Промишляли цим, до речі, навіть кілька літераторів-невдах з числа тих, що воюють зараз на боці донецьких сепаратистів.
Проте уявити, що активними авторами цього жанру стануть співробітники Слідчого комітету Росії, а публікуватиме їх не ЕКСМО чи АСТ, а „Комерсант”, було складно.
Інтерв’ю, яке начуправління СКР Олександр Дриманов дав журналу "Комерсант" – яскраве свідчення вбогості нашої фантазії.
До класичних пропагандистських штампів, додається таке буйство уяви, яке й не снилось вбогим і третьорозрядним російським літераторам, що зазвичай розробляли подібну тематику. При тому найбільше вражає навіть не перекручення фактів, яке було явно неминучим у подібному матеріалі. Вражає безапеляційно впевнений тон – з якимось піонерськими нотками, яких якось не доводилось очікувати від дорослих і серйозних людей, які чітко усвідомлюють, що займаються сеансом групової публічної брехні за гранню будь-якої пристойності.
В інтерв’ю начальник управління з розслідування злочинів, пов'язаних із застосуванням заборонених засобів і методів ведення війни Слідчого комітету Росії Олександр Дриманов зумів у кількох тисячах знаків дати вичерпну правову оцінку всіх учасників конфлікту на сході нашої держави. Щоб не бути голослівним, вдамося до цитування.
„Добровольчі батальйони типу "Дніпро", які утримує Коломойський, по суті, є незаконними збройними формуваннями. Їх учасники об'єднані з метою проведення каральної операції, заняття мародерством і для здійснення інших злочинів на території південного сходу України”, - чітко й майже по-військовому рапортує Олександр Дриманов.
Просто як живе стоїть в уяві оголошення, розвішане в усіх дніпропетровських підворіттях, і на дверях ОДА в тому числі: „Потрібні мародери для заняття мародерством, оплата – відсоток з намародереного. За згодою – заняття іншими злочинами за окрему оплату від Коломойського”. Дурниці про те, що визначати законність тих чи інших формувань може суд, а не слідчий, і при тому суд український, а не російський, якось вже й не приходять в голову.
Це про добровольців з тербатальйонів. Тепер – про Нацгвардію: „Серед так званих національних гвардійців діють колишні злочинці, яких випустили з в'язниць для участі в каральній операції. - Щоб спокутувати свою провину кров'ю? (робить енергійний рух назустріч співрозмовнику журналіст колись поважного російського видання). - Приблизно так. Для них війна що мати рідна”.
Не варто навіть сумніватися, що списки нацгвардійців – з детальною інформацією про те, кого, коли і звідки випустили „спокутувати кров’ю” (із об’ємом крові в мілілітрах, необхідної для „спокути”), лежать у слідчого на столі
Далі – про регулярну армію: „Більша частина військовослужбовців за призовом не хоче воювати проти свого народу”. І нічого не попишеш – таки правда. Проти свого народу армія не воювала би. А от із сепаратистами і найманцями – воює потроху.
„Російських громадян з числа ополченців у нас в матеріалах справи взагалі немає” – суворо і просто констатує слідчий СКР, не уточнюючи, що це означає – чи то їх немає і в природі, чи то тіла в рефрижераторах, що рушили в бік Росії вже достатньо давно, були „заднім числом” позбавлені громадянства.
Перли про Донецьк і Луганськ, на які чекає доля Цхінвалу, про Надію Савченко, яка мобільним телефоном коригувала чи то мінометний, чи то гранатометний (!) вогонь по журналістах, про розслідування загибелі італійського журналіста, яке ускладнене тим, „що його вбивство сталося до порушення кримінальної справи” – може прочитати кожен охочий на сайті російського видання.
А зі всього написаного випливає кілька простих висновків. По-перше, божевільні сюжети про Україну від Першого каналу – це не „перегиб виконавця”, а частина нормального інформаційного поля Росії. По-друге, катастрофа „Боїнга” ніяк не вплинула на російську пропагандистську машину, яка давним-давно зупинилась на тонкому кордоні між брехнею та божевіллям. А по-третє, у державній брехні – як і в вогні – „броду немає”, як любили казати ветерани радянської пропаганди. І „Комерсант”, який впродовж багатьох років намагався залишитися „над”, „осторонь” чи „збоку” стрункого пропагандистського хору російських ЗМІ, нарешті в нього влився.
І мова навіть не про те, що саме публікує видання у вигляді відповідей держчиновника. Мова у глибокій, вірнопідданській компліментарності автора інтерв’ю.
А чи правда, що в показах очевидців з України „є факти, які потрясли навіть вас, людину, яка чимало побачила у гарячих точках, в тому числі в Південній Осетії?” – запитує журналіст „Комерсанту”, майже дослівно повторюючи „А вам не страшно?” у відомому телесюжеті про розіп’ятого хлопчика.
Після подібного запитання не виникає сумнівів, що шоу буде продовжуватись. Бездарний фантастичний роман про війну „братніх народів” буде і далі реконструюватись у реальності. На заздрість Кінгу і Голівуду.