працюють на бізнес Сім’ї досьогодні. І головне, що працюють при новій владі. І на неї. Незручно правда?
Відтак, я роблю те, що маю робити: звітую своєму клієнту – Державі в особі громадян Україні - про те, які складнощі виникають під час реалізації антикорупційних заходів. І хочу підкреслити, що монополія – це запорука зловживань в усіх сферах. В нас є Президент, який є гарантом національної безпеки та законності. І який обирається напряму громадянами Україні. Саме тому він має розробляти стратегічні плани щодо державної політики у боротьбі з корупцією. Визначати з чим і як боротися. Є Верховна Рада, яка, в тому числі на виконання стратегії Президента, має писати про це закони і має комітет боротьби з корупцією. Є Кабінет Міністрів України, який має Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики і який має стратегію Президента і закони Верховної Ради виконувати. І ніяка монополізація боротьби з корупцією не має відбуватися. І не можуть певні особи в ВР або Мін’юсті заявляти, що саме вони є державно уповноваженими боротися з корупцією. І більш ніхто. І громадські організації не повинні публічно ображатися, і казати, що якщо щось проходить без них, то це не погоджено з громадськістю. Бо ніхто не може бути найгромадськишим з представників громадськості.
Шановні! Боротися з корупцією треба разом! Але при цьому треба чітко розділити повноваження та, головне, встановити відповідальність, адже сьогодні в нас борються з корупцією усі, але за результати не відповідає ніхто. Тому давайте свої пропозиції: otys@apu.gov.ua. Будемо виконувати.
Олена Тищенко
Керівник Міжвідомчої робочої групи з питань антикорупційного законодавства