Викладачі з міжнародним досвідом поділилися своїми думками з Еспресо.TV щодо української системи вищої освіти та необхідних реформ. Розповіли про різницю між українськими та іноземними студентами, а також назвали свої улюблені місця у Києві.
Флоріан Кюхлер, керівник інформаційного центру DAAD в Києві, викладач Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Живе у Києві п’ять років. Закінчив бакалаврат у Кембриджському університеті (Англія), магістратуру – в Оксфордському університеті (Англія), є аспірантом Кінгс коледжу (Англія).
За освітою я політолог і спеціалізуюсь на Східній Європі. Раніше моїм профілем була Румунія та Молдова, але згодом я почав більше цікавитися українською мовою, тому з великим задоволенням отримав роботу в Україні
Основна моя работа це – керівництво центром DAAD в Києві, але протягом тижня у мене також буває дві лекції зі студентами КІМО, де ми спілкуємося щодо життя в Німеччині. Зокрема я розповідаю про те, як там живуть молоді люди, яка політична ситуація та умови там існують.
Якщо порівнювати українських та німецьких студентів, то я би більше звернув увагу на сам підхід в організації навчання. Наприклад, у Німеччині студенти більш вільні, вони самі обирають, де і як вони хочуть вчитися, створювати власний розклад. Наприклад, взагалі не відвідувати університет. Найголовніше, щоб вони встигали виконувати всі завдання та багато годин проводили у бібліотеці. У мене, наприклад, під час навчання в Англії було всього три пари протягом тижня.
Тоді, як в Україні дуже важливо, щоб студенти сиділи і нотували слова викладача. Крім того, навчання в Україні більше націлене на факти, а в Європі більш важливе незалежне мислення. А взагалі, коли я перший раз зайшов до аудиторії з студентами в Україні, був вражений, коли всі вони встали. У Німеччині та Англії студент може запізнитися на заняття та взагалі зайти в аудиторію з кавою.
Хоча в українських студентів, на жаль, більше виникає проблем з виконанням домашніх завдань. Наприклад, коли я даю якийсь тест, то більшість хочуть його копіювати і не розуміють, що на питання не потрібно відповідати якимись голими фактами, а потрібно мислити. Я завжди кажу, що мені потрібні думки, а не факти.
Крім того, коли українські студенти щось списують, я це відразу розумію. Адже в них рівень німецької не такий гарний. Але це не означає, що цієї проблеми в Німеччині не існує. Як і в кожній групі, так і в кожній державі є люди, які трохи лінуються чи навпаки багато працюють. Крім того, в українських студентів є проблема з тим, що вони під час занять постійно дивлять у свій Iphone, Ipad. І ти не знаєш, чи вони свої справи вирішують, чи перекладають мої слова.
Цікаво, що в Україні знання іноземної мови вважається додатковим бонусом, тоді, як у Німеччині воно просто конче необхідне Тому, звісно, у німецьких студентів знання іноземної мови набагато краще.
Крім того, у Німеччині у багатьох викладачів є міжнародний досвід роботи. Дивно, якщо його нема. Наприклад, я вчився та працював в Англії, Мексиці, Україні, Румунії. Раніше мій досвід був унікальним, зараз для багатьох моїх ровесників у ньому нічого особливого нема. Тобто обмін міжнародним досвідом у Німеччині насправді зайшов в усі структури.
фото: visitkyiv.com.ua
Про улюблені місця у Києві
Коли приїжджають друзі з Німеччини, веду їх до музею Пирогово. Також мені подобається парк біля лікарні Феофанія. Вражає й Хрещатик. Хоча останнім часом через політичну ситуацію в країні місто змінилося, тому в центрі міста буваю набагато рідше.
Михайло Винницький, викладач програм з управління продажем та підприємництва Києво-Могилянської Бізнес-Школи. Директор докторської школи Національного університету Києво-Могилянська академія.
Народився у Канаді. Закінчив бакалаврат в Університеті Ватерлоо (Канада), магістратура - Кембриджський університет (Англія), доктор філософії - Кембриджський університет (Англія). Живе у Києві 12 років.
Я мав можливість викладати поза Україною. Я розпочав свою діяльність у Кембриджі. Можу сказати, що суттєвої різниці у рівні між студентами Києво-Могилянської академії та Кембріджу немає. На рівні бакалаврату у багатьох випадках студенти Могилянки випереджають кебриджських студентів. Хоча західні університети виграють від українських на рівні магістратури, аспірантських чи докторських студій.
Але в цілому система освіти в Україні побудована таким чином, що вона дуже багато вимагає від студента енциклопедичних знань, тоді як в Європі та Канаді націлена на розвиток аналізу та критичного мислення.
Крім того, в Україні система освіти націлена у першу чергу на передачу знань, а на Заході - на вироблення компетенції в студента. Ключові компетенції це мислення, незалежне мислення. Також в Україні є дуже стрімка піраміда якості вишів. Є кілька університетів, які знаходяться на вершині, але у більшості – якість на низькому рівні. З цим потрібно щось робити, адже в Європі такого стрімкого розшарування не існує.
Але й система освіти на Заході – небездоганна. Чи це добре, коли ми маємо випускника Кембриджскього університету, який не знає точної дати початку Першої світової війни?
Наприклад, я отримав величезний спротив, коли викладав у Кембриджі курс, присвячений Росії у часи перебудови. Мої студенти не знали і не розуміли, чому я вимагаю від них знання чіткої дати початку цих подій. Мовляв, я точно знаю, що це було у серпні 1991 року, але навіщо мені потрібні ці дрібні деталі щодо дня? Але разом з тим вони могли достатньо цікаво обговорювати принципи Перебудови Горбачова. Вони могли порівнювати процес демократизації виходу з Радянського Союзу з авторитаризмом у Латинський Америці, Португалії, Іспанії, де ці процеси відбувалися. Вони знали ці теорії і могли ними оперувати.
Ще одна кардинальна різниця між системою освіти в Україні та Європі: величезна кількість лекцій в аудиторіях. Але той студент, який не хоче вчитися, чи ми його заженемо в аудиторію, чи ми йому дамо вільний час, не має значення. Він все одно не хоче вчитися. І це доросла людина, студент. Я вважаю, що нам потрібно впроваджувати європейський досвід, де студенти дуже багато сидять у бібліотеках, а протягом тижня мають всього чотири пари. Але якщо він прийде на ті чотири пари не готовим, то він зрозуміє, що це непотрібна витрата часу. Тобто в Європі час в аудиторіях не є лекційним, а – інтерактивним, під час якого виробляється критичне мислення.
Цікаво, що студенти Америки та Канади навіть на перших курсах ставляться до свого навчання більш відповідально, ніж в Україні та навіть Європі. Адже там дуже багато студентів йдуть працювати, щоб оплатити навчання, бо воно дуже дороге. Тобто ти відразу відчуваєш вартість навчання фізично. А в Європі залишилася ще традиція, що людина реально ставала дорослою в 21 рік.
Але маю відзначити, що проблема списування та плагіату існує не лише в Україні. Наприклад, до нещодавнього часу Белфордський університет у штаті Техас в США був світовим лідером з продажу дипломів. І це було можливо в країні, де створена одна з найкращих систем освіти у світі.
Тобто у кожній країні можна знайти і халявщиків, і людей, які купують дипломи та інституції, які їх продають.
Хоча, звісно, в Європі плагіат вважається злочином, який не має терміну давності. Наприклад, нещодавно у Німеччині одного з міністрів зняли з роботи, бо в його дисертації, яка була захищена 20 років тому, знайшли плагіат.
В Україні такого жорсткого контролю і ставлення суспільства до цієї проблеми, на жаль, не існує. І це певна проблема, з якою треба боротися.
фото: kiev.regency.hyatt.
Про улюблені місця у Києві
У Києві найбільше люблю стометрівку між Михайлівським собором і собором Святої Софії. При чому я дуже люблю стояти перед готелем Hyatt. Хоча всі його не дуже люблять. Але для мене це символічне місце, де я є поєднання різних стилів архітектури: сучасної та старовинної. Таке поєднання завжди виходить з певним болем.
Я жив у Канаді, багато подорожував Штатами, Азією, добре знаю Європу, але я свідомо обрав життя в Києві. Бо це місто - самореалізації. Таких мегаполісів у світі насправді дуже небагато. Інше таке місто це Шанхай.
Кім Сук Вон, професор кафедр китайської, корейської та японської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Народився у Сеулі. Закінчив Корейський університет іноземних мов. У Києві живе 22 роки.
У Сеулі вчив українську мову та літературу. Я хотів відкрити там кафедру української літератури, але були складнощі з фінансуванням, тому прийняв рішення лишитися тут.
Коли я переїхав сюди, то зрозумів, що це моє. Мені подобається українська література: Дмитро Павличко, Тарас Шевченко. Я отримую від цієї поезії справжнє задоволення. Та й Київ дуже люблю.
Але, звісно, організація освіти у Південній Кореї та Україні відрізняється. Наприклад, у нас надзвичайно важко вступити до університету. В Україні це набагато простіше за рахунок контрактної форми навчання.
У Кореї ж все навчання – платне, яке коштує від $ 8-10 тис протягом року. Але якщо студенти гарно навчаються, то можуть отримувати стипендію у розмірі від $10 тис до $5-4 тис.
У студентів на першому курсі в Південній Кореї менше навантаження, ніж в українських студентів. Але далі підхід до навчання і вимоги до студентів більш жорсткі. Наприклад, у нас, якщо студент пропускає якусь лекцію, якщо не виконує завдання – мінус 10. І якщо в кінці курсу він не набере потрібну кількість балів, його відправлять на повторний курс. В Україні такому студенту проставлять 3 і він все одно отримає диплом. У Південній Кореї така схема просто неможлива. Крім того, у Кореї викладач навіть, якщо має науковий ступінь, повинен постійно щось робити, тобто публікуватися. Бо в нього буде менше зарплата на 10-15%.
Справа в тому, що у Кореї робота викладача вважається дуже престижною та гарно оплачуваною. Наприклад, доцент отримує від $ 3 тис на місяць, а професор - більше $ 10 тис. Це дуже гарні гроші. Тому найкращі студенти мріють стати викладачами. В Україні ж навпаки. Найкращі студенти йдуть у приватні фірми, бо там їм платять найбільші гроші.
Що ж стосується списування та плагіату, то в Кореї також існує така проблема. Але у нас викладачу роботи студентів допомагають перевіряти асистенти, лаборанти, тобто існує більш жорсткий контроль, тому студенти знають, що їх за це упіймають і вони отримають мінус 10 чи 20 балів, тому роблять це рідше, ніж в Україні.
Але маю відзначити, що українські студенти більші поліглоти, ніж корейські. Вони знають українську, російську, англійську, деякі польську чи болгарську. У Кореї - лише корейську, англійську і за вибором ще якусь мову.
Фото: mesta.kiev.ua
Про улюблені місця у Києві
Я дуже люблю Гідропарк. Там дуже красива природа. Все безкоштовне. У Кореї за такі речі насправді потрібно платити. Ще дуже подобається музей Пірогово. У мене там неподалік є невеличкий город, де я посадив капусту, редиску (Посміхається).