Слабошпицький: Неможливо отримати гроші на кіно з іншої країни, якщо не отримав зі своєї

- Про Вас так багато писали на минулому тижні, що Ви здобули нагороди Каннського фестивалю. Я так розумію, що це відбувалось в Каннах в межах фестивалю, але це якийсь спеціальний конкурс?

- Каннський фестиваль, як власне великий фестиваль, скаладається з різних секцій. Там, де дають каннські гілки, називається "Official selection", офіційний конкурс. Там, де малюють гілки на обкладинці, називається "Особливий погляд". Ще існують дві частини Каннського фестивалю, одна називається "Двотижневик режисерів", і друга називається "Тиждень критики" Каннського фестивалю. Це все називається офіційна паралельна секція Каннського фестивалю. От, власне, там ми і були.

Мене просили Ваші помічники принести диплом, то я його розгорну, щоб показати, як він виглядає. Вгорі гілка і внизу - підпис Жіля Жакоба. Якщо хтось стежить за Каннським фестивалем, Жіль Жакоб - дуже літня людина, напевно, він зараз є почесним президентом, але це такий бог Каннського фестивалю станом на сьогодні. То у мене диплом, підписаний цим Жілем Жакобом.

- Я так розумію, це з таких великих фестивалів не перший Ваш великий фестиваль, тому що і на Берлінале Ви були, і на Роттердамському фестивалі, який є одним з найбільших фестивалів незалежного кіно. У візитці до програми згадали, що якийсь час ми з Вами навіть разом працювали.

- Я пам'ятаю, як на ММЦ СТБ живий Гонгадзе ходив, ще Мар'яна Чорна була. Коли починалась "Магнолія-ТВ", пробували мої друзі робити програму кримінальної хроніки, і потім якось і вона не пішла, і я не пішов. Такий у нас і вами є досвід співпраці.

- Зате, я думаю, Ви зробили багато цікавішого. Ваш попередній фільм і цей фільм - про людей з вадами, наскільки я розумію.

- Насправді я не знімав фільм про якісь специфічні проблеми людей з вадами слуху, тобто це не соціальне кіно і не проблемне, це такий абсолютно декадентський фільм. Мене цікавила власне сама пластика жестової мови. Тобто я розумію, що, знімаючи цей фільм, ми зробили щось хороше для глухого ком'юніті в тому розумінні, що глухим людям, а це справжні глухі актори, ми подарували якийсь абсолютно унікальний досвід, тому що кіно це взагалі унікальний досвід для будь-якої людини, особливо якщо ти не займаєшся цим фахово.

Але мене насамперед цікавив пластичний бік жестової мови, головним викликом для мене було зробити фільм, який буде зрозумілий без слів.

- Взагалі, кажуть деколи, що в людй з якимись вадами, або з вадами зору або слуху, натомість розвиваються якісь інші відчуття чи якісь інші таланти, які в людей без вад можуть бути відсутні. В чомусь іншому вони сильніші, тому що десь їм важче. Це так чи ні?

- Я думаю що це міф. Я знаю, що, по-перше, вони неперевершені кишенькові злодії, тому що розвинені пальці (сміється). Насправді, це легендарна історія. Якщо серйозно, вони відчувають вібрацію, танцюють насправді цікаво.

Коли ми з вами спілкуємося, ми говоримо, а насправді ми все одно якось обмінюємось емоціями. Якщо зараз заглушити те, що ми говоримо, буде таке враження, що люди спілкуються чистими почуттями, чистими емоціями. Звичайно, треба було відібрати людей, які достатньо експансивні.

- Через пластику вони передають ці емоції.

- Так. Якщо зараз вимкнути звук, хоч ми з Вами не жестикулюємо, але люди побачать, як ми з вами обмінюємось посиланнями.

- Я дивився трейлер фільму і згадав, що,здається був якийсь італійський фільм про викладача в такому будинку для неповносправних. Не знаю, чи Ви його бачили, але тема такого спілкування в Європейському кінематографі вже підімалася.

- Я не знаю про італійський фільм, знаю, був корейський фільм не так давно, я знаю французький фільм "Читай по губах", російський документальний фільм "Дзвін" доволі цікавий.

- Була ще "Країна глухих" Тодоровського.

- Безумовно. Головна роль в фільмі полягає в концепті. Всі ці фільми були, але чому зараз всі стали на вуха - ніхто не пробував якось зробити це чесно і прямо. В "Країні глухих" розмовляють, якщо є фільми з глухими, там є субтитри.

Ми відмовились від закадрового голосу, від субтитрів, тобто там немає перекладу взагалі. Тобто насправді тільки носій української жестової мови може подивитись цей фільм як звичайний фільм. А французькі, німецькі глухі, я вже не кажу про тих, які чують, вони будуть дивитись і сприймати  його як якусь пантоміму, театр кабукі. Це одна з позитивних речей фільму.

- Ми все одно проводимо якісь паралелі, я згадую образні фільми, "Колір граната" Параджанова, де було багато зав'язано на рухах, чи Сокурова. Але якщо говорити про Ваш фільм, тут все ж є історія, він є історією. Яка ця історія?

- Французи пишуть, що це нуар, але я думаю, що нуар трошки інший. Я вважаю, що це класичний вестерн. Це чужоземець, який приїжджає в місто, в даному випадку це школа, але це конструкція зберігається. В місті діє банда, він пристає до банди, проходить якийсь шлях, закохується у коханку ватажка банди, далі "три крапки, дивіться в кінотеатрах". Себто, абсолютно золотий вік Голівуду, просто це зроблено в такій трохи дивній манері.

- Де цей фільм буде показано?

- В Україні з 11 вересня в усіх кінотеатрах. Зараз точно відомо, що він куплений для прокату в Нідерландах, Японії, Франції, Данії і я вчора читав в "Variety", що в процесі перемовин - Сполучені Штати Америки, Гонконг і Велика Британія.

- Мені здається, це для українських фільмів найбільша дистриб'юція?

- Думаю, що так. Головне, що це все тільки почалося.

- Є багато хороших українських фільмів сучасних, але так, щоб вони широки в світі всюди показувались, не дуже багато таких прикладів відомо. Навіщо Ви це все робите? Вам цікаво, бо це Ваша творчість, Ваша улюблена справа, Ви хочете заробити на цьому грошей, чи Ви рятуєте Україну - яка Ваша мотивація у творчості?

- На цьому насправді багато грошей не заробиш - це однозначно, тому що в принципі кіно є збитковим в усіх країнах світу. Це паралімпійська збірна, умовно кажучи - у всіх є і у нас є, у Бельгії є і в України є. Так само і кінематограф, за виключенням, звичайно, якихось блокбастерів. Я роблю, бо це, власне, є моє життя, це найголовніше, що є в мене в житті.

- Який Ваш критерій успіху, що Ви зняли вдалий фільм? Це широка дистриб'юція, перемога на фестивалях, це коли близькі та важливі для Вас люди сказали "супер", чи коли в українських кінотеатрах на нього підуть глядачі? Від чого Ви дістаєте задоволення?

 - Насправді треба собі ясно відповідати на питання, що він не вийде чотирма тисячами копій в Сполучених Штатах, це буде якийсь обмежений показ. Але найкумедніше, що я весь час собі буду говорити, що, по-моєму, єдиний російський фільм, який зібрав два мільйони доларів у Сполучених Штатах - це "Російський ковчег" Сокурова, а не "Сталінград" чи щось подібне. Це доволі кумедно.

- Але логічно, бо це кіно для певної вузької аудиторії, яка в сполучених штатах досиь широка і платоспроможна і цікавиться всім, що відбувається в світі кіно. А блокбастер російський все одно гірше, ніж американський.

- Ми зробили ще одну веселу штуку. Ви знаєте, що в Сполучених Штатах іноземні фільми виходять з субтитрами. А у нас фільм, в якому немає субтитрів, тобто немає різниці, в якій точці країни його дивитись. І в Каннах мене питали, що відповідати дистриб'юторам на питання, чи можливо накласти субтитри. Я сказав, що тільки через мій труп, ні в якому разі.

- Ви - щасливий режисер, щасливий український експортер, який може виробити продукцію і на захід її десь продати чи дістати визнання на фестивалях у Вашому випадку. Українське кіно. Ми, звичайно, можемо порівнювати себе з Бельгією чи якимись іншими країнами, але все одно живемо поруч з Росією, де кінематограф вибухає і фінансується державою. Дуже багато людей кажуть, що цього не потрібно, що це хибний шлях, тому що перетворювати кінематограф на пропаганду теж не можна. Маємо Польщу, де все ж кінопроцес існує значно ширший, ніж в Україні. Була революція гідності, і ми дивимося на різні політики, прийшов новий міністр культури. Якою має бути політика в кінематографі?

- Оскільки, я так розумію, ми будемо підписувати європейську асоціацію, я вірю в уніфікацію європейського законодавства, інакше немає ніякого сенсу. А система всюди практично однакова. Я нещодавно дізнався, що ми дотуємо, скажімо вугільну галузь.

- І дуже багато дотуємо.

- Мій мозок не може це усвідомити, яка в цьому цінність. Я до того, що це кошти платників податків. У будь-якій країні, в Німеччині, в Польщі, з цим треба змиритись. У Франції складна система насправді, там є це відрахування з контрактів, оподаткування, її можна пробувати перенести, але вона дуже складна. Але в принципі, це кошти платників податків у будь-якій країні, і це все робиться дуже просто, це іміджевий проект.

З Бельгією ми приблизно співставні за кількістю виробництва фільмів. Там є кінофонд, є, умовно кажучи, чиновник, який кожні три місяці запускає фільм і кожні три місяці наймаються шість фахівців з галузі. Чиновник не відповідає за фільм ні перед ким, ні перед комісією з моралі, яка, сподіваюсь, буде ліквідована з європейською уніфікацією.

Я маю на увазі, не відповідає за художню якість, чиновник відповідає за те, що він найняв шість чоловік, які прочитали сценарій, поставили свої оцінки, дали його назад чиновнику, я якого є залізне алібі, що він ні в чому не винен. Ці шестеро людей отримали гроші за те, що вони прочитали, дали свої оцінки і сказали, що цей фільм треба фінансувати, і фільм фінансується державою. Це працює дуже просто.

- А для чого він фінансується державою?

- Для того, щоб в Каннах на бельгійському павільйоні висіла величезна афіша, на якій написано "Бельгійський фільм в Каннах", і щоб всі говорили, що є така кінематографічна країна Бельгія.

- Тобто це промоція країни.

- Абсолютно.

- Ви, очевидно, слідкуєте, що відбуваєт ься в українському кіно загалом. Що цікавого для Вас особисто? Ви бачите якісь цікаві імена, цікаві процеси?

- Зараз дуже скаладна ситуація.Ми почали знімати фільм до непідписання євроінтеграції і закінчили після того, як Путін окупував Крим, нам доводилось періодично зупиняти зйомки.

Зрозуміло, що система впала. Була відбудована певна система, як її не критикуй, але була рада, які не які, але це були фахівці кінематографії, бальна система, звичайно, це все було з українським акцентом. Тобто, якась подібна історія до НІдерландів чи НІмеччини. І зараз ця історія запнулась, бо немає голови Держкіно, новий не призначений, і ми зараз всі не дуже розуміємо, як буде.

Я Вам відкрию одну таємницю, що лауреатство на фестивалях - один з головних резонів, коли європейським продюсерам пропонують вкласти гроші у фільм, зазначаючи, що режисер може бути відібраний на великі фестивалі, оскільки найбільше шансів, якщо він там вже був. Але історія в тому, що ти ніколи не отримаєш гроші з іншої країни, якщо в тебе немає грошей з країни твого паспорта. Тому що це хоч якась гарантія, що фільм буде знятий. Я вже мовчу, що ми поза зоною Євросоюзу, але це важливо.

- Наскільки об'єднана Європа дозволяє розвивати кіно? Як сильно розвинутий копродакшн, спільне виробництво декількох країн. Дуже багато фільмів, які виходять, знімаються кількома країнами. Мені здається, це популярно зараз.

- Так, це дуже добре, для цього потрібна не просто уніфікація закону про кіно, а й уніфікація різних податкових підзаконних актів і таке інше. В мене, наприклад, є мрія, що можливо новий голова Держкіно поїде, наприклад, в Ізраїль до голови ізраїльського кінофонду і попросить його просто приїхати і показати, як вони з нуля за десять років збудували ізраїльське кіно, яке є тепер всюди. На будь-якому фестивалі завжди є який-небудь ізраїльський фільм. До того його практично не існувало.

Копродукція існує, але дуже важливий момент, що ти мусиш мати гроші з країни свого паспорта. В України, до речі, є угода з єдиною європейською країною про копродукцію - це Франція, підписували кілька років тому Михайло Кулиняк (міністр культури України у 2010-2012 рр) і Фредерік Міттеран (міністр культури Франції у 2009-2012 рр) під час Каннського фестивалю. 

Ще люди трохи "кучкуються" по групах - Бенілюкс, скажімо, франко-німецька група, частина Бельгії Валлонія - з французами, бельгійська Фландрія працює з Нідерландами.

Також є група, яка називає себе, подібно до сепаратистів, не Південний Схід Європи, але якось схоже. Україна туди вже не потрапляє, це Греція, Румунія, Сербія, Хорватія, Боснія, все це вариться в одному котлі. А нам якось з Росією вже не можна, і в Європу ще ні.

- Насправді чи можливі і чи потрібні українські блокбастери? Ми знаємо, що був "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", але це фільм-історія. Поляки це практикують, так як і росіяни. Пам'ятаємо, що коли вийшов "Вогнем і мечем", виходили такі фільми у відомих режисерів, і у Єжи Гофмана, і у Анджея Вайди. Такі фільми, здається, і касу збирають. В Україні таких фільмів, можна сказати, не було. Вони потрібні, чи може є країни, які без цього живуть і займаються хорошим авторським кіно і присутні таким чином і інтелектуальному європейському кіно?

- Таких фільмів є не надто багато. Можемо говорити про Гофмана чи про "Астерікса і Обелікса проти Цезаря", на який працює вся Європа умовно кажучи, який фінансований всією Європою і виходить великою кількістю копій. 

Я за те, щоб розквітали всі квіти. Насправді, з 23 років незалежності 20 тривали спроби зробити український блокбастер, весь час були якісь козаки, шаблі. Я не думаю, що ми можемо обігнати американців у цьому розумінні, думаю, простіше насправді завезти або найняти сюди американську групу.

Насправді в Голівуді є такий жарт, що сам Голівуд стоїть на грошах італійської мафії, іранських шейхів і останнім часом з'явилися московські олігархи. Власне, нічого не заважає, будучи мільйонером вступити в контакт з агентами якихось зірок і викликати собі когось на день народження чи вкласти гроші в фільм і таким чином увійти в істеблішмент, ходити по вечірках і бути з усіма знайомими.

Стосовно України чи якихось інших "невеликих" країн, європейському та американському інтелектуальному середовищу цікаві якісь унікальні речі, вони шукають унікальності. Зрозуміло, що це певний прошарок платоспроможних людей, які є інтелектуалами або вважають себе інтелектуалами, але на це є запит.

- Мені здається, Ви знайшли дуже цікавий хід, яким чином цю унікальність показати. Так, як Руслана колись із "Дикими танцями" - це теж не було схоже ні на що, що всього ж це було інтернаціональним явищем. Що буде далі?

- Що буде далі - не знаю в силу невизначеності того, про що я розповідав, тобто незрозуміло, як все працюватиме.

Насправді, в мене була ідея зробити фільм про Чорнобиль, тому що, окрім нетривалої співпраці з каналом СТБ в цей самий час пошуків себе я працював у агенстві при МНС. Це був 1998 рік, я був молодий і дурний, лазив всюди, де тільки можна в Чорнобильській зоні. У мене є свій унікальний досвід і досвід цих людей.

Я би хотів зробити кіно про Чорнобиль сьогодні. Там робоча назва "Люксембург", бо є такий штамп, що коли перед в'їздом до Чорнобильської зони читають лекцію, кажуть, що територія зони дорівнює території держави Люксембург.

Насправді це є держава, і люди, які там працюють, це певна політична нація, схожа, можливо, на братство геологів. Це треба знати і пережити, це складно якось бачити збоку. Я хотів би зробити таку картину.

До речі, я розказав про це у Каннах одному хлопцеві з франкомовної Канади. Подивився, у нього сімнадцять фільмів. Коли я отримав приз, прийшов від нього мейл: "Мирослав, давай мені більше про фільм, хочу бути твоїм канадським міноритарним продюсером". Міноритарій - це той, хто вкладає від 10% до 30%.