Після втечі зі Слов’янська ватажок терористів Ігор Гіркін, що пихато іменує себе міністром оборони ДНР та військовим комендантом Донецька Ігорем Івановичем Стрєлковим, вирішив, компенсувати людські втрати, замінивши добровольчо-патріотичний спосіб набору рекрутів на меркантильно-найманський.
Нещодавно Гіркін заявив, що збирає собі нову партію охочих померти, але не просто за ідеали «Новоросії», а й за 5-8 тис. гривень на місяць. «Хотілося б сказати, що багато хто готовий, мабуть, вступити в ополчення, якби була гарантія для сімей. Зараз така гарантія буде, починаючи з цього місяця, ополченцям планується виплачувати досить серйозні, ну, за місцевими мірками, суми, тобто від п'яти до восьми тисяч гривень. Ми плануємо з липня місяця ввести оплату... тобто ми будемо створювати контрактну армію», - заявив Гіркін.
Цією своєю заявою терористичний полковник остаточно визнав, що усі спроби підняти Донбас на збройну боротьбу з "київською хунтою", апелюючи до «новоросійського» патріотизму зазнали остаточного краху. Раніше Гіркін намагався достукатись до почуттів донецьких люмпенів дещо істеричними відеопромовами, апелюючи до пацанської романтики війни та використовуючи примітивні психологічні прийоми, відомі на Донбасі як «взять на мужика». Але це не допомогло, як не допомогли й чисельні пафосні ролики із закликом вступати в ополчення та не менш пафосні та романтичні оповідки в терористичних ЗМІ про «героїв Новоросії», головним з яких був сам Гіркін.
Успішні дії АТО, великі втрати серед терористів та втеча «героїв-ополченців» зі Слов’янська остаточно вибивають з під ніг Гіркіна і без того незначну соціальну базу на Донбасі, адже більшість його прихильників розраховували на швидкий прихід «зелених чоловічків» Путіна і високі російські пенсії, але аж ніяк не на смерть у брудному «Камазі» чи риття траншей під кулями.
Тепер у Гіркіна залишився останній аргумент – гроші. Інше питання – де їх узяти. За різними даними, в лавах терористів на Донбасі перебуває від 10 до 15 тисяч бійців. Частина з них приїхала з Росії і з самого початку воює за гроші. Інша частина – місцеві люмпени, для яких автомат та можливість грабувати остання можливість довести суспільству свою значущість. Є й певна кількість ідейних бійців, мізки яких добряче промиті регіоналівською та путінською пропагандою. Щоб платити всій цій гопоті регулярну зарплату, в озвучених розмірах, Гіркіну потрібно близько 50 млн. гривень щомісяця.
Власне, у нього є три джерела доходів - фінансування від «сім’ї Януковича», допомога від Росії та побори і грабунки усякого можливого бізнесу на захопленій території. Щодо останнього, то з кожним днем можливостей для гешефту на окупованій території все менше. Бізнес з терористичних районів Донеччини та Луганщини воліє тікати, виводячи, звісно, і гроші; ділова активність впала майже до нуля; тікає і більш-менш заможне населення; бюджетні виплати призупинені казначейством. Отже, розраховувати на довгі і багаті грабунки терористам не доводиться. А питання чи довго ще готова допомагати знищувати власну малу батьківщину «сім’я» Януковича, враховуючи, що подібні гроші «мають звичку» не доходити до адресатів, осідаючи в кишенях всіляких посередників, також не має однозначної відповіді.
На бездонний гаманець Росії особливо покладатися не доводиться, враховуючи, що Путін останнім часом все більше дистанцюється від донецько-луганських терористів. Тим більше не доводиться покладатися на Кремль особисто Гіркіну, який дозволив собі публічні звинувачення на адресу Путіна у зраді.
Гіркінські ініціативи щодо контрактної армії також є однією зі спроб надати своїй формації ознак повноцінної держави поруч з Кабміном на Верховною Радою ДНР, заявами про створення Нацбанку та інших елементів «державотворення». Тому можна очікувати, що скоро Гіркін запропонує «ополченцям» в додачу до зарплати і «терористичний соцпакет» – єдиний квиток на пересування «Камазами» та рефрежераторами, безкоштовне поховання з салютом, а для особливих щасливців санаторно-курортне лікування в «Артеку».
Всі спроби ватажків терористів здаватися справжніми керівниками держав виглядають швидше смішно, ніж переконливо, перш за все через відсутність тієї ж таки соціальної бази і, як результат, кадрів, які б могли хоча б зовні нагадувати державних мужів.
Здача Слов’янська, поступове перекриття каналів прориву бойовиків та техніки з Росії, посилення чвар серед терористів, очевидні злочини бійців «ополчення» проти місцевого населення та відмова Путіна вводити «миротворців» на допомогу «Юговостоку» майже не залишають сумнівів у невідворотному краху терористичної «Новоросії». Розуміють це і мешканці Донбасу, які ще донедавна симпатизували «героїчному полковнику Стрєлкову». Тому спроби останнього навербувати собі нових найманців в Донецьку виглядають швидше як конвульсії. Чим швидше донеччани остаточно прозріють, що Стрєлок ніякий не герой, а звичайний злочинець, тим менше людських життів коштуватимуть Україні його авантюри.