Про те, як в Києві сприйняли небажання Путіна зустрічатися з Порошенком:
«Думаю, що після заяви кремлівських рупорів про те, що в Нормандії Путін не планує зустрічі з обраним президентом України Петром Порошенком, відразу на усіх пагорбах в Києві - від Михайлівської площі до вулиці Лаврської (виборчий штаб Порошенка) зітхнули з полегшенням.
Питання зустрічатися чи ні - благополучно відпало. Це й насправді нелегке питання для Києва. Адже, з одного боку, Путін безумовно ефективно впливає на усе, що відбувається в Донбасі та й на решті території України. З іншого - про що говорити, якщо проводити таку зустріч?»
Про важливість запрошення Порошенка до Нормандії:
«В дипломатії, як і в спецопераціях, добре те, що переслідує або сприяє досягненню відразу кількох цілей - це дає можливість по ходу гри корегувати позицію з тим, щоб зрештою вийти на бажаний або, щонайменше, позитивний результат. Візит новообраного президента України Петра Порошенка до Нормандії на запрошення глави Французької держави для участі у відзначенні річниці відкриття у 1944 року союзницькими військами другого фронту, поза сумнівом, є саме таким дипломатичним кроком.
Перш за все, це важливе підтвердження легітимності українського президента. Ще до інаугурації він матиме можливість двічі опинитися у компанії світових лідерів. Непоганий старт для посадової особи, що відповідно до Конституції України представляє нашу державу у міжнародних відносинах.
Це також визнання окремої політичної та історичної ролі України та її народу. Зокрема, це важливо з огляду на ревізіоністську політику Кремля щодо підсумків Другої світової війни. Але найголовніше, що впродовж тижня глава Української держави матиме нагоду розпочати (спершу у Варшаві) і продовжити переговори з президентом США Бараком Обамою та іншими впливовими світовими лідерами, які цілком здатні надати нашій державі суттєву допомогу у подоланні тиску Росії».
Про небезпечність мимовільного рукостискання з Путіним:
«І ось ця діжка меду могла би бути споганена ложкою дьогтю - зустріччю, а ще й, не приведи Боже, навіть мимовільним рукостисканням з лідером ворожої держави. Пригадаймо, як зреагувало українське суспільство на аналогічну картинку із зустрічі в ході масових протестів нашої триголової опозиції з колишнім диктатором Януковичем! Легко уявити, як коментуватимуть українські ЗМІ, які далеко не усі однаково позитивно сприймають Петра Порошенка в ролі президента, його зустріч з Путіним».
Про безпредметність переговорів з Росією:
«Зрозуміло, що до чітких і послідовних дій Росії щодо деескалації ситуації на Сході, українська сторона не має предмету, а головне ніяких мотивів для переговорів з Росією. Відповідні заяви Петра Порошенка у достатньо недвозначних формулюваннях ми вже чули. Але що, раптом таку ініціативу виявила б російська сторона? Відмовитися було б непросто, адже тоді нову зовнішньополітичну команду Києва звинуватили б у небажанні сприяти деескалації на Сході України. І звинувачення ці лунали б далеко не лише з вуст української «п’ятої колони». Важко спрогнозувати, яку позицію в такому разі зайняли б держави Західної Європи, які якось наполегливо говорять про розрядку на Сході, забуваючи при цьому про проблему Криму.
А тепер можна видихнути спокійно. Агресор залишається агресором. Жодних зустрічей, окрім анонсованої Києвом готовності до переговорів у багатосторонньому форматі. Впертість і непоступливість Кремля зіграє цього разу на руку Петру Порошенку. Ну, і добре. Як то кажуть, з паршивої вівці...»